Середа 16 Серпень 2017, 15:53

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ, ВПЛИВИ ТА ЗАГРОЗИ. ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2017 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

07.08.2017

Активізація міжнародної ситуації навколо України, посилення загроз терактів на окупованих територіях та одночасне зниження рівня ескалації на лінії зіткнення на Донбасі – липень 2017 року став неоднозначним для екстремів місяцем, що породив цілу низку загроз на майбутнє.

Міжнародна політика

Зустріч G20 стала одним з основних меседжів липня. Саме під час «Великої двадцятки» заплановано відбулась перша зустріч президентів США та Росії. На цю зустріч покладались певні надії щодо вирішення питання Донбасу, але однозначного сигналу для України на ній не пролунало. Більше того, якщо звернути увагу на коментарі американських політологів, основний акцент на зустрічі робився на Сирії. І в одному, на думку американських аналітиків, президент Путін досягнув успіху. Адже він хотів не просто перемир’я чи якихось конкретних наслідків у Сирії. Його мета – визнання Сполученими Штатами, що Росія – рівноправний партнер за столом переговорів щодо майбутнього Сирії.

Однак, виходячи з того, що Путін позитивно поставився до ідеї постачання газу з США до Європи, то це говорить про те, що між президентами було досягнуто певних домовленостей. Особливо, якщо взяти до уваги, що американські поставки – це пряма конкуренція «Газпрому»

Щодо України, то ситуація не стільки вирішувалась на самих переговорах, скільки – навколо них. Більше того, за словами Путіна, ніяких домовленостей щодо України під час цієї зустрічі досягнуто не було.

До самої зустрічі спеціальним представником Держдепу США у справах України було призначено Курта Волкера. Волкер у липні побував у зоні АТО, назвавши конфлікт «гарячою війною» та підтримавши ідею постачання зброї в Україну.

Заяви Волкера свідчать про те, що світ забуває про те, що в Україні війна. Так, значною мірою вона локалізована у межах лінії зіткнення, але – це війна, а не заморожений конфлікт. І визнання цього факту американським офіційним представником – це певний прорив для українських інтересів у міжнародній стратегії «забудемо Донбас». До того ж, під час ознайомчої поїздки Волкера і Йовановіч в АТО знизилась кількість обстрілів з боку сепаратистів. Це говорить про те, що у Кремлі переймаються цим візитом. І тим, що стратегія США щодо Росії може коригуватись за результатами цієї поїздки.

Щодо безпосередніх наслідків для американської політики після заяв Волкера, то швидше за все американці подовжують використовувати конфлікт як засіб впливу на Росію, а відповідно – і на Європейський Союз. І у цьому контексті заява Волкера про «гарячу війну», підтримка надання зброї та подальше обговорення процедури посилення американських санкції щодо Росії – це спроба повернути Україну до порядку денного світу та засіб тиску на Європейський Союз.

Не виключено, що заяви Волкера про війну на Донбасі використовуються як один з елементів економічної гри – активного входження США на енергоринок Європи та усунення з цього ринку Росії. До того ж Сенат США після заяв Волкера щодо України підтримав закон про застосування санкцій. 1 серпня Трамп підписав санкції щодо РФ. Фактично, інтереси України (зменшення потенційних можливостей РФ) та інтереси США (усунення конкурента з європейського ринку) співпали. Крім того, інтереси співпадають і у економічному розрізі – зокрема, щодо обмежень у будівництві Росією труб для газопроводів та будівництво «Північного потоку-2», що може ослабити доходи України від транзиту. Під санкції також підпадають компанії, у яких «Газпром», «Роснєфть» та Лукойл володіють щонайменше 33%. Більше того, скасування санкцій можливе лише у випадках коли на це дасть згоду Конгрес США.

Посилення санкцій негативно сприймається споживачами російських послуг – країнами ЄС. Зокрема, ФРН і Австрія виступають партнерами Росії у проекті «Північний потік-2». Саме тому останні, до речі, намагаються протистояти розширенню санкцій. Зокрема, міністр зовнішніх справ Німеччини заявив, що а) розширення санкцій не відбудеться; б) санкції проти Росії будуть зменшуватись не за фактом деокупації, а по мірі виконання нею угод з деокупації. Але, частина аналітиків, у тому числі й опозиційних російських, сходяться на тому, що заяви європейських політиків щодо невдоволення американською політикою мають виключно внутрішній посил. Насправді, їх залежність від США значно вище, ніж економічні втрати від санкцій щодо Росії.

Та українська влада має усвідомлювати, що ефективність посилення антиросійських санкцій у світі перебуває у більшій залежності від економічних інтересів країн, що їх упроваджують, ніж у залежності від світової системи безпеки. Не виключено, що як і у випадку із США подальше упровадження санкцій перебуватиме у прямій залежності від зацікавленості країни, що їх упроваджує, а не від загальної системи протистояння Росії. Фактично, США створили прецедент, коли санкції проти Росії можуть прийматись виходячи з преференцій для власного бізнесу.

Санкційний закон також запроваджує “Фонд для протидії російському впливу” з бюджетом 250 млн дол. на два роки. Та передбачає виділення на енергетичну безпеку України 30 млн дол.

Крім того, особливістю нових санкцій є щорічний звіт від адміністрації Президента США та розвідки щодо російських олігархів. Тобто, щодо осіб, які наближені до Путіна, щороку буде надаватись інформація щодо руху їх коштів та збагачення. Ця інформація матиме публічний характер. Таким чином, санкційний режим не просто персоніфікується, а й трансформується на найближче оточення Путіна. Саме воно, а не населення сьогодні більшою мірою визначає політику Росії. Більше того, фінансові потоки російських олігархів можуть зачіпати інтереси окремих європейських політиків, що підтримують Росію з корисливих цілей. Тому, ця складова – відслідковувавання фінансових потоків, потенційно може знизити підтримку Росії у ЄС.

Важливим є і символічне включення Росії у одному документі до таких держав ізгоїв як Іран та Північна Корея. Тобто, всі згадування цього закону призводитимуть до формування чіткої прив’язки Росії до країн-парій.

Тема російського впливу на американські вибори отримала нові подразники. ЦРУ заявило, що це не перший вплив Москви на волевиявлення американців. Зокрема, подібні факти зафіксовані у 2012 році та попередніх виборчих циклах. Фактично, саме питання російського впливу залишається подразником для внутрішньої політики США. Яка, особливо при Трампі, часто екстраполюється на зовнішню. Тому можна очікувати і певних переважно символічних дій на антиросійському напрямку. У той же час, на фоні певної підтримки України, неоднозначними стали заяви прес-секретаря Білого дому, що не лише Росія, але й Україна втручалась у виборчий процес у США. Демократична партія зверталась до Посольства України, і українська влада допомагала демократам збирати компромат на конкурентів Фактично, США намагаються не стільки дистанціюватись від Росії чи України, а виправдати Трампа. Йдеться про розмиття російського чинника впливу на вибори іншими чинниками. У даному випадку – українським.

На початку місяця знову активізувався американо-німецький конфлікт. Так, Меркель заявила, що Трамп просуває власну політику «Америка понад усе», і США не може виступати повноцінним партнером. Про тиск з боку США на Німеччину вказує і заява правлячої польської партії “Право та Справедливість” про можливість витребування з ФРН контрибуцій за збитки, завдані Польщі під час Другої світової війни.

Як для України цей конфлікт достатньо важливий. США та ФРН беруть участь у процесі відновлення миру в Україні. Загострення протистояння між ФРН та США не лише відтягує їх увагу від вирішення безпекових проблем. Це може призвести до різного бачення деескалації конфлікту в Україні. Більше того, розкол між західними союзниками, може призвести до того, що Кремль намагатиметься зблизитись з Німеччиною.

У липні Україну відвідали держсекретар США Тіллерсон та генсек НАТО Столтенберг. Швидше за все ця поїздка має більше символічне значення, як засіб уникнення різкої критики Трампа з боку американської опозиції. Водночас, було зроблено дві важливі заяви. Перше – це переговори щодо кібербезпеки між двома країнами, що актуально після нещодавньої вірусної атаки на Україну та російського втручання у виборчу кампанію у США. Столтенберг заявив, що НАТО передає Україні обладнання для розслідування кібернападів. Друге – це заява про те, що Росія має першою виконати вимоги щодо деескалації. Це говорить про те, що США наполягають на тому, що не Україна блокує виконання «мінських угод».

Значні загрози виникли у зв’язку з рішенням Госдуми Росії про дозвіл українцям отримувати російське громадянство без довідки про відмову від власного громадянства. Це рішення містить цілу низку ризиків для України. По-перше, відсутність реальної для України інформації, хто з громадян України набув російське громадянство. По-друге, це сприятиме поступовому просуванню «руського міру» через персональний вибір тих, хто перебуває на вільних територіях України. Також «роздача громадянства» містить ризики відновлення і реального військового наступу мотивом для якого може бути захист «громадян РФ». Або найвірогідніше – про загрозу вторгнення як засіб впливу на внутрішню політику України. Четверте. Є ризики, що Росія ще більшою мірою посилить прірву між вільною частиною України та окупованим Донбасом, розпочавши роздавати свої паспорти у Д/ЛНР. Це говорить не стільки про підставу до інтеграції республік, скільки – про можливу легітимацію присутності російських військ на окупованих територіях.

Молдова знову вимагає від Росії дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов’язань і вивести з Придністровського регіону свої війська і озброєння. Водночас, Україна спільно з Молдовою відкрили спільне КПП для контролю над проходженням товару на територію ПМР. Однак, для повного контролю над імпортом-експортом невизнаної республіки це має бути ціла мережа КПП. Тому на сьогоднішній день це або може розглядатись як перший крок до блокади, або – просто як сигнал про потенційну можливість такої блокади.

 Військові дії

У липні ситуація на фронті була неоднозначною. З одного боку, середня кількість обстрілів щодня та кількість поранених були нижчими за показники попереднього місяця. З іншого боку – кількість загиблих у липні перевищила кількість загиблих бійців у червні.

 загиблі таблиця

Так, у липні під час виконання бойових завдань загинуло 29 українських воїнів (у червні – 23, у травні- 12). Це – одні з найбільших показників смертності за останній рік (більше було лише минулого липня – 40 осіб та березня – 31 особа.

Зазначимо, що у часовому вимірі більшість незворотних втрат припало на другу половину місяця. А конкретніше – 18-20 липня загинуло 16 українських воїнів.

 поранені

Щодо кількості поранених, то їх чисельність знизилась у порівнянні з попереднім місяцем майже на 40% та склала 76 осіб. Знову ж таки у другій половині місяця кількість поранених удвічі перевищила кількість поранених у першій половині.

Кількість порушень режиму припинення вогню склала 684, або 22 в середньому щодня. Таким чином – це удвічі менше, ніж минулого місяця. І є одним із найнижчих показників під час використання цього критерію (середньодобової кількості обстрілів) Інститутом (з жовтня 2016 року).

845236

Фактично, можна говорити про те, що не існує прямої залежності між кількістю порушень режиму припинення вогню та жертвами серед ЗСУ. Відповідно, мова може йти про два важливих чинника:

а) посилення діяльності диверсійних спецпідрозділів бойовиків;

б) психічне зниження відчуття небезпеки з боку бійців ЗСУ в умовах зменшення кількості обстрілів.

Таким чином, є нечітка тенденція переходу війни з режиму обстрілів на режим прихованого протистояння. Війна мін, снайперів та психологічної майстерності дотримуватись безпеки в умовах зниження інтенсивності боїв.

ГУР МО України повідомляє, що після затримки Агеєва, російські куратори почали вимагати вилучення у бойовиків документів, що підтверджують російське громадянство. Це відповідно викликає невдоволення з боку найманців. Практика вилучення документів фактично ігнорується з боку командирів, оскільки подібні накази видавались неодноразово. Натомість, сам факт можливого вилучення документів може демотивувати частину добровольців від участі у війні на Донбасі.

В даний час за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України і її територіальної цілісності Головною військовою прокуратурою, СБУ, Нацполіцією притягнуті до кримінальної відповідальності 84 іноземця, з них 64 громадянина РФ.

Традиційними для бойовиків стали обстріли житлових кварталів прифронтової зони. Які призводять до зростання жертв серед мирного населення. Фактично це говорить про те, що контроль телевізора надає право безкарно убивати проросійським сепаратистам, – оскільки навіть після трьох років війни підтримка Росії лишається високою. Таким чином, перемога у гібридній війні полягатиме не стільки у військовій перемозі та контролі над територіями, а у перемозі у війні за мізки на прифронтовій та окупованій зоні.

Окупований Донбас

Основна новина з окупованого Донбасу – це поширення практики терактів на територіях, що контролюються терористами. Причому інформаційно, «терористичні загрози» охопили обидві республіки, що вказує на цілеспрямовану стратегію Кремля.

У Донецьку окупанти спочатку заявили про потенційні загрози, а пізніше – «нейтралізували вибуховий пристрій». Причому, його «знешкоджували» у ранковий час пік – о 9 ранку – для збільшення психологічного ефекту впливу. У ЛНР не лише відбувся теракт із жертвами, але й на початку серпня – був підірваний пам’ятник.

Якщо у першому випадку (із жертвами) йшлось про певне єднання «луганського народу» на ґрунті ненависті до українців, то підрив пам’ятника можна розглядати як діяльність луганських партизан, які не згодні з політикою побудови «республіки». Таким чином, окупованим територіям дійсно загрожуватиме два види терактів:

1. Теракт як засіб єднання проти «українських загарбників» – обов’язково із жертвами серед мирного населення. Економічний занепад та відсутність перспектив для населення примушує будувати «республіканську ідентичність» на основі ненависті до України, страху за власну безпеку, якій загрожують міфічні українські військові. Йдеться про теракт як засіб легітимізації влади проросійських сепаратистів на окупованих територіях та поглиблення розколу між окупованою та неокупованою частинами України. Таким чином, загроза подібних терактів завжди активізуватиметься як тільки ситуація на лінії зіткнення знизиться.

До цієї категорії належать і «теракти» проти лідерів сепаратистів. Якщо подібний теракт відбувається без реальних жертв, то швидше за все, – це є однією із піар акцій спрямованої на підвищення рейтингу (чи цінності для кураторів).

2. Теракт як засіб протистояння політиці окупації. Гібридна війна – це війна смислів. Тому, і замахи на символи республіки, безумовно, справою рук підпільників, оскільки закидати заради нанесення ушкодження пам’ятнику цілу диверсійну групу недоцільно. Насамперед, подібні замахи доводять, що антиросійське підпілля у Луганську існує. Це сигнал не лише Плотницькому, але й сигнал Україні про те, що проукраїнські настрої на окупованій території є, а їх носії можуть зайняти активну позицію. Такі теракти – це не лише боротьба смислів, але й сигнали комбатантам бойовиків, що вони не можуть відчувати себе у повній безпеці. А українські партизани на Донбасі – це не уява чи пусті заяви, а реальність.

3. Теракт, який за сутністю є диверсією, – тобто його жертвами є військовослужбовці противника та військові об’єкти. Подібні теракти – це дійсно справа рук спецслужбовців та диверсійних груп. Особливо, якщо нанесено великі матеріальні та людські (виключно комбатантам) збитки.

Звичайно, ця типологія можливих замахів певною мірою не враховує низку чинників, які ті чи інші замахи можуть перевести з однієї групи в іншу. І насамперед йдеться про людський чинник, чинник ненависті, властивий військовому часу, що може призвести до результатів протилежних очікуваним.

Крім того, варто врахувати наступне: активізація терактів проти мирного населення, які будуть «спихувати» на українські диверсійні групи, призведе до легітимації теракту як засобу впливу і серед проукраїнських підпільників. Тобто, «гра з терактами» небезпечна тим, що збільшується потенційна можливість їх сприняття населенням як прийнятного інструменту протидії владі. Теракти породжують теракти.

Ще однією важливою подією на окупованих територіях стала заява Захарченка про створення країни Малоросія на території України зі столицею у Донецьку. З одного боку, це виглядало як чергова маячня у стилі «взяття Лондона» та «в’язнів Рейк’явіку». А з іншого боку, подібні заяви, особливо якщо вони знайшли підтримку в Кремлі, можуть бути запуском технології «вікно Овертона». Тобто формування серед прихильників «руського міра» на Донбасі уявлення, що їх майбутнє так чи інакше пов’язане з Україною. Швидше за все це було особистою ініціативою Захарченка, на яку дали згоду, а не вказівку в Кремлі. Саме це говорить про те, що у Плотницького не підтримали ідею Захарченка.

Більше того, конфлікт між ДНР та ЛНР набув ще однією форми. За даними ГУР МО України, Плотницький дав вказівку щодо збору матеріалів про розкрадання російських фінансових надходжень керівництвом т.зв. “ДНР”. Зокрема, як заявляють українські розвідники, доказова база корупційних діянь у ДНР буде передана російським кураторам. Пізніше з’явилась інформація про те, що самого Плотницького і ЛНР перевіряють на предмет розкрадання російських коштів.

Зрозуміло, що російські куратори і без того в курсі щодо розкрадання коштів у «республіках». Однак, швидше за все мова може йти не лише про конфлікт між ЛНР та ДНР, а про конфлікт тих російських чиновників, які сидять на джерелах постачання коштів у республіки.

До економічних здобутків липня належать:

- замість обіцяного відновлення діяльності Єнакіївського металургійного заводу, всі його працівники відправлені у неоплачувану відпустку (близько 5 тис. осіб);

- функціонування таборів примусової праці у ЛНР/ДНР, де, за даними німецьких журналістів близько 10 тис. ув’язнених примусово виконують безкоштовні роботи;

- загострення екологічної ситуації в окупованому Донбасі. Відсутність виробництва примушує різати у метал більшість конструкцій на Донбасі. У тому числі й ті, що сприяли екологічній безпеці (зокрема, обладнання водовідведення на шахтах);

- припинення з липня постачання української електроенергії на Донбас. За даними московських аналітиків, постачання електроенергії на окуповану частину Донбасу з Росії коштуватиме Кремлю 1,4 млрд грн на рік. З огляду на соціальні тарифи на цих територіях, подача електроенергії відбуватиметься на безкоштовній основі.

Певна активізація Азарова у Росії призвела до появи чуток у ЛДНР, що вони будуть об’єднані під керівництвом екс-прем’єра. Більше того, подібні чутки, пише Ходаковський, розповсюджують саме серед «вищого ешелону сепаратистської влади». Але, навряд чи мова йде про реальне повернення Азарова. Швидше за все – це спроби Москви прощупати ґрунт щодо можливої зміни Плотницького та Захарченка на менш заангажованих осіб. Або – засіб стимулювання лідерів самопроголошених республік до ефективної діяльності.

У липні Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив дослідження щодо ставлення українців до повернення Донбасу. Відповідно до нього силовий шлях відновлення контролю над Донбасом підтримують 18% населення. Така ж кількість (18%) готові на мир «за будь-яку ціну». Більшість же населення підтримує думку, що заради миру можна погодитись на компроміси, але не на всі – 52%. 55% українців бачать ДНР і ЛНР у складі України на довоєнних умовах. Близько 20% – за надання більшої автономії, а 9% – за вихід їх зі складу України. Порівняно з минулим роком скоротилася підтримка надати більше прав нині непідконтрольним територіям. Серед рішень щодо Донбасу більшість має і пропозиція щодо введення миротворчого контингенту – 60%.

У цілому, не зважаючи на погіршення ситуації на Донбасі, Україна зайняла не агресивну, а очікувальну позицію щодо повернення територій. За таких обставин не варто виключати не лише поглиблення культурної прірви між окупованою та вільною територіями України, а й закріплення подібного статусу у стратегічній перспективі.

Окупований Крим

У Криму знову актуалізувалось питання заміщення місцевого населення корінними росіянами. Так, за 2014-2017 рр. нових зареєстрованих мешканців у Севастополі було 45 тис. осіб, що складає 12% від загального числа.Тобто, для легітимізації «російськості» Криму, Кремль застосовує і демографічний фактор.

У липні свою думку щодо Криму висловив колишній український президент Янукович. Зокрема, він заявив, що хотів би щоб півострів повернувся до складу України. Зазначимо, що подібні заяви, відповідно до російського законодавства, – це сепаратизм. Навіть Азаров і його комітет порятунку України визнав, що Крим – це російська територія. Тут виникає два варіанти: перше, це його особисте прагнення, яке було викликано досвідом повернення у 2010 році, після поразки на виборах 2004. Друге – це прагнення Кремля повернути Януковича в Україну з використанням псевдопатріотичної риторики. Якщо це особистий мотив, то після цього Януковича просто не допускатимуть до ЗМІ у Росії. Якщо це прагнення російської влади, то найближчим часом ми отримаємо ще декілька псевдопатріотичних заяв від екс-президента. Крім того, якщо це є елементом російської «гри» – ближчим часом окремі соцдослідження будуть включати у себе питання щодо повернення Януковича чи навіть його рейтинги на президентських виборах. Навіть заяви написані до СК РФ що такі публічні висловлювання підпадають під норми “КК РФ, Стаття 280.1. Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації» можуть бути елементом стратегії «повернення Януковича», оскільки нібито підкреслюють його проукраїнську позицію та ставлять його в опозицію до офіційної політики Москви. Та навіть якщо це – стратегія Росії, не варто розглядати її як єдино можливу чи основну стратегію Кремля. Це може бути елементом інформаційної «розвідки», одним із додаткових варіантів стратегії Москви.

В економічному плані липень приніс бонус кримчанам. Зокрема, Держдума прийняла поправки до закону, яким скасувала заборгованість кримчан перед українськими банками. І хоча списано було лише частину боргів, тим не менше, – кримчани істотно знизили свій борг.

Продовження тактики легітимізації, навіть такими методами як списання боргів населення вказує на проблеми легалізації російського окупаційного режиму на півострові. Тобто, те що вони мають не лише зовнішній вимір (санкції проти Москви через анексію Криму), але й внутрішній (зростання негативу в громадській думці кримчан).

Таким чином, Росія ближчим часом посилить легітимацію не лише для зовнішнього, але й для внутрішнього споживача. І не виключено, що легітимація буде включати не лише економічні, але й безпекові важелі (залякування населення терактами та українськими ДРГ).

З економічного боку, у Криму спостерігається різкий занепад сільського господарства. Йдеться не лише про тотальне скорочення зрошуваних площ, але й – проблеми тваринництва. Так, за час окупації поголів’я дрібної рогатої худоби скоротились на 38%, великої – на 35%, свиней — на 25%, птахів — на 13%.

Крім того, у липні Крим опинився у епіцентрі іншого – економічного скандалу, – порушення санкційного режиму. Турбіни концерну Сіменс були виявлені на окупованій території. Уже після скандалу представники концерну заявили, що їх втрати становитимуть 100-200 млн євро через цей скандал. Концерн подав до суду на російську організацію, яка купила турбіни для локації, але перевезла їх на іншу та запропонував ЄС розширити санкційний список ще на 4 осіб. Під час переговорів було прийнято рішення про розширення списку на три організації та трьох осіб.

Внутрішня політика

Основні загрози, які існували у липні,– це завершення політичного сезону та розгляд парламентом питання зняття недоторканості з депутатів. Однак, екстреми, що ми бачили, були більшою частиною символічні (запалення фаєрів, барабани). У той же час, відразу пролунали заяви Турчинова, що депутати не встигнуть розглянути закон про кібербезпеку, а тому є «співучасниками кіберзлочинів» . Підкреслюватись це буде тим, що «парламент пішов у відпустку не зважаючи на складний період для країни» та заявами про кругову поруку депутатів. Звідси можна допустити декілька висновків:

1. Цілеспромоване коригування вектору недовіри до органів влади безпосередньо на Верховну Раду. Таким чином, частково відповідальність за негатив у країні знімається з інших гілок влади.

2. Формування політичної залежності окремих депутатів, яких потенційно можуть звинуватити або у кримінальних діяннях (заяви про підготовку чергової порції подань чи звинувачень у лояльності). Фактично, йдеться про створення лояльнішого парламенту.

У будь-якому випадку, це може призвести до ще більшого зниження довіри до Верховної Ради та посилення заяв до перевиборів (як засобу зняття народного невдоволення), або до посилення залежності депутатів від інших гілок влади.

У липні у Харкові поліція затримала двох осіб, які ніби то причетні до Ісламської Держави. Це актуалізувало питання про те, якою мірою ІДІЛ сьогодні погрожує Україні. Відповідь на це питання – очевидна. З практичного боку, Україна не веде не те що агресивної – вона не веде навіть активної зовнішньої політики щодо мусульманських країн. Єдине мусульманське питання важливе для України – це проукраїнські кримські татари, які є найвагомішою проукраїнською силою в анексованому Росією Криму. Тому в Криму теракти від ІДІЛ можливі. Точніше – їх інсинуація як засіб формування антикримськотатарських (читай антиукраїнських) настроїв російськими спецслужбами.

Проти України ведеться війна, яка відбувається не лише на лінії зіткнення у Донбасі. Вона ведеться у символічному просторі – через «війну сенсів» як в Україні, так і в інформаційному просторі Заходу. І саме в цій війні для Росії важливо представити Україну у світі як державу, яка несе значні загрози для європейського суспільства. У тому числі – і як перевалочну базу для демонізованої у Європі Ісламської держави.

Так, з одного боку, світові загрози не зводяться виключно до протистояння Росії. А з іншого боку – варто розуміти – що Росія уже достатньо давно намагається сформувати паралелі між Україною та ІД. Що особливо важливо на фоні російської зброї, яку час від часу виявляють у ісламістів.

Ще одна проблема, яка актуалізувалась у липні для України – це убивство двох колишніх учасників АТО у Дніпрі за обставин, які мали ознаки кримінальних розбірок.

З 2014 року в українську свідомість увійшли нові моральні авторитети – учасники бойових дій та добровольці. Рівень довіри до них зашкалював – ЗСУ та добровольці мали більше 60% підтримки у 2014 р.

Коли рівень злочинності зростає, а розкриття кожного злочину стає досягненням, а не рутиною, суспільство починає шукати інші методи безпеки. У тому числі й звертаючись до тих, хто користується довірою суспільства – до учасників бойових дій.

Ми можемо розглядати це як цілеспрямовану кампанію проти моральних авторитетів українців. Але маємо розуміти й інше. Якщо моральний авторитет «колективний УБД» не справляться зі злочинністю чи будь-якими іншими викликами (а те, що їх будуть далі залучати – це однозначно, рівень довіри до ЗСУ ще достатньо високий), то суспільство постане перед новим вибором. Або змиритись з несправедливістю. Або знайти іншого авторитета. А вакуум довіри до національних інституцій призведе до того, що довіру можуть отримати інші – окупаційні інституції, інститути іншої держави. Або ж – взяти зброю самим. І якщо держава не дасть найближчим часом відповіді, хто несе відповідальність за безпеку громадян, то цю відповідь державі дадуть самі громадяни.

Переселенці

Станом на 31 липня у Міністерстві соцполітики обліковано 1 583 271 переселенець. Це – на 1,5 тис. менше, ніж минулого місяця. Загалом зниження числа переселенців різко загальмувалось і навряд чи, за збереження відповідної тенденції, їх число буде нижчим за 1,5 млн до кінця цього року.

19642472_1582671765110962_7393300484398554298_n

Імовірно, однією з найважливіших заяв для біженців стало призначення гранту президента РФ на репатріацію українців. Це говорить про те, що біженці з «республік» почали набридати росіянам і їх мета зараз – повернути їх в ОРДЛО, зробивши проблемою Плотницького та Захарченка. За різними заявами у РФ число українських біженців складає від 1 до 2,5 млн. осіб. Зрозуміло, що ці дані пропагандистські. Але, повернення біженців призведе до зростання складнощів у соціальній сфері «республік». Частина з цих біженців однозначно буде претендувати і на соціальні виплати з боку України.

Однак, варто відкинути однозначні заяви про те, що повернення біженців з Росії в Україну призведе до зростання проросійських настроїв на території республік. Все буде залежати від того, яким шляхом повертатимуть українців до місця проживання. Якщо це буде насильницький шлях, то навряд чи ці люди будуть за це однозначно вдячні Росії. Якщо це буде фінансове стимулювання для осіб що повертаються – то тут можливе ідеологічне розбавлення територій проросійським населенням.

Водночас, висловлюється припущення що репатріація українців – це засіб поповнення особовим складом збройних угруповань квазіреспублік. Однак, знову ж таки якщо людина добровільно не повертається на окуповані території, то яку мотивацію буде запропоновано для того щоб людина, яка тікала від війни, повернулась не просто на окуповану територію, але й до складу «збройних сил».

Загрози

Одна з найбільших загроз для української безпеки у серпні – це вибір росіянами відповіді на американські санкції. Йдеться не про пряму відповідь, у вигляді відсилання дипломатів, а про насилля як засіб демонстрації сили.

Фактично, у Кремлі усвідомлюють, що Україна на даному етапі для США є не більше, ніж подразником Росії. Основні пріоритети Сполучених Штатів навіть не на Близькому Сході – а у економічних питаннях. Тому не варто виключати, що здійснивши кібератаку на Україну, Кремль може здійснити аналогічні дії проти американських кампаній. Зазначимо, що відповідь може бути не прямою, а опосередкованою – наприклад, підставивши європейські країни, які і так переживають складні часи у стосунках з американцями. Крім того, Росія може спонсорувати антиглобалістів, у тому числі й екстремістів на дії проти США. Особливо – з огляду на неприйняття Штатами Кіотського протоколу. Однак, такі дії можливі лише у тому випадку, коли Росія прийме для себе чітке рішення йти на конфлікт із Заходом.

Та разом з тим, нанесення образи Росії вимагатиме сатисфакції з точки зору російської імперської ідентичності. Образа ж імперських почуттів може бути подолана виключно одним шляхом – шляхом демонстрації сили. Тому не варто виключати, що у зв’язку із загостренням стосунків з США, Росія може провести чи ініціювати низку військових операцій. Не стільки для того, щоб нанести удар у відповідь, скільки – для того щоб зміцнити у населення уявлення про імперську повноцінність Росії.

Тому не варто виключати, що у результаті може загостритись ситуація як на Сході України, так і зрости загроза диверсій на територіях, що контролюються українською владою (проти українських комбатантів або військових об’єктів).

У той же час, ситуація на Донбасі, де відбулось зниження кількості порушень режиму вогню, вказує на те, що сили, які підтримують цей конфлікт, докладуть всіх можливих зусиль для того, щоб конфлікт на Сході України отримав чергові подразники. Тому у серпні зростають загрози провокацій та локальної ескалації військових протистоянь на лінії зіткнення. І швидше за все, ці загострення припадуть на День незалежності України. Водночас, ці загострення знову ж таки перебуватимуть у межах «сірої зони» або – як диверсії на прифронтовій території України.

Водночас, гібридна війна вимагає і загострень на території, що контролюється Україною. Тому не варто виключати, що за певним затишшям, що супроводжував «мертвий сезон», з 24 серпня можуть відбутись чергові загострення – як реальні замахи на військових, спецслужбовців, так і імітації терористичної активності.

І, звичайно, весь серпень і першу половину вересня у медіапросторі формуватимуться панічні настрої щодо потенційної можливості нападу Росії на Україну з боку Білорусі під час російсько-білоруських навчань «Захід-2017». Не варто розглядати це як серйозну загрозу, оскільки крім білоруського кордону Україна ще має сухопутний контрольований кордон з Росією у Луганській, Харківській, Сумській та Чернігівській областях. Однак, Росія не скористалась можливістю розширити зону прикордонних бойових дій, тому навряд заради цього вона використає Білорусь.

Більшої небезпеки матиме те, що російські війська частково залишаться після навчань на території у Білорусі. І у медійному просторі загроза російського вторгнення з тимчасової переросте у постійну. Що вимагатиме диверсифікації військових зусиль (посилення прикордонних військ) і на білоруській ділянці державного кордону. Не виключено, що у цьому контексті прозвучали і заяви Савченко щодо втрати 100 метрів кордону унаслідок демаркації та використання Білоруссю для зрошення води з озер Волині. Тому ризики серпня-вересня – це спрямування медійних зусиль на погіршення стосунків України з північним сусідом.

Найпростіша підтримка війни полягає у формуванні постійної загрози від окупантів для місцевих жителів. Тому не варто виключати, що наприкінці літа зростуть загрози реальних терактів на окупованих територіях. Найбільші загрози терористичних актів як засобу формування антиукраїнської істерії через емоційні ризики – створюються на свято першого дзвоника у школах окупованого Донбасу.

За даними прес-центу АТО, ближчим часом на лінії зіткнення можуть відбутись замахи проти моніторингової місії ОБСЄ. Збільшення загроз для місії може викликати двояку реакцію – з одного боку частина країн можуть підтримати рішення про її виведення. А з іншого боку – це може призвести до посилення цієї місії. Таким чином, наслідки цілком залежатимуть від здатності росіян впливати на країни, які є членами ОБСЄ.