Четвер 19 Жовтень 2017, 08:33

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ, ВПЛИВИ ТА ЗАГРОЗИ. БЕРЕЗЕНЬ-КВІТЕНЬ 2017 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

07.04.2017

Екстремістські загрози для Україні навесні почали зростати. Причому, якщо раніше варто було акцентувати на якомусь одному напрямку, то у березні загрози ескалувались і у міжнародному, і у внутрішньому, і у військовому вимірі.

Міжнародна ситуація

У світовій політиці сформувались низка важливих векторів що так чи інакше впливають на внутрішню ситуацію в Україні.

По-перше, розпочався міжнародний суд ООН за позовом України до Росії. Справа стосується порушень Росією конвенції з протистояння фінансуванню тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм масової дискримінації.

Безперечно, суд не стосувався основних питань, які б мали хвилювати Україну – деокупації наших територій. Більше того, навряд чи варто розраховувати на те, що рішення цього суду буде оголошене найближчим часом. Зокрема, суд щодо ЮКОСу відбувався 10 років, а розгляд справи Грузії проти Росії (війна відбулась у 2008 році), до цього часу не завершився.

Також сумнівною є і перспективи імплементації рішення такого суду, якщо воно не влаштовуватиме Кремль. Адже, будучи напівсистемною державою, Росія зможе заявити про вихід з того чи іншого договору тоді, коли він не відповідатиме її інтересам. Або не виконувати рішення, як це відбувається щодо ЮКОСа. Більше того, ні Україна, ні Росія не ратифікували Римський статут, тому притягнення до відповідальності винних у розпалюванні конфлікту на сьогодні є достатньо проблематичним.

Не зважаючи на ці недоліки початок судового процесу важливий не стільки для досягнення порушених у позові цілей, скільки – для інших, пов’язаних з процесами деокупації, цілями:

1. Утримання російської агресії в Україні у порядку денному світового співтовариства. Втрата позиції цього питання призводить не стільки до «забування», скільки до «заміни» актуальнішими питаннями. А бездіяльність України на «юридичному фронті» (важливому для західних демократій) активізували б процес заміщення.

2. Цілеспрямоване формування антисистемного іміджу Росії у світі. Втрата довіри до Росії як країни, що не дотримується міжнародних зобов’язань, призведе не лише до скорочення числа її потенційних союзників, але й дозволить продовжувати санкційний режим проти Кремля.

Варто врахувати, що Москва не буде просто вичікувати рішення Міжнародного суду ООН. Вона зацікавлена у світовому сприйнятті Росії як повноцінного партнера. Тому варто очікувати зростання гібридних атак, у тому числі й через нав’язування Україні дзеркальних звинувачень. Зокрема – у порушенні прав людини та фінансуванні тероризму. Для російських спецслужб значно простіше здійснити останнє – зокрема, провести теракт на території Криму (або на території ОРДЛО), де і так штучно нав’язуються терористичні загрози від України. Таким чином, Росія в інформаційному просторі продовжуватиме будувати з України образ країни, що підтримує тероризм. До такого розвитку подій необхідно бути готовим українській владі.

У березні також відбулись низка виборів у Євросоюзі, які стали знаковими для України. Насамперед, – Нідерланди. Хоча і відбулась констатація перемоги партії діючого прем’єра Марка Рютта, водночас: а) вона отримала менше місць, ніж у попередньому скликанні; б) рішення про Асоціацію приймає Сенат, а не нижня палата парламенту, до якої відбувались вибори.

Тим не менше, праві популісти (які асоціювались з проросійською політикою) не отримали тієї підтримки, що прогнозувалась соціологами. Це говорить про те, що «ефект Трампа» може не спрацювати у європейських країнах. Тим не менше, вибори французького президента у квітні-травні зможуть підтвердити цю тенденцію.

У той же час, нідерландсько-турецький конфлікт, що виник напередодні виборів та жорстка позиція провладної партії щодо турецьких посадовців заклали ризики, що політична трансформація нової коаліції, як і традиційних партій, відбуватиметься у напрямку правого популізму. Не виключено, що саме це – використання нових гасел традиційними партіями зможе забезпечити певну стабільність Старого Світу.

Не менш важливими для України, але не почутими стали результати парламентських виборів у Болгарії. Після перемоги проросійського кандидата у Президенти Румена Радєва, поразка соціалістів стала черговим ударом для російського політичного наступу в Європі. Офіційно проєвропейська ГЕРБ набрала 95 мандатів, болгарські соціалісти – 80. У той же час, Болгарія виступає парламентською республікою і формування коаліції значною мірою залежатиме від позиції «малих блоків». Потенційно у коаліції можуть брати участь і представники «Атаки» (проросійської націоналістичної партії), яка входить до блоку «Об’єднані патріоти».

У будь-якому випадку, проросійські позиції достатньо сильні у громадській думці Болгарії, а враховуючи економічні перспективи від будівництва Південного потоку, Болгарія чи «соціалістична» чи «права» виступатиме (активно чи пасивно) за зняття санкцій з Росії.

Євросоюз у березні продовжив санкції щодо Росії, які були накладені три роки тому – ще на півроку. Таким чином, не зважаючи на інформаційний тиск Росії, Україні вдалось зберегти санкційний режим проти агресора.

МВФ у березні переніс засідання щодо виділення Україні чергового траншу. Офіційною причиною заявлена необхідність перерахунків показників ВВП України після економічних втрат блокади та легалізацією Росією паспортів ЛНР та ДНР. У той же час, значна частина аналітиків схиляються до думки, що гальмування чергового траншу Україні, – це лише один з видимих елементів висловлення незгоди адміністрації Президента США з політикою Президента України.

Росією з кінця березня почали проходити масові акції протесту. Спочатку – це був антикорупційний протест, під час якого були арештовані від 1 тис. до 1,5 тис. протестувальників. Для низки аналітиків визначили цей протест як керований, оскільки напрямком його невдоволення став не президент РФ Путін, а глава уряду Медведєв. Але у той же час, протест не надав можливості «виплеснути пару» невдоволення для усього російського суспільства. Практично відразу після антикорупційних заходів у Росії розпочався страйк далекобійників. Але, які б політичні гасла не заявляли далекобійники, їх основна мета – економічна. Тобто, знизити або скасувати податок «Платон». Російська влада ще перед самим протестом прийняла рішення про зменшення зростання – зі 100% воно скоротилось до 25%. Але, протести розпочались, не зважаючи на поступки і, водночас, зі зниженим економічний «люфтом» для домовленостей.

Щодо перспектив протесту далекобійників, то без зовнішніх подразників, найімовірніше, що він деескалується, як і відбулось і у 2016 році. Але, якщо влада вчергове піде на поступки і знизить податок, це може призвести до «ефекту доміно» в інших сферах. Тобто, економічних протестів інших прошарків.

Та два протести підряд, а другий навіть після того, як влада пішла на поступки, вказують на те, що соціальні очікування у Росії погіршуються. На 11% упала впевненість росіян у тому, що події розвиваються у правильному напрямку. І це – офіційна статистика в поліцейській країні. А вибори президента – через рік.

Російському суспільству на фоні акцій протесту необхідні будуть або економічне покращення, або – нові перемоги. І через відсутність економічних ресурсів (точніше небажання їх перерозприділяти), швидше за все Кремль зосередиться на швидких військових перемогах, для того, щоб відвернути увагу суспільства.

У той же час, породивши «пояс ненависті» Росії, російському суспільству необхідно готуватись до того, що теракти на території їх країни відбуватимуться з почуття помсти від жителів країн, у які Кремль приніс війну та військові втрати. А не лише будуть інспіровані ФСБ для спрямування вектору ненависті самого російського суспільства. Напад на базу у Чечні та теракт у Петербурзі, коли російська влада не змогла відразу «призначити» винних, може говорити саме про такий розвиток подій.

У міжнародному вимірі для України актуальним став і скандал з російською учасницею Євробачення Самойловою. Проблема не лише у тому, що заборона на в’їзд мала б бути автоматичною, тобто застосовуватись до всіх, хто порушує законодавство України. Є інша, значно глибша проблема, – у нас відсутнє чітке формальне (тобто законодавчо визначене) уявлення про те, що у нас військовий конфлікт саме з Росією. І якщо влада офіційно не визнає, що у нас війна з Росією, то чого це мають визнавати європейські функціонери від культури? Тому і гібридність цієї війни буде виходити боком в усіх сферах де пересікаються інтереси України та Росії – не лише в економічній, політичній, але й в культурній та освітній.

І приймаючи рішення, варто виходити не з емоцій, а з рішення, яке принесе найменші втрати. Стратегія Кремля багатоальтернативна, у тому числі вона враховує варіант недопущенням Самойлової до участі. Так, обговорювався варіант, коли “як виняток” ми дозволимо участь російському виконавцю. Берлін колись дозволив надати «виняток» санкційному Суркову. Або, вона виступатиме по відеозв’язку з Росії). Але обидва ці варіанти провальні – Росія і далі гратиме проти України. Чи це буде замах на російського виконавця в Києві (для влади, яка підриває власні будинки – це запросто) чи облита «зеленкою» дівчинка у інвалідному візку, чи спалені опудала – у разі скайп-участі. Варіанти можуть бути різними. Наслідки негативні – однозначно.

Тому необхідно приймати рішення, що несе менші ризики – санкції проти нас чи погіршення іміджу країни. І швидше всього, – дешевше було отримати санкції але повністю відмовити Росії в участі у цьому конкурсі.

У контексті Євробачення в Україні, у світовій політиці порушилось ще одне питання – це ігнорування Чемпіонату світу з футболу, або – зміна країни, що його прийматиме. Так, заступник голови фракції ХДС/ХСС в Бундестазі Міхаель Фукс вважає, що недотримання прав людини Росією, формує несприятливу ситуацію для поїдок вболівальників на ЧС-2018. Тим не менше, цей Чемпіонат – це потенційна можливість для України відповісти на інформаційну атаку Росії щодо Євробачення.

Війна на Донбасі

У лютому на лінії зіткнення на Донбасі склалась достатньо складна ситуація. Зазначимо, що загострення на фронті, яке спостерігається від початку року, взагалі нетипове для зимових місяців. А ось загострення у другій половини весни – з огляду на покращення природних умов для конфлікту – цілком прогнозоване. Проблема лише у тому від чого буде зростати конфлікт – від 0 чи від 100 обстрілів удень. У січні ми мали (у середньому) 50 порушень режимів тиші щодня. У лютому – уже 75. А у першій половині березня чисельність обстрілів знову зростала і становила вже 100 вдень. До кінця березня кількість порушень режиму тиші знизилась і в цілому за місяць склало 2742 або 88,5 обстрілів щодня. Тим не менше, ці показники перевищують показники попередніх двох місяців. Показовим, що після проголошення великоднього перемир’я з за п’ять днів квітня середньодобова кількість обстрілів знизилась у два рази – до 40 у середньому на день.

загиблі таблиця

За кількістю жертв березень 2017 року став найкривавішим місяцем війни від минулорічного серпня. Кількість загиблих, відповідно до даних прес-служби з питань АТО при Адміністрації Президента України, склала 31 військовослужбовця. Чисельність поранених збільшилась до 190. Це також найвищі показники від серпня минулого року.

 

пораненіЩодо подальшого розвитку конфлікту, то необхідно враховувати низку чинників. Перше – відсутність однозначності у міжнародній політиці. На розгортання конфлікту значною мірою впливатиме відсутність чіткої позиції США і щодо Росії, і щодо України. І зосередженість на власних проблемах ЄС. Трамп, навіть після двох місяців на посаді, лишається малопрогнозованим політиком. Зміни, що спостерігались у Білому домі – це зростання впливу військового генералітету на прийняття зовнішньополітичних рішень та збільшення військових видатків США. Відповідно, ризики нових військових кампаній США зростають. У тому числі й там, де американські та російські інтереси перетинаються. Фактично відсутність однозначної реакцію Трампа і сприяє ескалації загострення на Донбасі. Де-факто, протягом лютого-березня на лінії зіткнення відбувалась розвідка боєм, для якої важливо з’ясувати позицію президента США.

Друге – перспективи припинення вогню. Для обох сторін відсутній легітимний орган, який би прийняв рішення щодо припинення вогню. Часові проміжки між прийнятим рішенням про чергове припинення вогню та наступною ескалацією стають все меншими. Тому, якщо орієнтуватись на припинення вогню, то і відповідне рішення має приймати не тристороння група, рішення якої постійно порушуються, а відповідно – до них відсутня довіра. Це рішення має приймати організація, яка має вищу легітимність для всіх сторін конфлікту. Наприклад, Радбез ООН. Тому з точки зору легітимності, рішення про припинення вогню від 1 квітня не призведе до деескалації у довгостроковій перспективі. Але, з іншого боку, на Кремль найближчим часом тиснутиме питання політичної доцільності. У квітні запланована поїздка голови Держдепу Тіллерсона до Москви. Передбачається, що за результатами цієї поїздки будуть відкориговані проекти пріоритетів Росії та США у міжнародній політиці, у тому числі й щодо України. І, важливим є позиція російських маріонеток у ЛНР та ДНР, які зацікавлені у збереженні/збільшенні російського фінансування. Блокада призвела до того, що частина жителів ОРДЛО залишаться без роботи, а «республіки» – без доходів. І це на фоні загального скорочення видатків Кремля на утримання Д/ЛНР. А ось війна – це єдине, на що Москва не жаліє видатків. Тому – лідери квазіреспублік зацікавлені у подальшій військовій ескалації на лінії зіткнення.

Для того, щоб знизити рівень протистояння на лінії зіткнення Кремль намагається перенести його на мирну територію (таким чином знизивши фактор війни, але не фактор ненависті). Убивство заступника обласного відділення контррозвідки СБУ в Маріуполі спрямоване саме на активацію і відчуття ненависті, і боротьби спецслужб. У тому числі й шляхом організації терактів на мирній території, або – у тилу окупованих ОРДЛО.

Зараз формується ще одна важлива паралель, – винними у вбивстві українського контррозвідника називають представників ДНР (а не спецслужб РФ). Символічно, але ці загострення більшою мірою вигідні тим, хто і далі намагається позиціонувати конфлікт на Сході виключно як громадянську війну: виведення Росії за межі цієї війни та подальше продукування у суспільній думці ворожнечі «Україна vs Донбас».

Вибух на складах у Балаклеї, що суттєво підіграв планам Росії з послаблення української обороноздатності, позиціонував важливе питання. Україні загрожує дефіцит боєприпасів. Тим більше, після низки диверсій на збройних складах (у 2015 році – у Сватово) та після того, як був захоплений Луганськ, а технічні потужності патронного заводу були вивезені до Росії. Тому, загрози від втрат боєприпасів для України залишаються актуальними. Та поки що не йдеться про початок повноцінних військових дій. Швидше за все, Росія працює на економічне виснаження України. Бо боєприпаси доведеться купувати за кордоном. А країна і без того не може вийти з економічної кризи.

Загалом, за даними прес-служби АТО при Президентові України, від початку АТО до 20 квітня 2017 року внаслідок бойових дій загинуло 2629 воїнів та дістали поранення 9453 воїнів.

Окупований Донбас

Населення ОРДЛО за три роки конфлікту все більшою мірою дезорієнтується. У березні представники російської влади (зокрема, Пєсков) вчергове повідомили, що ніяких планів щодо приєднання Д/ЛНР до РФ не існує. Зрозуміло, що потенційно така позиція викликає невдоволення у населення, яке просто використали для прикриття російських інтересів у Криму. Тому, навіть після заяв Пєскова, Плотніцкий був вимушений повідомити про те, що референдум про приєднання ЛНР до Росії обов’язково відбудеться. Імовірно – це лише захід, пов’язаний із заспокоюванням частини населення, яке має проросійські погляди.

Засилля зброї у республіках почало давати зворотні результати для Росії, – неконтрольований відтік зброї назад у РФ. Раніше ми уже повідомляли про зростання злочинності на території Ростовської області з моменту початку війни на Донбасі. У березні «республіки» посили контроль над переміщенням зброї за кордон – імовірно під тиском Кремля.

Крім того, керівництво «республіки» у властивій пострадянському світові традиції активізувало практику розкрадання «бюджетних» коштів, які отримують з РФ. Так, за даними «Інформаційного спротиву», якщо у минулому році виплати «ветеранам війни» у ДНР охоплювали 42 тис. осіб, то в цьому році заплановані виплати 45 тис. Крім того, повідомляється, що не менше 15% з 8,5 млрд руб, виділених на пенсії мешканцям ДНР були розкрадені.

Водночас, бюджетники та ополченці вчасно отримують свої зарплати, що звичайно не виправдовує низьку купівельну здатність, порівняно з населенням на вільній частині України. Частково дотуються продукти першої необхідності та населення має низькі тарифи на комунальні послуги, – що певною мірою компенсує низькі зарплати та штучно утримує від голодних бунтів на окупованих територіях. І активно використовується в інформпросторі проти України. Водночас, дотації соціальних продуктів – це зрозуміло навантаження не лише на бюджети республік, але й на бюджет РФ.

Проживання в умовах вирівнювання можливостей, – коли доступні лише найнеобхідніші товари, – призводить до того, що з «республік» постійно виїжджають висококваліфіковані спеціалісти. Для населення окупованого Донбасу загострюється проблема доступу до медичних послуг – через виїзд значної частини медичних працівників. Важливо також, що виїзд висококваліфікованих спеціалістів навіть гіпотетично не дозволяє здійснити на окупованих частинах Донбасу будь-яке «економічне диво». Тому при збереженні діючої ситуації, ОРДЛО навіть у стратегічній перспективі виступатиме тягарем для російського бюджету.

Ця ситуація – відсутність перпектив – стимулює виїзд молоді, яка може бути не згідною з політикою вирівнювання. Відповідно, Україна має бути зацікавлена у інтеграції у свій склад не лише територій, але й населення, а відповідно – створити умови, насамперед, для залучення молоді.

Щодо питань націоналізації підприємств, то повідомляється про певні панічні очікування серед працівників організацій, на яких введено «зовнішнє управління». З березня на частині «націоналізованих» підприємств робітники були переведені на неповний робочих тиждень. Зокрема, на підприємствах ДТЕК – на 2/3 ставки. У той же час, Кремль до цього часу не визначив порядок закупівлі товарів націоналізованих підприємств, що втратили ринок збуту через блокування Україною ОРДЛО.

Україна зробила черговий крок для того, щоб відрізати громадян, які проживають на території ДНР та ЛНР від України. Зокрема, Державна міграційна служба України повідомила, що наявність паспорту невизнаної республіки у людини може слугувати підставою для порушення кримінальної справи по підозрі у терористичній діяльності. З одного боку, у нас відбувається антитерористична операція і це нібито логічно. Але, з іншого боку, ЛНР і ДНР так і не визнані законодавчо терористичними організаціями в Україні, оскільки для цього немає механізму. І, для багатьох громадян України, наявність «паспорту республіки» – це вимушений крок. І пов’язаний він, насамперед з тим, що Україна була неспроможна захистити їх від іноземного/терористичного вторгнення і окупації.

Окупований Крим.

У березні було заявлено, що військовий призов у Криму зросте на 30% і відтепер кримчани служитимуть у лавах ЗС РФ на всій території країни. Зрозуміло, що частина з них можуть опинитись у небезпечних для життя точках – зокрема у кавказьких республіках. Більше того, існує ризик, що подвійне громадянство молодих кримчан дозволятиме використовувати їх у війні проти України. Більше того, це відповідає російській стратегії трансформувати конфлікт у внутрішній. Але, це малоймовірні ризики. Найбільші ризики для кримчан полягатимуть у дідівщині в російській армії та «унтерменшості» кримчан для переважної більшості росіян. Практично, більшість росіян усвідомлюють, що сьогоднішні негаразди у країні – через «повернення Криму». Але, якщо імперські прагнення Кремля підтримуються, то соціальні негаразди потребують випущення пару. Таким чином, перший призив кримчан для служби у ЗС РФ за межами півострову – це один з кроків для усвідомлення кримчанами власної неповноцінності у регіональній карті РФ.

У березні також актуалізувалось питання водопостачання у Криму. Україна добудувала дамбу, яка б сприяла тому, щоб водопостачання до Криму було перекрито без шкоди Херсонській області. У свою чергу, у Красноперекопську зафіксовано просочування морської води з водоростями у водопровід. На думку екологів це говорить про вичерпання запасів підземних прісних вод у Криму. Це підтверджує висновок Росспоживнагляду, зроблений в 2016 році: питна вода тут не відповідає санітарним нормам водопостачання

Фактично, йдеться не лише про засолення ґрунтів північного Криму та зменшення їх сільськогосподарської придатності. Проблема полягає у зростанні загроз для водозабезпечення населення Красноперекопська та Армянська.

Зазначимо, що у березні Міністерство інформаційної політики презентувало результати опитування українців щодо Криму. Відповідно до нього 86% хотіли, щоб Крим належав Україні. Але, лише 76% впевнені у тому, що Крим має належати Україні, і тільки 55% цікавляться тим, що відбувається на півострові. В травні 1998 г., коли Крим навіть потенційно не міг бути повернутим, 77% росіян хотіли б «повернення півострову до Росії». Сьогодні підтримують анексію Криму від 83 до 89% росіян. Проти – від 8 до 13%.

Але, з іншого боку, варто розрізняти імперські амбіції у росіян та соціальне невдоволення від погіршення ситуації, пов’язаної з Кримом. Так, як показують ті ж опитування – 84% росіян проти того, щоб Крим отримував додаткове фінансування з бюджету РФ. У той же час 55% українців вважають, що заходи з деокупації обов’язково мають передбачати збільшення державного фінансування півострову.

«Ефект Криму» знижується і в Росії. Зокрема, російський Левада-центр заявив, що: «Нова хвиля протесту (в РФ) стала можливою багато в чому тому, що «ефект Криму» добігає кінця. За багатьма показниками суспільні настрої сьогодні гірше, ніж вони були до 2014 року». Таким чином, і в самій Росії знизилась ейфорія від імперського завоювання.

Про складнощі у системних підходах до роботи з окупованими територіями говорить і внесення Порошенком законопроекту про позбавлення українського громадянства осіб, що мають подвійне громадянство. Цей законопроект спрямовується проти останніх скандалів з подвійними громадянствами українських чиновників. Але разом з тим, цей законопроект не враховує ситуацію в окупованих регіонах – особливо у Криму, оскільки позбавить українського громадянства тих, хто набув російське. Не зважаючи на обставини. Тобто, законопроект фактично відштовхує частину українських громадян та ускладнює процеси реінтеграції.

Внутрішня ситуація

Власне, внутрішні проблеми України у березні активізувались настільки, що українське суспільство фактично не помітило активізації військового протистояння на Донбасі.

Йдеться про вихід у інформаційний простір проблеми невдоволення новою адміністрацією США керівництвом України. Зокрема, йдеться про затримання Насірова, перевіркою НАБУ НБУ. Деякі аналітики схиляються до того, що затримання четвертого траншу МВФ – це також сигнал українському президенту про невдоволення його політикою у Вашингтоні.

І якщо для політичної еліти – це сигнал довіри/недовіри, то для українського суспільства потенційна втрата одного з наймогутніших союзників, – в умовах протистояння російській гібридній агресії – це загрози втрати суверенітету.

У березні інформаційний простір був перенасичений повідомленнями пов’язаними з тими чи іншими екстремами, у тому числі й терористичними актами та диверсіями. Зокрема, – вибухи на військових складах у Балаклеї, убивство екс-депутата Госдуми РФ Вороненкова, підрив автомобіля та убивство українського контррозвідника Олександра Хараберюша, постріл з РПГ по польському консульству в Луцьку та активації протистояння у «Бурштиновій республіці».

Безперечно, всі ці події пов’язує спільна мета – це насаджування панічних настроїв українському суспільству та формування уявлення про нездатність української держави захистити безпеку власних громадян. Що в цілому призводить до формування іміджу failedstateдля України у міжнародному вимірі. І фактично, хто б не стояв за цими заходами, – вони підіграють російській концепції гідридної війни проти нашої держави.

Крім того, даються навзнаки зростання кримінальних загроз для українського суспільства. Лише офіційна статистика стверджує, що рівень злочинності в країні невпинно зростає. Але, питання у тому чи спроможне суспільство сьогодні довірити свою безпеку силовикам. Тобто, за будь-яких обставин – штучне чи природне зростання загроз порушує питання про збільшення повноважень правоохоронців. Інстинкт самозбереження сприятиме тому, щоб посилити їх функціональність. Але, найбільша загроза полягає у тому, щоб ми не стали аналогією Росії – країною, з якою ми ведемо війну, а засилля «воєнщини» та свавілля силовиків, ми категорично не сприймаємо. І конфлікт на Рівненщині, де у правоохоронців озброєні чоловіки відбили помпу та обстріляли гумовими набоями, показав, що в Україні все ще існують загрози формування альтернативних безпекових граней, де не поліцейські, а інші озброєні формування ефективніше здійснюватимуть безпекові (для наймачів) функції.

Відповідні настрої лягають і на загальну тенденцію недовіри до системи захисту в Україні – від неспроможності ефективно розслідувати та до судового рішення резонансні злочини – від розстрілу на Майдані до убивства Павла Шеремета.

Але, навряд чи безпекової ефективності в Україні можна досягти «російським шляхом» – коли винні у злочинах будуть «призначатись» виходячи з політичної доцільності. Тобто, проблема уже не лише в самих правоохоронцях, а у недовірі українців до правоохоронної системи та атомізації суспільства. Бо навіть ефективне розслідування на сьогодні призводить до того, що значна частина суспільства залишатиметься незгодною з його результатами. Тому реформа системи безпеки в Україні за будь-яких обставин невід’ємна від системи формування національної ідеї та єднання навколо неї усього суспільства.

Таким чином, внутрішні загрози набувають загрозливих ознак. Неспроможність правоохоронців гарантувати безпеку, призводить до формування настроїв до самосуду. Прикметно, що інформаційного резонансу набув епізод у Київській області, коли з метою захисту сім’ї власник зброї застрелив злочинців. Фактично, той інформаційний резонанс, що був наданий цій події говорить про існуючі у суспільстві запити на альтернативні джерела безпеки та на потенційну спроможність українців перейти до практики самосуду в разі неспроможності держави притягувати злочинців до відповідальності.

У березні в Україні все ще панували панічні настрої, пов’язані з так званими групами смерті у соціальних мережах. Цей напрямок – залякування через соціальні мережі – переслідує дві основні цілі: панічні настрої та розчарування у правоохоронній системі. І хоча станом на початок квітня панічні очікування від груп смерті дещо знизились, тим не менше, – у Росії це вже друга хвиля залякування населення пов’язана з самогубствами серед дітей. Тому напрацювання ефективних механізмів протидії наступним – аналогічним соціально-інформаційним атакам – є актуальним завданням сьогодення. До того ж Україна вчасно не надала статистику щодо кількості самогубств серед неповнолітніх, а відповідно – тим самим відкрила можливості для поглиблення цих настроїв. Не виключено, що їх використовують не лише в інтересах «гібридної війни», але й для відволікання уваги від неспроможності влади здійснити докорінні реформи в Україні та затяжної соціально-економічної кризи в країні.

Переселенці

Станом на 3 квітня 2017 року взято на облік 1 590 056 переселенців. Таким чином, число ВПО за перший квартал 2017 року скоротилось на 67 тис. осіб.

пп

Відповідно до презентованого графіка, зниження чисельності інтенсифікувалось протягом грудня-березня, що потенційно вказує на можливе зосередження органів влади на перевірках переселенців та спрямування їх діяльності не стільки на верифікацію даних, скільки – на зниження державного фінансування соціальних видатків.

Загрози

Як показує досвід, будь-яке перемир’я, що оголошується на лінії зіткнення призводить до того, що ескалація знову відновлюється. Водночас, на цей раз до чинників, які спроможні гальмувати ескалацію, додаються російські очікування американського вектору зовнішньої політики. Запланований на квітень візит глави Держдепа Тіллерсона до Москви певною мірою гальмує бажання Кремля нагнітати ситуацію саме на лінії зіткнення. У той же час, Москва лишається бути зацікавленою у продукуванні терактів на території вільної частини України. Її мета – довести неспроможність української держави гарантувати безпеку своїм громадянам. Тобто, завдання Кремля – увага світової спільноти до лінії зіткнення має бути знижена, натомість сформований імідж неадекватності діючій еліті та, таким чином, спрощена трансформація світового сприйняття конфлікту з міжнародного у громадянський.

Але, зацікавленими у продовженні протистояння лишаються самі «республіки» – оскільки це гарантує фінансування їх діяльності з боку Росії. Більше того, зацікавленими у ескалації може бути частина української еліти, яка вважає, що шляхом ескалації військових дій на лінії зіткнення можна повернути проблему Донбасу до порядку денного світової політики та активізувати політику США щодо вирішення територіальної цілісності України.

Фактично, певна деескалація конфлікту на Донбасі, що спостерігається зараз, крім однозначно позитивного гуманітарного навантаження, у короткостроковій перспективі грає на інтереси Росії. Подальша ескалація військового протистояння буде залежати від того, чи сформує нова адміністрація Білого дому чітку позицію щодо України та російських інтересів у світі.

Варто взяти до уваги, що природні чинники – озеленення, покращення умов для військової логістики, так чи інакше сприятиме ескалації військових дій на Донбасі розпочинаючи з другої половини квітня.

Крім того, війна спецслужб, що може активізуватись після убивства українського контррозвідника у Маріуполі, може призвести до активізації диверсійної діяльності як на території ОРДЛО, так і на території вільної України.

Потенційно зростають загрози для окупованого Росією півострову. З одного боку, Росії конче необхідно сформувати з України образ країни, що підтримує терористів. А з іншого боку, з травня у Криму стартує курортний сезон. І враховуючи те, що Росія та Туреччина у цьому році не ворогують, то значна частина російських відпочивальників повернеться до курортів Туреччина, які якісніші та дешевші за кримські. Таким чином, для російської влади необхідно сформувати негативний образ з українців, – для того щоб унеможливити формування ностальгійних настроїв у Криму. Таким чином, для Криму з другої половини квітня зростають терористичні загрози, які будуть залежати від розуміння Кремлем спроможності Криму та Росії залучити відпочивальників на півострів. Водночас, найпроблемнішим для півострову в цьому розумінні виступатиме не стільки квітень, скільки травень. Тобто – після провальних травневих свят.

У світовому вимірі важливими датами виступають 16 та 24 квітня. 16 квітня відбудеться референдум в Туреччині щодо збільшення повноважень Президента. На сьогодні аналітики сходяться на тому, що консенсусу в турецькому суспільстві щодо цього питання немає. А відповідно, суспільство може бути простимульоване іншими – безпековими факторами. Насамперед, йдеться про загрозу терактів на території Туреччини.

24 квітня – день виборів французького президента. Не лише Марін Ле Пен зайняла відверту проросійську позицію, але й Москва через свої інформаційні ресурси активно проштовхує цього кандидата. Тому не виключено, що Кремль буде здійснювати вплив на французьке суспільство й іншими – властивими йому методами. Зокрема, з початку місяця у французьких соцмережах зросли панічні очікування щодо «груп смерті», аналогічні російським та українським. Крім того, рівень терористичних загроз для Франції у цей період зростає. Однак, пік цих загроз припадатиме не стільки на перший тур виборів, скільки на другий. Бо саме у другому турі Ле Пен програє відповідно до всіх соціологічних опитувань.

І щодо України. Квітень хоча й несе загрози ескалації, тим не менше, основні випробування нас очікують на весні, особливо – на травневі свята, річниця трагедії в Одесі та на сакральне для руського міра «9 травня».

Тим не менше, загрози актуалізуються до Великодня – імовірні спроби протиставити християнську більшість в Україні нашим найбільшим союзникам – мусульманській меншості у Криму. Тобто можливі інсценування екстремів між кримськими татарами та українцями, – як на території вільної України, так і в окупованому Криму (в контексті підтвердження панічних очікувань).