Понеділок 21 Вересень 2020, 12:40

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ ТА ЗАГРОЗИ. СЕРПЕНЬ 2015 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

07.09.2015

Серпень,  не зважаючи на свій літньо-відпускний характер, став найкривавішим місяцем після проголошення перемир’я на Донбасі. Домінуючим чинником ескалації залишалась ситуація на Сході, де, не  зважаючи на проголошене перемир’я, кількість безповоротних втрат з боку українських ЗСУ зростала. Ситуацію загострював і розкол суспільства щодо векторів виходу зі стану війни, квінтесенцією якого став теракт біля парламенту 31 серпня.

загиблі таблиця

Міжнародна ситуація

Одним з інструментів впливу на країну-окупанта сьогодні виступає ціна на нафту. Серпневі показники вказували на чітку тенденцію до її зниження, яка тривала до 24 серпня (42,54 дол.). Однак на кінець серпня вона виросла до показників його початку – 51,94. Та цей процес був нетривалим і з 1 вересня вартість «чорного золота» знову почало знижуватись.

Щодо подальших перспектив: з вересня традиційно зростає ділова активність у світі, – з відповідними запитами на енергоресурси. Ризики того, що на початку осені ціна на нафту зросте є високими. А це говорить про те, що і в політичному вимірі відбуватиметься нетривала психологічна сатисфакція для російського керівництва. З нетривалим зростанням агресивності. Імовірно, вона проявлятиметься не стільки у військових діях, скільки у зростанні агресивності зовнішньої політики.

Що стосується середньострокових тенденцій, то за даними Світового банку, у 2016 році ціна впаде приблизно на 10$ через зняття санкцій з Ірану. Відповідно, загрози, які йдуть від Росії на початку осені, швидше за все матимуть тимчасовий характер.

Певним ударом по спроможності російської економіки підтримувати політичну агресію стало повідомлення про відкриття у Середземному морі родовища газу об’ємом біля 850 млрд м³.

Але, можна спрогнозувати, що Росія зробить усе можливе для того, щоб унеможливити видобуток газу в цьому родовищі. У тому числі – через вірогідність непрямої підтримки ІДІЛ та розширення зони конфлікту на Близькому Сході якнайближче до відповідного родовища. З одного боку, більшість компаній обережно ставляться до інвестицій у зони імовірного протистояння. Але, з іншого, – найактивніше у розвитку цього родовища може бути зацікавленим Ізраїль з його значним потенціалом протидії терористичним організаціям.

Неоднозначною є ситуація у самому ІДІЛ. Так, у кінці серпня в так званій «Ісламській державі» було страчено 120 бойовиків, які готували внутрішній переворот. Це говорить про наявність опозиції всередині цього теругруповання та про посилення внутрішніх репресій у боротьбі за владу. Тобто, не виключено, що основний вектор політики керівників ІДІЛу ближчим часом зосереджуватиметься на внутрішніх проблемах.

США продовжують діяльність з розширення антиІДІЛівської коаліцію та оголосили про включення до неї Анкари. Та в той же час, від Вашингтону  пролунав меседж про те, що залучення до коаліції Туреччини кардинально не змінить ситуацію. Тому, найближчим часом можна спрогнозувати дії з розширення цієї коаліції. Що, у свою чергу, містить суттєві ризики розширення зони та масштабів терактів, відповідальність за які буде взято/покладено на бойовиків Ісламської Держави.

Розширення зони конфлікту на Близькому Сході, а тим більше потенційне включення до зону ризику терактів європейських та азійських країн негативно відобразиться на урегулюванні ситуації в Україні. Насамперед – через те, що  відвертатиме  увагу від вирішення проблеми російської окупації. Тому, це ще одна причина для того, щоб Росія була зацікавленою у посиленні Ісламської держави. Щонайменше до того часу, доки остання не матиме спільних кордонів з РФ.

Економіка

Стабілізація економіки багатьма спеціалістами розглядається як одна з головних причин до стабілізації у політичній, соціальній та інших сферах. Тобто, економічна стабільність є одним із запобіжників до ескалації екстремізму в країні.

Головним питанням серпня продовжувала лишатись внутрішня та зовнішня платоспроможність нашої держави. На початку місяця оптимістично прозвучала заява директора МВФ Крістін Лагард про те, що ситуація в Україні розвивається набагато краще порівняно з Грецією.

Однак, не зважаючи на подібні заяви, списання українських боргів, яка була певною мірою прогнозована, відбулось на гірших умовах, ніж запропонували  для Еллади.

Таке другорядне сприйняття України (у порівнянні з Грецією) є політично та економічно мотивованим. Політично Греція важливіша для Європейського Союзу як її член. І не вирішення грецьких проблем стало б чинником посилення відцентрових тенденцій. З економічного боку недопущення дефолту Еллади важливе для стабілізації євро, яке за останній рік і так суттєво впало. Крім того, в Україні нестабільна політична ситуація, пов’язана з непрогнозованістю війни на Сході.

Тим не менше, досягнуті українськими урядовцями результати, крім зниження боргового тиску на державний бюджет, відкривають можливості для залучення Україною нових кредитів. Теоретично. Але, саме ця можливість значною мірою демотивує представників влади до реального відновлення економіки. Адже, з одного боку, – відкрита можливість до нових кредитів, а з іншого – більшість з високопосадовців усвідомлюють нетривалість власного перебування на посадах.

Передбачуваним було те, що Росія відмовилась брати участь у реструктуризації українського боргу. Більше того, міністр фінансів РФ Антон Силуанов заявив, що його країна вимагатиме погашення Україною у грудні цього року 3 млрд дол. за «кредитами Януковича».

Відсутність однозначної позиції щодо російського боргу з боку української влади сьогодні дестабілізує громадську думку. Для населення не зрозумілою є позиція України, яка визнавши Росію агресором продовжує визнавати борги перед окупантом. Тим самим ніби визнаючи можливість самофінансування війни проти себе. Це відбувається в умовах, коли влада постійно посилає суспільству меседж про те, що вимагатиме з Росії відшкодування фінансових збитків, пов’язаних з окупацією Криму та відчуженням у ньому української власності.

Життя на окупованих територіях

Серпень вчергове підкреслив низьку ефективність української політики щодо жителів окупованих регіонів. Зокрема, це проявилось у наслідках вступної кампанії до ВНЗ. З 14 тис. випускників у Криму лише 207 вступили на перший курс до українських ВНЗ. Тобто, 1,5% від усіх випускників. Зазначимо, що йдеться про тих першокурсників, які мають кримську реєстрацію. Не виключено, що значна частина з них – це діти вимушених переселенців, які закінчували школи на материковій частині України.

Подальша боротьба за вступників буде ускладненою для України. Додається взнаки гуманітарний розрив та перспективи його зростання. Так, на окуповану частину Донбасу почали системно завозити російські підручники для середніх шкіл. Кількість годин викладання української мови на окупованій території зменшується, водночас – зростає кількість годин з військової підготовки. Зрозуміло, хто виступатиме «ворогом» на цих заняттях. Ворожість по відношенню до України в окупованих регіонах штучно культивуватиметься не лише через джерела масової інформації, але й через систему освіти.

Складна ситуація у освітянській сфері в Криму, який перейшов на російські стандарти ще раніше. Зокрема, у школах з кримськотатарською мовою викладання більша частина класів – російськомовні. У колишній українській гімназії в україномовних класах навчається 10-15% дітей. У 2015-2016 навчальному році в усьому Криму не відкрили жодного нового класу з українською мовою навчання. Хоча формально українська залишається «державною мовою» так званої «Республіки Крим». Ця ситуація вказує не лише на тиск з боку окупаційної влади. Самі батьки, які обирають мову навчання для дітей, втрачають надію на повернення української влади.

Як наслідок:

а) посилюватиметься тенденція гуманітарного розриву, якій значною мірою сприяє й недалекоглядність української влади. Фактично, через створення ускладнених бар’єрів держава надає другорядного статусу власним громадянам, які вимушені проживати в окупації;

б) у громадській думці жителів окупованих територій закріплюється ворожість щодо українського та України – за таких обставин перспективи близького завершення війни та відновлення територіальної цілісності значно знижуються.

Поступово відбувається стабілізація соціального життя в окупації. Так, у Донецьку 1 вересня були запущені практично всі школи (145). Закритими лишаються лише вісім, які наближені до лінії протистояння. За даними так званого «Міністерства освіти ДНР» у навчальному році кількість учнів у «республіці» складає 145 тис. осіб. Складно порахувати, скільки учнів проживало на окупованих районах раніше. Але, за офіційною статистикою наприклад, у Горлівці кількість учнів у 2015 р. порівняно з 2013 р. зменшилась у півтора рази, а кількість першокласників – удвічі.

Ці показники вказують, що на окупованій території лишається переважна більшість з тих, хто проживав там раніше. А відповідно, – процес виїзду з територій ускладнений, а рівень соціального забезпечення (у тому числі – трудового та житлового) переселенців залишається достатньо низьким.

Привертає увагу те, що в окуповану зону у більшості своїй повертаються біженці, які не знайшли собі місця на вільній території. А відповідно – ті, хто повернувся несуть негативний інформаційний меседж в зону окупації щодо умов проживання переселенців. Тим самим, ще й на рівні особистого спілкування закріплюючи антиукраїнські стереотипи, що поширюють російські та проросійські ЗМІ.

Поступово з обороту в окупації зникає гривня – її замінює російський рубль. З 1 вересня він став основною валютою в ЛНР, а з 3 вересня – ДНР. Це вказує не лише на те, що гривні на території регіону стає менше. Це говорить про те, що відчуження цих регіонів від України відбувається на рівні фінансово-валютної системи.

Частина жителів окупаційної зони продовжують отримувати соціальні виплати з двох джерел – з українського та так званого «республіканського». Водночас, через економічне ембарго, ціни на продукти (у тому числі й першої необхідності) є високими і становлять 150-200% від середньоукраїнських.

Моніторинг сепаратистських інформаційних видань показує, що людей в окупації продовжують залякувати Києвом. Крім чуток про наступ на День незалежності, у серпні розповсюджувались меседжі про те, що Київ міг підслуховувати телефонні розмови (заява так званого міністра зв’язку ЛНР). І традиційно – про самообстріли ЗСУ своїх позицій (причому в деяких заявах – частіше, ніж обстрілює самих сепаратистів).

В цілому, мешканці окупованої частини звикають жити у новому середовищі – поза Україною. І певною мірою цьому сприяє й ізоляційна політика, яку проводить наша держава щодо власних громадян, які залишаються проживати на окупованій території.

Донбас

Серпень став найкривавішим місяцем війни на Донбасі з моменту проголошення перемир’я. Відповідно до даних Адміністрації Президента, в останній місяць літа загинуло 43 українських воїни, а поранено – 211. До цього часу найбільших безповоротних втрат українські збройні сили зазнали у червні (37 загиблих). За кількістю поранених серпень став другим після червня (266 осіб).

поранені

У місячному розрізі найбільша кількість втрат припадала на перший тиждень серпня та декілька діб в районі Дня незалежності України.

Посилення вогневих ударів по ЗСУ у першій декаді серпня були самомотивовані для сепаратистів як «упереджувальні». На початку місяця у «республіках» були поширені чутки про заплановане українськими військами звільнення частини території до 24 серпня. Щодо загострень до Дня незалежності, то вони були прогнозовані традиційним бажанням терористів зіпсувати державне свято.

Відповідно до інформації, поширеною прес-службою Генштабу ЗСУ, російський генерал-полковник Олександр Ленцов, який раніше керував російською групою в Спільному центрі з контролю і координації вогню, тепер координує дії бойовиків. Навіть якщо ця інформація не відповідає дійсності, складно уявити, що російська частина місії ОБСЄ не «зливає» інформацію російським військовим у Донбасі.

Відразу після цієї інформації з’явилось повідомлення про підпалені авто місії ОБСЄ у Донецьку та пікетування ОБСЄ у Луганську. Якщо розглядати окремо ці події, це виглядає як спроба залякати представників Організації з безпеки та співробітництва. Якщо проводити паралелі між двома подіями – то, видається, що це спроба показати, що конкретна місія не є заангажованою.

Фактично, відбувається вплив як на саму місію ОБСЄ (залякування), так і постійні меседжі щодо її необ’єктивності. Зазначимо, що подібні заяви властиві як українським, так і сепаратистським ЗМІ.

У цілому ж ефект від міжнародного впливу та діяльності українських органів влади щодо усунення «проблеми Донбасу» лишається значно нижчим, ніж очікування населення. А тому і зростає недовіра як до міжнародних ініціатив – і мінського, і норманського форматів, так і щодо прагнення самої  української влади завершити війну.

З одного боку, посилюється розчарування населення у спроможності швидко закінчити цю війну, а з іншого – люди починають звикати і до жертв, і до того, що в їх країні йдуть військові дії. Звикання до чогось негативного демобілізує суспільство, а відповідно – не виключено й посилення нігілістського ставлення населення до збройної загрози зі Сходу. Це значно ускладнить і допомогу військовим, і роботу волонтерів, і сприяння переселенцям.

У серпні також були озвучені результати розслідування Іловайського оточення. Як повідомив військовий прокурор Анатолій Матіос, за період іловайських подій у серпні минулого року втрати серед ЗСУ, МВС та Нацгвардії склали 366 загиблих, 249 поранених, 128 взятих у полон та 158 осіб, які і дотепер вважаються зниклими безвісти.

Крим

За півтора року після анексії кримчани, як відзначають аналітики, починають втрачати інтерес до політики. На це впливає ціла низка чинників. Перше, – Україна не лише не пропонує (через відсутність системних альтернатив та відсутність джерел пропонування), стратегічних альтернатив із повернення Криму, але й поступова втрачає інтерес до нього. По-друге, російські ЗМІ перманентно малюють уявлення про «фашистські ігрища» на материковій Україні. Тим самим закріплюючи проросійське мислення навіть у тих, хто раніше міг сумніватись у «правильності» анексії.

З економічного боку цьому також сприяє й те, що реальні доходи бюджетників та правоохоронців зросли більше, ніж ціни у Криму. Що стосується інших трудових ресурсів (наприклад, підприємців), то вони не є організованим прошарком для того, щоб чинити реальний опір окупації.

Що стосується курортного сезону – російська статистика нарахувала у 2014 р. 4 млн. відпочиваючих, у 2015 р. – розраховують на 4,5 (на кінець серпня – заявлено про 2,8 млн.). Офіційно завантаження оздоровчих закладів складає 69%. Для порівняння у 2013 році на півострові відпочило 6 млн. В офіційних цифрах російської статистики можна сумніватись, оскільки окупаційна влада в середині літа звинувачувала Київ у зриві курортного сезону на півосторові.

90% відпочиваючих у Криму складають росіяни. На туристичну сферу півострова значною мірою впливає падіння рівня життя в Росії. Оскільки замість валютного відпочинку за кордоном значна частина росіян надає перевагу курортам «рублевої зони».

Відповідно до дослідження пошукових запитів на російському пошуковику Yandex, запити на кримські курорти серед росіян збільшились на 60%. Однак, кавказьке узбережжя Чорного моря майже вполовину – на 40% популярніше Криму.

Продовжуються переслідування проукраїнських активістів півострову. У серпні зокрема з’являються матеріали щодо тиску на членів їх сімей, які лишились у Криму. При цьому, навіть самі проукраїнські активісти визнають, що Україна як держава практично не реагує на переслідування лояльних їй громадян у Криму.

Отже, шляхом залякування, уніфікації інформаційного простору та економічних зисків для бюджетників, та в умовах практичної бездіяльності України у напрямку повернення Криму, Росія уже сформувала лояльне відношення до себе значної частини кримчан.

 Переселенці

Офіційно кількість переселенців станом на 31 серпня становила 1 459  226 осіб (за даними Мінсоцполітики). Тобто, за серпень їх кількість збільшилась на 44 тис. 428 осіб. Це на 2 тис., або – на 5% більше, ніж у попередньому місяці. У середньому – півтори тисячі людей щодня ставали вимушеними переселенцями у серпні.

Лише до київських шкіл у 2015/2016 навчальному році пішло понад 10 тис. дітей вимушених переселенців. Це складає 3% від усіх учнів та вихованців дитячих садків. Ситуація у сфері доступу до освіти безперечно краща, ніж на Близькому Сході, де 13 млн. дітей переселенців не мають можливості відвідувати школи.

Про те, що ВПО в нашій державі перебувають у кращих умовах, ніж в інших, заявив і директор Програми розвитку ООН в Україні Янтомас Хімстра.

 Та ця інформація, більшою мірою, приносить моральне задоволення від роботи наших громадських організацій та відповідних органів лади. Адже, ситуація і з працевлаштуванням і отриманням житла залишається складною.

 Зміни до Конституції та теракт під Верховною Радою

У той час, як в українському суспільстві йде суттєва дискусія про зміни до Конституції у розрізі «мінських угод», мало хто ставить питання про їх прийнятність для іншого боку – для керівництва так званих «республік».

В Україні водорозділом громадської думки стало питання про те, чи прийняті зміни до Конституції (поки що – у першому читанні) щодо особливого статусу окремих районів є «зрадою» чи компромісом для завершення військових дій. Якщо брати ситуацію в Україні, то кожна зі сторін дискусії має свої вагомі аргументи. Але, проблема полягає в тому, що лідери сепаратистів офіційно не визнають цих змін. Так, 1 вересня спікер ДНРівської ради Пургін заявив: «прийняті вчора Радою в першому читанні поправки до Конституції все одно не будуть визнані Донбасом. Вони не узгоджені з нами. І є не виконанням, а навпаки, порушенням Мінського Комплексу заходів».

Власне така заява закладає сумнів у ефективності подібних дій для деескалації конфлікту. Тим не менше, процес прийняття змін до Конституції – це сигнал готовності України виконувати «мінські угоди». Але насамперед – сигнал для західного світу, а не для тих, з ким відбувається мирних процес. Опосередковано це підтвердив і президент Порошенко, назвавши прийняття зміни до Конституції у першому читанні «полем для маневру».

Вибух гранати під Верховною Радою показав, що тенденція до зростання агресії в українському суспільстві зберігається. Відсутність реальної роз’яснювальної роботи з боку української влади та цілеспрямовані дії зацікавлених сторін загострити внутрішню ситуацію лише сприятимуть відповідним тенденціям. Тому на сьогодні можна констатувати, що спроби посилити поліцейські функції держави не матимуть очікуваного ефекту, оскільки їх мета – стримати, а не вирішити проблему в цілому.

Разом з тим, загрози посилення поліцейських повноважень зберігаються. Для частини політикуму це виглядає логічним кроком після теракту біля Верховної Ради та зростання рівня агресії у суспільстві. Від початку вересня на вулицях Києві навіть почали здійснювати патрулювання броньовані автомобілі Національної гвардії.

На фоні зростаючого агресії, для багатьох уже стали звичними теракти, особливо ті, які обходяться без жертв. Деякі з них знаходять виправдання у громадській думці на хвилі ненависті до всього російського (наприклад, перманентні теракти у відділеннях Сбербанку Росії).

Але водночас, такі антиросійські дії стали можливими через певний когнітивний дисонанс, який закладається у громадську думку меседжами влади. З одного боку, Росія визнана агресором і практично щодня ми отримуємо повідомлення про наявність російських військових на окупованих територіях Донбасу. З іншого, це не призвело ні до оголошення війни, ні до розриву дипломатичних стосунків, ні до повної економічної блокади, ні до відмови виплачувати борг агресору.

 Висновки та прогнози

На жаль, показники, які ми спостерігали у липні, – щодо зменшення втрат українських військовослужбовців не стали тенденцією і не спроектувались на серпень. Це вказує на те, що ситуація на Донбасі залишається у непередбачуваному стані – між тліючим конфліктом та ескалацією. Однак, зважаючи на те, що лінія фронту географічно зберігається уже не перший місяць, можна говорити, що обидві сторони неготові ініціювати реальне продовження активного військового конфлікту. Враховуючи, що сьогодні відсутні економічні важелі, які б дозволили реально посилити військову потугу якоїсь зі сторін, то існують певні надії на те, що мінські угоди будуть імплементуватись. Та поки «мова ворожнечі» домінуватиме у ставленні один до одного, сторони лише імітуватимуть імплементацію.

Не додають перспектив щодо зниження рівня агресії заплановані на кінець жовтня місцеві вибори. Однією з особливостей політичної культури громадянина України є відсутність водорозділу між загальнополітичною ситуацією та місцевими  проблемами. Тому війна та проблеми, пов’язані з нею, активно експлуатуватимуться навіть у територіально віддалених від Донбасу регіонах. До того ж, до місцевих проблем додаються і реально гострі для місцевих жителів питання як проблеми переселенців, стосунки між місцевим і  переміщеним населенням та ресоціалізація демобілізованих.

Що стосується поведінки країни агресора, то від вересня можна спостерігати зростання агресивності. Однак, подібна тенденція не триватиме довго і на початку наступного року з виходом на ринок потужного імпортеру нафти, його агресивність імовірно знизиться.

Останнім часом все більше злочинів, які відбуваються в Україні, у тому числі й виправдання рейдерських знаходять виправдання у «руці Москви». Якщо б в Україні був оголошений військовий стан, – це мало б обґрунтування як засіб мобілізації нації. Однак, в умовах, коли відносити з Росією критичні, але офіційно між країнами навіть збережено дипломатичні відносини, це значною мірою дезорієнтує українця та демобілізує суспільство. І не виключено, що частина пасіонаріїв в умовах бездіяльності держави зіштовхнеться з необхідністю проведення «особистого терору проти агресора» .

Крім того, віднайдена причина усіх бід («рука Москви») демобілізує і політичну еліту щодо реалізації реформ в України – адже будь-який недолік завжди може бути списаний на вплив російської агентури.

Кривавий початок політичного сезону в Україні закладає ризики того, що подальша ескалація ситуації навколо зберігатиметься. Адже для інформаційного простору для того, щоб бути почутою, заява має звучати голосніше за попередню.

Варто також усвідомлювати, що ні Україна, ні її проблеми не стоять у порядку денному світових лідерів під першим номером. З об’єктивних і суб’єктивних причин. Тому найближче завдання української влади не стільки перевести «питання України» у розряд першочерговим, оскільки це практично не можливо, скільки – донести українцям меседж, що для світу «українська хата лишається скраю». Суспільство має мобілізуватись, а не жити в ірраціональному очікуванні того, що його проблема буде вирішена з-за кордону.