Неділя 18 Листопад 2017, 12:15

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ, ВПЛИВИ ТА ЗАГРОЗИ. ЧЕРВЕНЬ-ЛИПЕНЬ 2017 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

06.07.2017

Червень 2017 року показав, що загрози для України можуть реалізуватись не лише Донбасі, де реально спостерігалось загострення. «Гібридність» конфлікту перекинулась і на мирні території – через убивства спецслужбовців та вірусну атаку.

Міжнародна політика

Мейнстрімом інформаційного потоку червня для України стала зустріч американського та українського президентів. Від самого початку зрозуміло, що зустріч – не більш, ніж символічна, а її найбільше досягнення – це сам факт зустрічі. Українська влада на виборах підтримувала конкурента Трампа – Клінтон, тому пошук контакту з конкурентом, який переміг, був важливий для української влади. Росія навпаки вкладала неабиякі зусилля у перемогу Трампа (і не якісь там символічні, як Україна), однак зустрічі президентів не відбулось.

Безперечно, ця зустріч має переважно символічне значення. Для Трампа вона важлива як засіб зменшення внутрішнього політичного тиску та подолання проросійського іміджу, що активно нав’язується конкурентами. Крім того, зустріч з Порошенком символічно відкриває вікно можливостей для Трампа, зокрема, і для зустрічі з тим же Путіним.

Не зважаючи на поширення перед та після зустрічей повідомлень про роширення санкцій США щодо Росії, варто розуміти, що мова переважно йде про проекти законів. Щодо практичних результатів зустрічі. Якщо ніхто з гарантів української цілісності за Будапештським меморандумом не надав нам військової допомоги у період активного військового протистояння на Донбасі, то не варто очікувати якихось кардинальних змін у період так званого «режиму припинення вогню» та двох років локалізації військового конфлікту.

Чи матиме американський візит Порошенка до вирішення проблеми Донбасу пряме відношення? Відповідь на це питання ми отримаємо не раніше зустрічі Трамп-Путін.

Але як показують інші події, США навряд чи кардинально змінять політику щодо України. Сигнал про це пролунав не у Білому домі, а у Києві – де НАБУ, яке проводило слідство разом з американським ФБР, звинуватило одного з найактивніших нардепів від БПП Розенблата у хабарництві. Це відбулось якраз під час візиту Порошенка до США. Це можна оцінювати як прямий докір американців Порошенку – на його малоефективність у подоланні корупції навіть у близькому оточенні. Потенційно – це може означати заклик до зміни влади (хоча б переобрання парламенту), до чого український президент ще не готовий.

У контексті української-російського конфлікту, у червні привернули увагу дві події, які відбулись у РФ. Перше, – це спроба провести опозицією протести проти корупції у День Росії. За їх результатами поліція затримала більше 2 тисяч осіб, значний відсоток серед них складали неповнолітні.

По-перше, привертає увагу цілеспрямована зміна персональних акцентів у акції спротиву. Основним об’єктом критики російської опозиції виступав прем’єр Дмітрій Медвєдєва. Але навряд чи саме Медвеєва можна вважати головною людиною, на якій зводяться корупційні зв’язки. Пояснення такої зміни «вектору ненависті» полягає у тому, що російська опозиція контролюється Путіним, який через неї відводить негатив від себе на своїх підлеглих. Фактично, така позиція лягає у російську політичну культуру, що вірить у доброту «батюшки-царя» та негатив його оточення.

По-друге, мало місце цілеспрямоване продукування зіткнень під час акцій протесту з боку опозиції. Ще напередодні акції Навальний переніс проведення мітингу з санкціонованого місця у несанкціоноване. Тим самим ризики та підстави для зіткнень між «правоохоронцями» та «опозицією» у Росії зросли. Та водночас, кожна зі сторін від цього протесту отримала той сигнал, який очікувала. Опозиціонери і протестна частина російського суспільства – про те, що опозиція не прогинається під санкціонованими владною місцями для мітингу. Провладна частина – сигнал, що опозиція з самого початку порушила норми законодавства та пішла на конфлікт.

Практично йдеться про поляризацію російського електорату перед виборами. Для російської влади важливо не віддати «тих, хто не визначився» на користь опозиції, а для Навального важливо взяти всі 10-12% голосів, які не підтримують Путіна. Справа в тому, що більшість росіян однозначно проголосує за Путіна у березні 2018 року. У травні його дії підтримували 81%. Тому, для Навального важливо взяти якнайбільше саме у першому (та єдиному турі). І конкурентом йому буде не стільки Путін, скільки – решта опозиціонерів. Саме тому, для нього конфлікт – це не просто засіб привертання до себе уваги. Це засіб акумуляції опозиційного електорату. І найголовніше – засіб усунення на другий план у новиневому потоці інших лідерів опозиції.

Власне, чим більше буде протистояння, тим більше вигоди обом сторонам. Навальному, який до березня наступного року буде доводити, що він єдиний антипутінський кандидат. Та і самій російській владі, яка, після цього конфлікту по-перше, матиме черговий привід «закрутити гайки у країні». Аргументуючи турботою про безпеку. Спецслужби також матимуть можливість поновити «списки осіб, які ведуть активну опозиційну діяльність» напередодні початку виборчої кампанії. І провести з ними відповідну виховну роботу. Бо для Путіна теж важливі наступні вибори – не для перемоги – а для кількості. Для нього важливо отримати значно більше, ніж на минулих виборах.

Друга важлива новина, яка не може лишитись поза дослідженням – це зростання ворожості до України у громадській думці Москви.

Otnoshenie

З наведеної діаграми з даними Левада-Центру та КМІС зрозуміло, що ставлення українців до Росії завжди було кращим, ніж ставлення росіян до України. Це – наслідок цілеспрямованої інформаційної політики з формування «мови ворожнечі» у самій Росії та відсутності повноцінної ідеологічної концепції в Україні. Навіть військові дії та агресивна політика Росії щодо України не змогли докорінно змінити тенденцію в українській громадській думці – після різкого падіння 2014-початку 2015 років, крива позитивного ставлення почала зростати. А це говорить про засилля негативу (як реального, так і маніпулятивного) в українскьому інформаційному просторі, яке не дозволяє українцям шукати опори у власній владі та атомізує суспільство. Патріотизм виключно на антиросійській риториці, в умовах зниження військового протистояння на Донбасі та засилля маніпуляції «патріотизмом» як інструменту виправдання незаконних дій у вузькокорпоративних цілях, втрачає мобілізаційні можливості.

Загрози такої тенденції очевидні. В Україні може сформуватись позитивна для росіян громадська думка, яка дасть можливість для відновлення військової агресії зразка 2014 року (не варто виключати й такого варіанту). Більш імовірно, що зміни у громадській думці, які ми спостерігаємо зараз, створюють інформаційне поле для легалізації російських територіальних претензій в Україні та збільшує потенційну можливості перемоги проросійських сил на виборах до органів державної влади в Україні.

Натомість у Росії ситуація інша – населення ставиться до України все гірше. Після незначного покращення, яке відбулось у минулорічному травні, негатив до України починає зростати, а позитив – знижуватись. Фактично поєднання цих тенденцій знову ж таки містить значні ризики відновлення активних військових дій з боку «гібридних» військ та відновлення військового наступу. Крім того, Україна продовжує відігравати роль подразника та важливого фактору «військового патріотизму для росіян». І до завершення виборів президента Росії (березень 2018 року) ця тенденція (зростання негативу до українців та ризиків розширення військової окупації) буде лише поглиблюватись.

У червні відбулось чергове ускладнення стосунків з Польщею. Міністр зовнішніх справ Польщі Ващиковський заявив, що Україна має вичистити всі історичні питання, перш ніж подавати заяву на членство до ЄС. Він порівняв ситуацію в Україні з Македонією. Остання не може розпочати переговори про вступ, оскільки блокується Грецією, яка вимагає перейменування країни. Наразі озвучення такої позиції на достатньо високому рівні вказує на наявність значних проблем у стосунках двох країни після приходу до влади партії «Право і справедливість». З одного боку, йдеться про внутрішні питання Польщі, тобто спроби партії посилити свій електоральний вплив, залучивши до нього крайніх правих. А з іншого боку, це говорить про те, що Польща втрачає позиції як «адвокат України» на європейському рівні, що вимагає від України пошуку інших стратегічних партнерів з одночасним гальмуванням ескалації кризи у міждержавних стосунках. І безперечно, загострення у стосунках між країнами грають на руку Кремлю, в інтересах якого як унеможливити будь-які євроінтеграційні устремління України, так і стосунки між країнами, які опонують путінському режиму.

Війна на Донбасі

Кількість порушень режиму тиші на Донбасі протягом червня – 1459 або 49 усередньому щодня. Виходячи з офіційних даних, кількість обстрілів останні три місяці лишається на однаковому рівні (у середньому щодня у квітні – 45, у травні – 52). Найскладнішою ситуація була у першій половині місяця (60 обстрілів щодня). Однак чисельність обстрілів знизилось майже на 40% знизилась у другій половині місяця (37 обстрілів). Зниження кількості обстрілів пов’язане як із «хлібним перемир’ям», яке мало розпочатись 24 червня і тривати до 31 серпня. Так, і з завершенням військового загострення під Жолобком. І розглядаючи проблему чергового режиму припинення вогню – тенденція кінця червня показала слабку дієвість домовленостей. У перші дні перемир’я ми спостерігаємо зниження кількості обстрілів, але пізніше – відбувається поступова ескалація.

Разом з тим у червні зросла кількість загиблих українських воїнів. 23 військовослужбовці віддали своє життя у війні на Донбасі у перший місяць літа 2017 року. Це майже удвічі більше, ніж попереднього місяці – 12. Значна частина загиблих, – це втрати ЗСУ у боях за Жолобок. На жаль, утримування війни у стадії «тління», вимагає постійних ексцесів на кшталт локальних військових загострень.

загиблі таблиця

Щодо кількості поранених, то їх число дещо знизилось порівняно з минулим місяцем (125 проти 138 у травні).

поранені

У червні представники української влади заявляли про необхідність зміни формату АТО та внесення відповідних змін до законодавства, які б дозволили ефективно вирішувати проблему війни на Донбасі. Але, разом з тим, крім загальної концепції, суспільству не було представлено реального плану зміни формату. Тому поки що жодна аналітика є не більше ніж спекуляцією, а сама зміна «формату АТО» без реального офіційного оформлення – поки що виглядає як піар-план. З іншого боку, всі крайні варіанти – і відмова від Донбасу, і початок повноцінної війни на сьогодні малоймовірні, оскільки щодо них не існує консенсусу в українському суспільстві.

На ескалацію військового протистояння показують міжнародні моніторингові звіти. Зокрема, за даними ООН, кількість жертв серед цивільного населення навесні 2017 року була на 70% більше за аналогічні минулорічні показники. За цей час загинуло 36 жителів, а 157 отримали поранення.

Крім того, за даними розвідки, погіршується ситуація з фінансовим забезпеченням «бойовиків» з боку Росії. Зокрема, командирам пропонується налагоджувати «шефську» допомогу від місцевих бізнесменів. Йдеться про створення системи «добровільно-примусової допомоги» від бізнесу взамін на безпеку. Фактично – військовий рекет. З одного боку – це виклик окупованому суспільству до його готовності підтримувати непопулярні рішення взамін уявної безпеки. З іншого – це природньо сприятиме невдоволенню у суспільстві та серед бізнесменів. І питання лише у тому, яка лінія переможе – невдоволення чи примара безпеки, що надається новітнім рекетом.

Окупований Донбас

На окупованих територіях двох українських областей продовжується формування антиукраїнської істерії. Сепаратисти не винайшли нічого нового та калькували «кримський підхід», де поширюється загроза «українських диверсійних груп». Як заявляють у ДНР, до обстрілів мирних міст з боку ЗСУ додалась діяльність диверсійних груп. Зокрема, саме на Україну був списаний вибух у Донецькому університеті економіки та торгівлі. У ЛНР заявили, що упередили теракт метою якого виступала моніторингова місія ОБСЄ. Фактично, у ЛНР намагаються переорієнтувати вектор вини за загибель працівника місії у результаті підриву 29 квітня на території, що контролюється «республікою».

Водночас, міфи про діяльність диверсійних груп без практики дієві виключно на мирній території (наприклад, у Криму). В умовах справжньої, а не лише інформаційної війни більшу результативність матимуть ті повідомлення, які закріпленні реально. Тому для жителів і ЛНР, і ДНР існує загроза розгортання діяльності псевдодиверсійних груп, метою яких є убивство мирних жителів та поглиблення ненависті до України серед жителів окупованих територій.

Існує проблема і у стосунках двох «республік» між собою. Зокрема, цього місяця це вилилось у заяви ДНР щодо вчинення «бойовиками ЛНР» злочинів на території контрольованою ДНР Горлівки. Швидше за все, такі негативи будуть «глушитись» з боку кремлівських кураторів. Однак, саме в інтересах України є не лише «інформаційна підтримка» подібних конфліктів, але й штучне їх створення.

Щодо економічної ситуації у «республіці», то націоналізовані підприємства звітують про те, що відновлюють роботу. Однак, на практиці –офіційно працевлаштованими залишаються близько 50% колишніх працівників. А доходи підприємств навіть на офіційному рівні визнаються такими що у чотири рази менші за довоєнний рівень. Навіть за словами Тимофєєва, т.зв. міністра податків та зборів ДНР, всі націоналізовані підприємства працюють, але лише на 30%. Крім того, частина виробництва вивезена – або власниками, або – окупантами. Водночас, заявлено, що з липня всі «державні» підприємства вугільної галузі ДНР переходять на дводенний робочий тиждень і продовжується обговорення питання консервації низки шахт на окупованій частини Донеччини.

У червні почало вирішуватись питання із водопостачанням у ЛНР. Зокрема, за даними мініторингової місії ОБСЄ, сепаратисти з ЛНР здійснили другий платіж за воду Україні. Як повідомляють представники Трьохсторонньої контактної групи в Мінську, Україна на практиці не припиняла водопостачання на окуповану частину Луганщини.

Окупований Крим

В ідеологічному вимірі у Криму продовжується нав’язуватись «українська загроза». У тому числі й через «упередження терактів». Зокрема, у Армянську школярів та студентів навчали протистояти українському тероризму.

На півострові загострюється питання водопостачання. Фактично, у найближчій перспективі це призведе до втрати Кримом сільського господарства (об’єми площ, що поливаються зменшились на 92%). У готелях непоодинокими стають звернення до гостей економити воду. Проблема настільки поглибилась, що секретар російського Радбезу Ніколай Патрушев провів виїзне засідання у Криму, яке було присвячене цій тематиці.

Зменшення та засолення питної води у Криму, яке спостерігається від моменту анексії півострова, на думку окремих аналітиків може призвести до застосування силового сценарію Росією та завоювання частини територій півдня України. Є можливість спрощеного варіанту – через висунення ультиматумів та тиску на Україну забезпечити безперебійне постачання води на півострів. Тобто йдеться про надання російським представникам контролю над Північно-Кримським каналом.

Силовий сценарій – військовий конфлікт – сьогодні малоймовірний. По-перше, Росія вважає Крим своєю територією, а тому реалізація військового сценарію не дозволить далі відігравати інформаційну карту «громадської війни» в Україні, що посилить санкції щодо окупанта;

По-друге, проблеми з водопостачанням дозволяють зменшувати градус недовіри кримчан до окупаційної влади, оскільки вектор «ненависті» спрямовується на прийнятного Росії ворога – Україну. Крім того, проблеми водопостачання у перспективі стимулюватимуть міграцію зі степового Криму, де найбільшою мірою представлені українці. Таким чином, – це відповідає російській стратегії зміни демографічної картини півострову для легалізації його окупації.

По-третє, Росія може використовувати ситуацію як гуманітарну катастрофу, яку створила України, тобто звинуватити на міжнародному рівні нашу країну в створенні штучної кризи.

Але разом з тим, не варто відкидати і силового сценарію. Симптоматично, що наприкінці червня на території Херсонської області було затримано два російських прикордонники, які «заблукали». Це може бути «пробою пера» проведення диверсій та провокацій на території України для виправдання військового вторгнення. Тому виключати повної відмови Росії від військового варіанту встановлення контролю над виходами до прісної води зараз зарано. Потенційно, найбільші ризики для ескалації конфлікту – до виборів Президента РФ. З тим, щоб до березня наступного року цей конфлікт уже був завершений.

Ще одним з мейнстрімних питань у інформаційному просторі України стала заяви про потенційні зміни до Конституції України щодо зміни статусу півострову. На сьогоднішній день такі зміни – це піар акція, оскільки українська влада не контролює півострів, а тому впровадження змін є проблематичним. І за таких обставин вносити зміни до Конституції (не залежно від їх спрямування) – це переважно спроба повернути Крим до інформаційного простору України. Крім того, зміни до Конституції зараз – це спроба продемонструвати кримчанам, що їх очікує після деокупації півострову. І їх можна розглядати як один з елементів інформаційного впливу. Питання у тому наскільки ці зміни зможуть викликати зацікавлення у «сірої маси», яку більше цікавить матеріальний зиск, а не аморфні політичні права мешканців півострову.

 Внутрішня ситуація

Основними подіями червня 2017 року стали убивства двох українських спецслужбовців шляхом підриву їх автомобіля та вірусна атака.

Убивство спецслужбовців – Максима Шаповала та Юрія Возного стали продовженням «гібридної війни». Мета цих убивств – не лише знищити конкретних осіб, які протистояли російській агресії, але й залякати усе населення та деморалізувати активну патріотичну частину українців та перетворити їх на пасивну масу.

Це також було сигналом українським спецслужбам та військовослужбовцям. Російська влада намагається простимулювати війну спецслужб (починаючи з убивства у Маріуполі контрозвідника Хараберюша наприкінці березня), оскільки розуміє, що протистояння розгортатиметься не за лінією «Україна-Росія», а за лінією «Україна-фейкові республіки». Помста за загиблих товаришів відбуватиметься не на території Росії, а на території, що контролюється російськими маріонетками. І після кожного убивства прірва між контрольованою і неконтрольованими частинами України зростатиме. Що вигідно виключно Росії.

Аналітики сходяться на тому, що метою вірусної атаки була диверсія проти України, а не отримання доходів. Причому, епіцентром атаки стала саме України. За даними Еset, 75% уражень від нещодавньої атаки – це українські установи.

Найвірогіднішими замовниками вірусної атаки вважаються росіяни. Однак, російські кібервійська не врахували того, що Україна є частиною світу. Тому не дивно що наслідки інформаційної агресії відчув на собі весь світ, і навіть сама Росія. Тим самим по-перше, Росія ще раз довела власну агресивність усьому світу. А по-друге, показала, що рівень розвитку озброєння та розуму не відповідають одне одному. Російські кібервійська не прорахували, що комп’ютерний вірус не розуміє де закінчуються кордони держави. Фактично, маючи сучасну зброю Кремль не може розрахувати гуманітарних наслідків її застосування.

Звичайно, вагому роль у розповсюдженні та наслідках відіграв людський фактор. З пояснень, які розповсюджували українські підрозділи, зрозуміло, що більшість заражень відбувались через те, що користувачі відкривали незнайомі файли. Тому і більшість заражень – через структури, які якнайбільше працюють з людьми – «Нова пошта», банки, урядові установи. Пояснення цьому одне – відсутність елементарних правил інформаційної безпеки у користувачів. Тому, вірусні атаки – це проблема не лише кіберполіції – вона взагалі займається лише наслідками. Це – проблема низької комп’ютерної грамотності в Україні. Крім того, людський фактор сформував незначні панічні очікування. Не виключено, що частина банків закрили свої банкомати не через вірусну, а через панічну атаку. Для того, щоб зберегти кошти на рахунках. У свою чергу, повтор подібної вірусної атаки може призвести до того, що населення у масовому порядку зніматиме кошти з рахунків, що призведе до кризи у банківській, а відповідно – і у всій економічній сфері.

Вибух біля посольства США. З урахуванням зростання кількості зброї, у тому числі й вибухівки на руках у населення, кількості гранат, що вибухнули у житлових приміщеннях, можна говорити що це – хуліганство. Частина активного населення просто втрачає певні моральні обмеження і застосування нелегальних засобів стає прийнятним явищем для багатьох. Це може бути свідома незгода з невидачею візи чи просто . Враховуючи те, що напади на американські інтереси в Україні не мали продовження, то ми маємо хуліганство з використанням вибухівки. Але навіть якщо хуліганство – це означає, що проблема значно гірше. І ця проблема – у тому, що цінності в українців суттєво змінились і мирне життя повернеться в Україну не скоро.

За даними опитування КМІС, більшість українців стурбовані проблемою війни на Донбасі (72%). До важливих питань населення відносить рівень життя (60%), економічну ситуація (47%) та безпеку України (21%). Найменше турбують статус російської мови в Україні (1%) та міжнаціональні відносини в Україні (2%).

Переселенці.

Станом на 27 червня 2017 року Мінсоцполітики взяло на облік 1 584 859 переселенців. Це – на 387 осіб менше, ніж у минулому місяці. Тим не менше, саме у травні кількість зареєстрованих переселенців уперше зросла з червня минулого року. Імовірно це викликано частиною абітурієнтів з окупованих частин Донбасу, які зареєструвались задля вступу до українських вишів.

Безымянный

Тим не менше, червень також показав, що тенденція зменшення числа переселенців знизилась. Не виключено, що до кінця року, якщо не відбудеться форс-мажорів, це число утримуватиметься у межах 1,5 млн. осіб.

За даними Держприкордонслужби міграційні процеси між окупованим Донбасом та Україною зростають (на 30% за 5 місяців порівняно з аналогічним періодом минулого року). Це говорить про те, що населення звикає до ситуації локалізованого конфлікту та намагається відновити (уже на новому рівні) зв’язки, які були утрачені під час війни.

Загрози

Ескалація крайнощів і у внутрішній ситуації в Україні, і на Донбасі найвірогідніше спостерігатиметься протягом першої половини липня. Це викликано, насамперед, початком «мертвого сезону» у політиці – сезону відпусток.

Щодо внутрішньої ситуації, то найбільші загрози – саме через завершення чергової сесії Верховної Ради. не виключено що в останні дні роботи ВР – 11-14 липня (в які часто приймаються важливі рішення) можливі провокації суміжні з насиллям як всередині, так і ззовні парламенту. Насамперед, це може бути пов’язано і з внесенням питань про зняття депутатської недоторканості (використання невдоволення населення невдалими голосуваннями), і розглядом проектів щодо зміни формату війни на Донбасі. Зрозуміло що в обох випадках існуватимуть зацікавлені особи, які намагатимуться зірвати голосування будь-якими, у тому числі й насильницькими діями. Крім того, потенційні загрози можуть бути на 16 липня – День проголошення Декларації про державний суверенітет. Йдеться не лише про заходи до цього дня, але й російську традицію проводити насильницькі акції в Україні до державних свят.

Крім того, панічні настрої спровоковані вірусною атакою, можуть бути закріплені – або через відновлення таких же атак, або – через упровадження інших методів поширення паніки – у тому числі й через наявність нібито значних проблем у великих банках (поширення чуток про масові викрадення коштів з банків). Якщо вірусна атака була дійсно з російської сторони, то відновлення подібних диверсій цілком можливе найближчим часом.

13 липня у Києві буде проведено саміт Україна-ЄС. Проведення міжнародних заходів у Києві завжди містить ризики активізації як військових дій, так і внутрішніх екстремів. Мета яких показати неконтрольованість ситуації в Україні та знизити довіру до української влади як інструмента безпекових гарантій.

Потенційно загрозливим є День хрещення Київської Русі, який святкується 28 липня. У минулому році УПЦ МП саме у липні організувала хресну ходу, яка містила одні з найбільших ризиків для терактів та насильницьких актів. Цього року ситуація не змінилась – у російських ЗМІ вагоме значення має стереотип про переслідування РПЦ (ніхто ж не пояснить росіянам, що ніякої РПЦ в Україні немає). Тому потенційні загрози – це використання насилля для поглиблення розколу та посилення конфліктів між «канонічними» та «політичними» православними.

Активізація військової агресії на Сході значною мірою залежить від низки чинників – зокрема від результативності переговорів Путіна на G20 як Трампом, так і з Макроном та Меркель. Крім того, ескалація перебуватиме у залежності від того як визначиться Росія щодо військових сценаріїв збільшення рейтингів Путіна та доступу Росії до контролю Північно-Кримського каналу. З одного боку, потенційно затишшя можливе з огляду на період відпусток у військових «консультантів». З іншого боку, активізація військових дій, як показав минулорічний досвід можлива і не зважаючи на літній період.

У зв’язку з активізацією теми «українські диверсійні групи» в інформаційному просторі окупованих територій, не варто виключати у липні можливість псевдодиверсій, які спрямовуються проти мирних жителів окупованих територій.

Важливою датою до якої можливі загострення є 11 липня. Цього дня відзначатиметься національний день пам’яті жертв геноциду громадян Польщі, здійснених українськими націоналістами. Польські політики уже розпочали загострювати ситуацію, тому особливо небезпечними цього дня можуть бути загрози для українців, що перебувають на території Польщі та поляків (у тому числі й офіційних установ), які знаходяться в Україні. Цього дня не виключені провокації на території України, особливо – на Волині, де і відбувались зазначені події.