Понеділок 22 Квітень 2019, 05:34

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ ТА ЗАГРОЗИ. ТРАВЕНЬ 2015 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

02.06.2015

Ризики загострення екстремів у травні були достатньо високими. По-перше, певне зростання напруження спостерігалось у зоні АТО. По-друге, політизованість свят першої половини травня могла стимулювати екстреми по всій Україні. По-третє, зниження рівня життя, що значною мірою викликано зростаючою інфляцією (37,1% за січень-квітень та 60,9% у порівнянні з квітнем 2014 року), та непомірним для українців збільшенням комунальних тарифів.

 

may2015Міжнародна ситуація

Символізм травня обумовив і одну із найбільших проблем, що цікавила українців на початку місяця. 9 травня на Красній площі мав відбуватись грандіозний парад, запрошення на який проігнорували майже всі світові лідери. Всі, крім китайського, – Сі Цзіньпіня. Але, фактор КНР – специфічний. Китай не хвилює міжнародний бойкот Росії. Безперечно, російські ЗМІ відразу проголосили про велику дружбу двох братніх народів. Крім того, українці пам’ятають минулорічне голосування Китаю (чи точніше – неголосування) у Радбезі ООН щодо референдуму в Криму.

Але, з огляду на різні потенціали держав, стратегічний рівноправний союз поки що неможливий. Мета зовнішньої політики Китаю – це економічна колонізація. Особливо – країни, яка має ресурси. Росія, де китайська латентна інтервенція Далекого Сходу досягла загроз національній безпеці, й далі продовжує «прогибатись» під китайську політику колонізації. Ось цитата з сінгапурського видання «Ляньхе цзаобао», яке вказує на специфіку «особистої дружби» між лідерами держав: «Того вечора погода в Москві видалася холодною. Путін в тонкому піджаку проводжав голову КНР до машини. Потім він ще довго стояв на пронизливому вітрові і дивився на автомобіль, який віддалявся». Тому, більше на уступки йде не Піднебесна, а саме Кремль. Ще одна особливість полягає в тому, що відвернувшись від Заходу, Росія не має іншого вибору, як орієнтація на Китай. Це чудово розуміють і в Китаї, тому будуть використовувати це як важіль подальшої колонізації Росії та витягування з неї ресурсів.

У травні в Європі відбулись вибори у двох країнах – важливих союзниках України на «російському фронті». Виграш консерваторів у Великій Британії, на думку аналітиків, призведе до продовження жорсткої політики Девіда Кемерона щодо Росії та підтримки України. Крім того, прем’єр Об’єднаного Королівства обіцяв не просто пролонгувати, але й посилити санкції щодо країни-окупанта.

Виграш Дуди в Польщі. Як приклад і як наслідок. Перше, не отримавши результатів, лише на основі даних екзит-полів (53% проти 47%) Броніслав Комаровський привітав Анджея Дуду. Без перерахунків, протестів і мокрих печаток. В Україні такого б не було. Імовірно, здатність визнавати свої помилки зробила б нас більшими європейцями. І так само знизила б конфліктність у суспільстві, яка значною мірою посилюється через політичні протистояння.

Друге, – Дуда і Україна. Новий польський президент неодноразово висловлювався за посилення тиску на Росію та надання допомоги Україні. Причому суб’єктом тиску має стати вся Європа, а не лише окремі країни. І, найголовніше, його цитата: «немає таких економічних інтересів, які б дозволили нам продати Україну».

Ускладнює ситуацію в Європі можливість загострення старого конфлікту в Македонії. Ескалація протистояння практично у центрі політичної Європи призвела б до зменшення уваги до українсько-російського конфлікту з боку як європейської, так і світової спільноти. Тим більше, коли мова йде про кандидата в члени ЄС, не просто сусіда.

І, зважаючи на залежність окупанта від міжнародних цін на імпортовану ним сировину, ми не можемо обійти ситуації щодо кошторису на вуглеводні.  Ціни бареля нафти досягнувши річного піку 5 травня (68,39$) далі продемонструвала поки що не настільки однозначні, але все-таки прослідковувані тенденції до зниження (64,45$ 30 травня).

Поки що ситуація на нафтовому ринку двозначна. З одного боку, оприлюднено дані про зниження запасів у нафтосховищах США, а з іншого, – країни ОПЕК заявили, що не мають наміру зменшувати експорт нафти. А міністр нафти Ірану Біджан Занґане, заявив, що уже до кінця року після зняття санкції планує досягти видобутку 4 мільйони барелів на день.

 

Донбас

Ситуація в зоні АТО продовжувала загострюватись. Про це свідчать тенденції сумної статистика. Кількість загиблих українських військових становить 35 (26 – у квітні, 21 – у березні), значно зросла кількість поранених – 208 (100 – у квітні, 93 – у березні).

Знаковим щодо загострення ситуації стало те, що на початку травня спостерігачі ОБСЄ вперше з часів оголошення перемир’я (з 15 лютого) зафіксували застосування систем залпового вогню «Град».

Суттєве збільшення поранених, імовірно, вказує на сліпе застосування зброї. Тобто, можна говорити про збільшення кількісті провокацій з боку проросійських бойовиків у травні. А, відповідно, про їх готовність продовжувати військові дії. Про це опосередковано вказують і заяви лідерів самопроголошених «республік». Так, у кінці травня Олександр Захарченко заявив, що мета бойовиків – будь-якими силами і методами «звільнити» територію ДНР, яка лишається під контролем України.

Зростає за даними ООН кількість жертв війни – 6243 тис. осіб у травні (у лютому – 5692, у квітні – 6116).

В інформаційному середовищі зберігається хвиля постійних взаємозвинувачень обох сторін у порушенні перемир’я.

Мейнстрімом інформаційного потоку про Донбас травня місяця стало захоплення українськими військовослужбовцями двох російських ГРУшників та акцентування на відмові від них батьківщини/рідні. Але поза інформаційним потоком лишилось інше важливе питання: скільки всього російських військовослужбовців були затримані за час війни на Донбасі?

Російська сторона відреагувала на ці звинувачення і дала в ефір матеріал про українських військовослужбовців, які перебувають у полоні сепаратистів, та яких нібито Україна не намагається звільнити. У свою чергу, керівник Центру звільнення полонених громадської організації “Офіцерський корпус” Володимир Рубан заявив, що обмін полоненими практично припинений. Хоча, за його підрахунками в сепаратистів все ще перебуває близько 400 наших військовослужбовців.

Вбивство Олексія Мозгового в ЛНР стало другою мейнстрімною новиною травня, що стосувалась війни на Донбасі. Відповідальність за його усунення взяли на себе українські партизани з групи «Тіні». Але, разом з тим, зазначимо, що у Мозгового були певні тертя з «главою ЛНР» Ігорем Плотницьким, про що останній визнавав навіть після смерті першого. Тому навіть після заяви про напад аналітики схиляються до того, що він був здійснений в інтересах Плотницького. Не варто виключати ситуації, що усунення альтернативних лідерів сепаратистів відбувається шляхом злиття інформації про їх пересування/перебування українським партизанам. В будь-якому випадку, його смерть підкреслила, що в ЛНР відбувається формування чітко структурованої ієрархії, без альтернативних лідерів. Мертві герої потрібні сьогодні Донбасу. По-перше, з них простіше робити ідолів, оскільки своїми діями вони вже не чинитимуть опір ідолізації. По-друге, саме мертві «герої» як ніхто заспокоюють амбіції у поки що живих «героїв Донбасу».

Перемир’я переорієнтовує конфлікт у середину спільноти та примушує шукати ворогів у середині квазідержави. У травні так званою МДБ ДНР був заарештований проросійський журналіст Роман Манекін за критику позиції окремих представників так званої «влади ДНР» (зокрема, Дениса Пушиліна) щодо можливої автономії «республіки» у складі України. Після вбивства Мозгового, його «колега» зі Свердловська Олександр Гайдей наказав рити окопи. На випадок, якщо «у верху» вважатимуть, що посада «мертвого героя» більше відповідатиме його ролі у структурі ЛНР.

Таким чином, саме мирний шлях вирішення питання Донбасу, виглядає найдієвішею стратегією реінтеграції Донбасу до складу України. Точніше, самореінтеграції. З одного боку. З іншого, – в середині республік через рік після так званих референдумів формуються спроби створити систему управління.

Так, ЛНР у травні почала видавати перші паспорти «громадянина республіки». На разі навіть в самій «республіці» не впевнені в тому, чи будуть вони ліквідні принаймні для перетину кордону з Росією. Але для України це стає нагальною проблемою. За рік війни на Донбасі досягли повноліття і народились тисячі українських громадян. Тобто, вони мають право на отримання українського документу. Але отримати вони його можуть лише перетнувши лінію зіткнення і маючи при цьому відповідні підтвердження. Війна і так позбавила їх можливості на повноцінне життя, а відтепер, Україна як держава не має простих механізмів для визнання їх як власних громадян. Як наслідок, через бюрократичні ускладнення уже в молодого покоління формуватиметься негативне ставлення до Української Держави.

У травні так званий пенсійний фонд ДНР прозвітував про виплату допомоги більше 280 тис. пенсіонерів. Всього ж мають отримати пенсії ще половина – 560 тис. В ЛНР, як заявлено «республіканським міністром праці соцполітики», профінансовано 100% пенсійних виплат за травень. Зрозуміло, що це офіційна статистика, і на практиці фінансування може бути меншим. Однак, проблема в тому, що у самопроголошених республіках стабілізується система соціальних виплат і Україна втрачає ще один аргумент для повернення цих територій під контроль – стабільна соцдопомога. Тому, питання створення дієвого механізму виплати допомог тим, хто перебуває в окупації, залишається нагальним.

У середині травня офіційна влада Росії вчергове заявила, що Донбас повинен лишатись у складі України. Але не варто сприймати це як сигнал того, що Москва «прогнулась» під тиском Заходу. Кремль просто вчергове дав сигнал світу і серпаратистам, що Донбас як регіон, що потребує мільярдних доларових вкладень на відновлення та, водночас, перенасичений зброєю, не надто потрібний Імперії.

На практиці, ці слова підтвердили 40 км прикордонних укріплень, які були побудовані у травні Росією на кордоні з окремими районами Донецької та Луганської областей. І, опосередковано, – відсутність (тобто, відмова фінансування Росією) належних ресурсів для всіх соціальних виплат та меддопомоги. Зокрема, заява т.зв. «заступника начальника штабу ополчення» Едуарда Басуріна про те, що коштів на допомогу пораненим місцевим ополченцям у «республіки» немає. В той час, як для «місцевих ополченців російського походження» РФ передбачає програми допомоги.

Як влучно зауважували обурені оглядачі на сепаратистських інформаційних ресурсах, весь світ після такої позиції Москви, має усвідомити, що є «рускій мір» і «рускій мір ІІ сорту».

Двозначності у продовженні мирного процесу на Донбасі додає й підписаний 28 травня Президентом Росії Путіним Указ про заборону  розголошення військові втрати РФ у мирний час. З одного боку, це вказує на те, що російський політикум усвідомлює зростання невдоволення у суспільстві, що викликане втратами (не)військовослужбовців на Донбасі. А з іншого, він несе пряму загрозу того, що російські комбатанти не лише не збираються покидати Донбас, а й продовжуватимуть нести військові втрати, тобто – проводити військові операції.

 

Крим

У травні основна загроза, яка стосувалась півострова – це застосування тиску та насилля щодо кримських татар, які цього місяця відзначали річницю депортації. Влада Сімферополя намагалась заборонити проведення будь-яких акцій. А 18 травня у Сімферополі учасники автопробігу були блоковані поліцією. Офіційно –за український прапор, який нібито був серед учасників автопробігу. Всього затримано 60 чоловік.

Нова «влада» намагається розширити свій вплив у інформаційній сфері, доводячи його до монопольного рівня. Так, відключений 1 квітня ATRтак звана влада Криму намагається замінити новим – провладним «Міллетом». Запуск в ефір запланований на вересень.

Цього місяця уряд Росії схвалив закон, що дозволяє так званій «владі Криму» до кінця 2016 року без участі судів, приймати рішення про знесення самовільно зведених будівель. Варто зрозуміти, що значна частина з цих будівель побудовані кримськими татарами.

Тобто, крім політичних важелів, промивання мізків «правильною інформацією», окупаційна влада намагається застосувати економічні важелі впливу на кримських татар. Зрозуміло, що лояльна частина з них відразу отримає дозвіл на самобуд, а нелояльна зіштовхнеться з дилемою – або втрачай власність, або визнай окупанта владою.

Підтвердженням цілеспрямованості економічного «віджиму» стало й рішення Верховного Суду РФ, яким він визнавав законним рішення кримської влади про націоналізацію майна (примусовий викуп без дозволу власника).

У кінці травня голова так званого «Госсовєта Республіки Крим» Константинов заявив, що кримські бізнесмени не витримують інтеграційних процесів та продають свій бізнес. Фактично, можна стверджувати про новий вид економічного екстремізму – анексійний.

У травні фотографії з екскаваторами та купою щебня мали б переконати кримчан у початку практичного будівництва мосту через Керченську протоку. За планами його мають відрити в кінці 2018 року. Таким чином, мала б нівелюватись проблема транспортного сполучення з Кримом. З одного боку. З іншого, Керч в Україні була кінцевим пунктом і з рештою частини Криму її з’єднує стара однопутна залізнична дорога, де навіть пасажирські потяги рухаються зі швидкістю 40 км/год. Тому, побудова моста створить ще одну проблему – необхідність переорієнтації логістики, в тому числі й усієї дорожньої інфраструктури на півострові. А це ще фінансові вкладення.

Інший наслідок. Будівництво моста через пролив опосередковано говорить про те, що план зв’язати Крим з Росією суходолом в очах російської влади тепер виглядає сумнівним. Тобто, шанси ««віджати» частину Донецької, Запорізької та Херсонської областей в російських елітах уже не розглядаються як перспективні.

Позитивна для України новина з півострову – це невдоволення «глави парламенту» Константинова з приводу повального подвійного громадянства. Справа в тому, що від українського громадянства відмовились лише 19 тис. кримчан. З майже 2 млн. Тобто – 1%. До того ж слід врахувати, що відмова від громадянства обов’язкова для державних службовців та силовиків. Тобто, хоча б пасивно і формально, але кримчани все ще лишаються громадянами України.

Починають проявляти проблеми і в курортній сфері окупованого півострову. Апофеоз від Кримнаш по всій Росії пройшов, переправа працює в тому ж режимі що і минулого року, а ціни в Криму стрімко наближаються до московських. Проблеми існують і в сфері сільського господарства.  Заступник голови Державного комітету по водному господарству і меліорації окупаційної влади Криму Андрій Лісовський заявив, що до плану зрошення півострову в поточному році включено 13,4 тис. га. А в разі досягнення домовленостей з Україною щодо постачання води, їх буде збільшено ще на 102 тис. га. Тобто, без України реальна потреба буде забезпечена лише на 11,6%.

 

Столиця

Травень не був спокійний для столиці. Не зважаючи на відносну тишу, яка панувала на 9 травня, проблема екстремів виникнула в іншій – не політичній сфері. Протистояння на будівельному майданчику на Осокорках показало наскільки в систему поведінки може проникнути насилля. Більша проблема не стільки у вирішенні проблеми незаконного будівництва, а в тому, що насилля стає дієвою формою протесту.

На сьогодні у Києві налічується близько 150 місць, де провадиться незаконне будівництво. Це – порушення лише в одній сфері та лише в столиці. Тому, якщо далі гроші будуть заміняти закон, то країна отримає сотні «гарячих точок». Проблема, що виникла на Осокорках, полягає не стільки у застосуванні насилля, скільки в елементарному виконанні законів, в дієздатності державного контролю за дотриманням цих законів.

Ще одним знаковим повідомленням стала заява Генерального прокурора Віктора Шокіна про можливу легалізацію зброї. Питання спірне, оскільки має свої плюси та мінуси. З одного боку, в країні більше мільйона нелегітимних «стволів», велика частина людей зневірилась у спроможності держави виконувати функції безпеки. І, найголовніше, перекіс у доступі до зброї для законослухняних та незаконослухняних громадян: асоціальні елементи мають можливість отримати нелегальну зброю, в той час як громадянин, який дотримується закону – не має такої можливості. З іншого, відсутність культури поводження зі зброєю, а, відповідно, і її застосування. Відсутність чіткого розуміння межі де на практиці закінчується «самозахист» і починається «напад». І, зараз, коли війна загострює соціальні відносини, люди стають значно агресивнішими.

До того ж щодо цього питання має бути досягнутий консенсус у суспільстві. За даними опитування КМІС на замовлення «Дзеркала тижня» у грудні минулого року підтримували легалізацію лише 3,8%. 45,4% були категорично проти. Ще 17,6 – швидше за все проти. У будь-якому випадку, необхідний значний період часу та змістовні дискусії для того, щоб це питання можна було б вирішити остаточно.

Кінець травня ознаменувався вибухом в одному з магазинів «Рошен». Міліція кваліфікує це як хуліганство. Це вже не перший замах на мережу, що належить Президенту Порошенку. Офіційна заява «Рошен» вказує, що ще станом на 11 січня цього року було зафіксовано чотири випадки нападів на їх магазини. Тоді ж у січні було повідомлено про затримання учасників угруповання «Реванш», яке мало відношення і до низки інших екстремів.

Однак, проблема у нападі на заклади, що пов’язані з Президентом, полягає не в стільки у пошуку винних у вчинені цих правопорушень, скільки у формуванні в громадській думці (не виключно, що штучному та цілеспрямованому) персоналізації відповідальності за провальність реформ у державі.

 

Одеса

Одеська область традиційно лишається одним з найризикованіших для сплеску екстремів та сепаратизму регіоном. В цьому місяці знаковим стало проведення другої конференції так званої «Народної ради Бессарабії», яку пов’язують зі спробами Кремля створити черговий сепаратистський рух на території України. Зазначимо, що подія ця відбулась не просто у відкриту, але й цинічно. Бо навіть після того, як у квітні СБУ затримало організаторів першого з’їзду «народної ради». А громадські діячі, зокрема – представники корінних болгар та гагаузів, офіційно заявили що до цієї ради не мають ніякого відношення. Таким чином, Одещина до цього часу перебуває у зоні інтересів Росії та її продовжують розглядати як потенційний суб’єкт для ескалації сепаратизму в Україні. Фактично, у регіоні можна очікувати (поки що переважно інформаційного плану) подальше розхитування ситуації на етно-національному ґрунті.

 

Придністров’я

У цьому місяці невизнана республіка заслужила на окремий розділ, що стосується внутрішніх справ України.

Запізнілим, зважаючи на 15 місяців агресії, стало прийняте у травні Верховною Радою України рішення про розірвання 5 угод з Росією. Найвідчутнішим стала заборона транзиту російських військ у де-факто проросійський анклав – Придністров’я. Зважаючи на географічне розташування невизнаної республіки, це відчутний удар по інтересам Росії. Навіть російські видання визнають, що військовослужбовці позбавлені можливості отримувати припаси, а через деякий час у них виникне і проблема з паливом. Зауважимо, що об’єднане угруповання російських військ у Придністров’ї налічує близько 1 тис. осіб, яких, до речі, мали б вивести до кінця 2004 року. Крім того, в республіці є так званий «миротворчий батальйон» (412 осіб), який наполовину складається із російських військовослужбовців.

Але військове блокування російських військовослужбовців у Придністров’ї, несе в собі інші загрози. Перше, для Росії, як країни, яка нехтує міжнародними домовленостями, вірогідним варіантом виходу із ситуації може стати незаконний прорив блокади (фактичне порушення, наприклад, транспортними суднами повітряного простору України для доставки/вивезення вантажу з ПМР). І, звідси, постає питання про готовність України, в тому числі й військовими методами, протистояти цьому прориву.

Інший можливий варіант – це штучна дестабілізація Росією політичної ситуації у Молдові з метою приходу до влади проросійських сил. Варто зауважити, що подібні заходи обов’язково викличуть протидію Заходу, який також має інтереси в цій держави. Таким чином, у Молдові це може призвести до ескалації екстремізму на геополітичному ґрунті. Що, в свою чергу, нестиме пряму загрозу для України в цілому та Одеської області, зокрема.

 

Потенційні небезпеки червня

Серед базових загроз, що можуть викликати ескалацію насилля в першому місяці літа, лишаються складна соціально-економічна ситуація в країні, гальмування реформ та можливість ескалації війни на Донбасі.

Важливим є те, що червень фактично є останнім повним місяцем політичного сезону в Україні. А це вказує на те, що можливі загострення у внутрішньополітичній ситуації з метою: а) утримати або отримати державні посади та мати статус-кво до початку політичного сезону; б) щоб не забули до початку нового сезону.

Щодо потенційних дат, коли може загострюватись ситуація, варто виокремити такі:

7 червня виповнюється річниця з інавгурації Петра Порошенка. Усвідомлюючи, що війна, яка ведеться проти нас сьогодні, – гібридна, – до завдань Росії входитиме не стільки військова агресія, яка фінансово надто кошторисна, скільки – перманентне розхитування ситуації всередині країни. Зважаючи, що низка ЗМІ є не стільки відверто проросійськими, скільки – панікоформуючими, то найпростішим варіантом буде акцентування уваги на невиконаних обіцянках Порошенка.

Але не виключений і варіант, коли напередодні річниці, ворожі ДРГ можуть посилити провокації проти українських військовослужбовців на лінії розмежування у Донбасі, а також спровокувати хвилю терактів на території вільної України.

12 червня – День Росії. В умовах економічної блокади та погіршення соціально-економічної ситуації, рейтинг діючої влади уже не підніметься маханням прапорів «Ми віджали Крим». Кремлю потрібні хоча б маленькі перемоги для того, щоб утримати майже тотальну – 86% підтримку Путіна.

14 червня – річниця першої найбільшої трагедії війни на Сході – рік тому був збитий транспортний літак ЗСУ, в результаті чого загинуло 49 українських військовослужбовців. Імовірний інформаційний штурм з боку проросійських ЗМІ та тролів на предмет слабкості та зрад у вітчизняному штабі антитерористичної операції та генералітеті.

28 червня – День Конституції. Знаючи схильність окупантів створювати проблеми на державні свята цього дня, одна з найгостріших загроз червня не лише у зоні АТО, але й у місцях проведення масових заходів в усій Україні.

*    *    *

Не стільки загроза, скільки наслідок війни. У кінці червня постане питання про відкритість України до своїх громадян, які проживають в окупації. Йдеться про вступну кампанію до вищих навчальних закладів. І серед потенційних абітурієнтів частково будуть й ті, які не мали можливості отримати не лише український атестат про середню освіту, навіть паспорт громадянина України. Тому, від того, наскільки спрощені будуть умови вступу до українських вишів, скільки випускників із зони окупації покине її, значною мірою залежатиме і подальша реінтеграція цих територій до складу України.

*    *    *

У цілому травень показав тенденцію зростання екстремів у країні. З одного боку, це наслідок відсутності та гальмування низки реформ в країні. Сподівання, які покладались на зміну влади рік тому, не були реалізовані. Народ переживає значну фрустрацію, що призводить до зростання недовіри до органів влади та до спроможності держави захистити громадян як у безпековому, так і в соціальному вимірі. Крім того, небезпечною тенденцією виступає легітимація насилля як засобу захисту інтересів.

Тому, дієвим засобом до деескалації екстремів сьогодні виступає дієвість державної політики у прийнятті та впровадженні оголошених нею реформ.