Неділя 18 Листопад 2017, 21:44

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ, ВПЛИВИ ТА ЗАГРОЗИ. ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ 2016 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

08.12.2016

Листопад вчергове продемонстрував, що увага громадської думки в Україні все більшою мірою зосереджується на внутрішніх проблемах, – проблемах, які продукуються на контрольованих Україною територіях. Крім того, традиційно увага інформаційних потоків зосереджена на міжнародній ситуації – наскільки сприятливою вона є для України. Питання війни на Донбасі відійшло на другорядні позиції порядку денного не лише світу, але й українців.

 Міжнародна ситуація

Листопад у міжнародному розрізі приніс низку загроз для України. Загроз, які неодмінно мають стимулювати зміну стратегії зовнішньої політики.

Результати виборів у США стали несподіванкою для багатьох експертів та політичних гравців. Перемога ексцентричного Трампа говорить про значні популістичні тенденції у політиці. Одна з найголовніших загроз, які виникають у результаті американського волевиявлення – виграш кандидата-популіста на посаду глави наддержави значною мірою легітимізує подібні тенденції в інших країнах.

Для України наслідки цих виборів досить неоднозначні. По-перше, значна частина українського політикуму робила ставку на перемогу Клінтон. По-друге, Трамп заявляв, що зможе покращити відносини з РФ. Тим не менше, поки що остання загроза є теоретичною. Оскільки одним з головних меседжів Трампа було зробити Америку великою. Це суперечить його прагненням знайти спільну мову з Путіним, – керівником країни, яка не лише діє всупереч американським інтересам, але й громадська думка якої вважає її основним ворогом. І не варто забувати, що сама Росія будує свою національну ідентичність на протистоянні Америці, а тому Кремль не буде ламати антиамериканські настрої та, тим самим, підривати основи державності.

Не виключено, що виборча риторика Трампа не співпадатиме з його реальними кроками. Ця тенденція властива більшості політиків-популістів. Фактично, ще однією реальною загрозою, крім поширення популізму в світі, є непередбачуваність політики США за нового президента.

Друга країна, де загрози зміни зовнішнього курсу реальніші, – це Франція. У листопаді в цій країні відбулись праймеріз серед правоцентристів. Неочікувано для більшості експертів до другого туру пройшов Франсуа Фіньйон – один з прокремлівських політиків, який пізніше і отримав перемогу. Фактично, це говорить про те, що до другого туру можуть потрапити Фіньйон та інший проросійський політик – лідер «Національного Фронту» Марін Ле Пен (яка у листопаді мала найвищий рейтинг серед кандидатів у Франції). В обох випадках це несе загрози для цілеспрямованого тиску на Росію та вирішення питання цілісності України.

Однак, є одна важлива складова у французьких виборах, на яку варто звернути увагу. Праймеріз вперше проводився у політичній системі Франції, а участь у ньому взяли не лише правоцентристи. Вартість участі для французьких громадян складала 2 євро і праймеріз був відкритий для всіх. Тому французькі оглядачі припускають те, що значна частина лівих взяла участь у цих псевдовиборах для того, щоб вивести в президентські перегони менш прийнятного для більшості французького суспільства кандидата. Крім того, діючий президент Олланд після праймеріз відмовився від участі у виборах. Тому не виключено, що до другого туру може пройти інший – прийнятний сьогоднішній владі (і Україні) кандидат.

І ще одна зовнішньополітична загроза в результаті виборів – у Молдові перемогу отримав проросійський кандидат Ігор Додон. Наслідки цього волевиявлення не є радикальними, але несуть в собі певні загрози. Сьогодні варто виключити можливість радикальної зміни зовнішнього вектору Молдови (оскільки, новообраний заявив, що не вийде з Угоди про асоціацію з ЄС) чи зростання військової присутності росіян у Придністров’ї. Йдеться про потенційні політичні загрози – можливість інтеграції країни під російським патронатом. Це сприятиме формуванню і відповідної громадської думки на території України, – сприяючи поширенню проросійських поглядів.

Крім того, на початку грудня вибори в Австрії остаточно (повторний другий тур) програв правопопуліст Норберт Гоффер, а у Німеччині домовились про те, що Ангела Меркель залишається прем’єром на ще один термін, а її потенційний конкурент від СДПН та потенційніше ближчий Москві – Штайнмайєр – отримує посаду президента. Фактично, германський пояс поки що лишається євроцентричним та росієскептичним.

Європарламент у листопаді прийняв низку важливих для України та протидії гібридній війні рішень. По-перше, прийнято рішення про протидію пропаганді, яка ведеться з боку Росії та ІДІЛ (проект внесений польськими депутатами). Мета російського впливу, зазначено у документі, сформувати вороже ставлення між ЄС та північноамериканськими партнерами та паралізація діяльності Євросоюзу. По-друге, Саміт Україна-ЄС, що мав надати безвізовий режим для наших громадян, вчергове відтермінував його впровадження. Достатньо показовим було те, що європейці акцентували увагу на тому, що Україна виконала свої обіцянки, а затримка відбувається з боку європейських партнерів. Таке гальмування говорить про значне падіння значення України в ієрархії європейських інтересів. Але, з іншого боку, варто розуміти і внутрішні проблеми, які сьогодні стимулюють доцентрові тенденції у Євросоюзі, що однозначно вимагають від Євросоюзу знизити можливі ризики.

Двозначні новини у листопаді були озвучені щодо економічної спроможності країни-агресора. З одного боку, міністр фінансів РФ заявив, що у 2017 році будуть витрачені залишки Резервного фонду. З іншого – країни ОПЕК і деякі країни, що не входять до організації, домовились скоротити видобуток нафти. Безперечно таке рішення однозначно призведе до зростання ціни на базовий експортний продукт та надходження до російського бюджету. Уже на початок грудня ціна на нафту була найвищою у році та складала 54,9 дол. за барель.

Представник Росії був обраний віце-президентом Інтерполу. Фактично, це говорить не стільки про те, що особи, близькі до клану Януковича, матимуть можливість бути виправданими, скільки про те, що Українська влада свою бездіяльність буде аргументувати російським представником у керівництві Інтерполу.

На початку The Global Terrorism Index презентувало власне дослідження щодо тероризму в світі у 2016 році. За їх даними від терактів загинуло понад 29 тисяч осіб. 75% терактів у світі та їхніх жертв припадає лише на 5 країн.

У рейтингу, що презентований цією організацією, Україна за рівнем терористичних актів займає 11 місце у світі та перше місце у Європі.

Порівняно з попереднім роком, Україна у цьому рейтингу погіршила свої показники та перемістилась на одну позицію вверх. У тож же час індекс терористичної загрози у країни знизився з 7,2 до 7,132 (найвищий рівень – 9,96 – зафіксований у Іраку).

 

Війна на Донбасі.

Відповідно до офіційних даних, у листопаді в зоні АТО загинуло 13 українських воїнів (11 у жовтні).

загиблі таблиця

Відповідно до інших показників, у зоні АТО спостерігалась певна деескалація – зокрема, кількість поранених знизилось майже на третину і склала 81 у листопаді проти 113 у жовтні.

поранені

Крім того, знизилась і загальна кількість обстрілів – 1130 проти 1333 у жовтні (в середньому в день – 38 порушення режиму тиші у листопаді та 43 – у жовтні). При цьому привертає увагу те, що місія ОБСЄ надає трохи іншу картину. За їх даними, у середині листопада зафіксовано рекордну з початку року кількість обстрілів на Донбасі. Усвідомлюємо, що збільшення даних щодо обстрілів викликано збільшенням засобів моніторингу ситуації, тому будь-які висновки щодо невідповідності даних сторін робити зарано.

У виступі до Дня української армії Порошенко заявив, що в АТО загинуло більше 2,5 тис. українських військовослужбовців та 7,5 тис. цивільних осіб. Муженко того ж дня повідомив, що за час проведення АТО 3 064 загиблих від всіх силових структур. Відповідно до даних ООН, станом на 15 листопада 2016 року від конфлікту на Донбасі загинуло 9 733 осіб і поранено 22 720 осіб. Ці втрати включають у себе як військовослужбовців ЗСУ, так і мирних жителів та комбатантів інших військових угруповань.

Військова прокуратура прозвітувала за 10 місяців роботи у 2016 році. Притягнуто до кримінальної відповідальності за розв’язання війни проти України – 57 осіб, з них – 39 – громадяни РФ. Засуджено – 6 громадян РФ за участь у розв’язанні війни проти України, 30 осіб перебуває у розшуку, щодо 12 ведеться судовий розгляд.

Три чверті кримінальних проваджень, направлених до суду військовою прокуратурою – ухилення від військової служби. І лише 8,3% – корупція в армії.

Росія продовжує нав’язувати думку про те, що військовий конфлікт на Донбасі не міжнародний, а громадянський. Зокрема, окупаційна влада проводить агітацію серед молоді на неконтрольованих територіях щодо вступу до незаконних збройних угруповань сепаратистів. Особливо – йдеться про етнічних росіян з українським громадянством. Натомість їм обіцяють російське громадянство після завершення служби.

Важливим є те, що для боротьби з дезертирством та зниженням «імпорту криміналітету» з республік росіяни укріплюють кордон з так званими республіками. Таким чином, Росія усвідомлює потенційні загрози, які можуть йти від конфлікту, що створений нею на своїх кордонах.

На кінець листопада було заплановано затвердження проекту дорожньої карти на зустрічі керівників МЗС країн «нормандської четвірки». Однак, не зважаючи на домовленості, досягнуті на зустрічі лідерів країн «нормандської четвірки», згоди щодо черговості дій досягнуто не було. Проект дорожньої карти не знайшов компромісу, оскільки вже у першому пункті російського варіанту пропонував скасування антитерористичної операції. За інформацією, що була надана Штайнмайєром, вдалось домовитись лише про розведення військ та обмін полоненими до кінця року. У той же час, представники сепаратистів заявляють, що будь-які зрушення у мінському процесів можливі лише після інавгурації Трампа.

Зазначимо, що проблеми війни перестають бути пріоритетними для більшості українців. Так, відповідно до опитувань КМІС, лише 40,5% вважають, що саме військові дії на Донбасі є причиною соціально-економічних проблем у державі. Натомість для 65,9% – проблемою є масштабна корупція у верхніх ешелонах влади. Те, що економічні проблеми в нашій країні – це дії «п’ятої колони» Росії, – вірять лише 2,7%.

Відповідно до соціологічних досліджень Фонду Разумкова, українське суспільство не лише не має консенсусу щодо стратегії відновлення територіальної цілісності. Більше того – збільшується і розчарування населення у мінських домовленостях – у листопаді їх підтримують лише 9,2% населення (у березні 2015 – 30%).

Єдине, у чому сходяться українці (тобто, рішення що має підтримку більшості), – це визнання цих територій окупованими та повна їх ізоляція до відновлення контролю України над ними (53% від тих, хто взяв би участь у референдумі). Тим не менш, ми усвідомлюємо, що блокада – це лише тимчасовий захід, який не вирішує проблеми, а консервує (заморожує) питання.

Майже вдвічі знизилось число тих, хто виступає за військовий шлях вирішення ситуації з 32% у березні 2015 р. до 18% у вересні 2016 р. В межах похибки змінилось число тих, хто підтримує відокремлення територій – 17,9% до 19,9%. Скорочується і число тих, хто підтримує особливий статус ОРДЛО у складі України – з 30,6% до 22,7%.

Фактично, це говорить про те, що громадська думка не лише не має стратегічного уявлення щодо стратегії завершення війни. Будь-які якісні далекоглядні пропозиції (відокремлення, особливий статус, війна до перемоги) або лишаються на тому ж рівні, або втрачають підтримку.

Таким чином, проблеми війни на Донбасі у громадській думці все більшою мірою деакцентуються, а їх значення трансформується на другорядні позиції. Зазначимо, що в умовах домінування політичних інтересів над національними, домінування популізму, партії продовжуватимуть загравати зі своїм електоратом, а не корелюватимуть його думку. В умовах гібридної війни, це переорієнтація уваги на внутрішні конфлікти, продовження фрагментації суспільства. Фактично – це втрата можливості до мобілізації всього суспільства. У результаті гібридна війна може мати два вектори:

-         переведення військового конфлікту в активну фазу – військовий наступ російських окупаційних сил на деморалізовану та політично деорієнтовану Україну.

-         Можливість приведення до влади проросійських сил без продовження військового конфлікту.

Фактично, другий варіант більш вірогідний, оскільки менш затратний для РФ і у фінансовому і в іміджевому вимірі.

Окупований Донбас

З початку 2017 року представники донецької «квазіреспубліки» планують провести масову паспортизацію жителів, що проживають під їх «юрисдикцією». За неотримання паспорта має встановлюватись штраф, а його отримання передбачає здачу української «книжечки».

Зважаючи, на «визнання», яке має ДНР у світі (і навіть у сусідній РФ), така процедура видачі паспортів «республіки» перетворюється у позбавлення всіх юридичних документів ідентифікації мешканців окупованої території та прив’язки їх до зони проживання.

Це зменшує мобільність між окупованою і вільною частиною України. Крім того, громадян, що опинились в окупації, не лише перетворять у невиїзних. Усвідомлення того, що вони у республіці «навічно», примушує діяти громадян в інтересах окупаційно-сепаратистського режиму.

Для утримання населення в зоні окупації, застосовується механізм боргів – якщо у особи сформувалась заборгованість виїзд за межі республіки їй заборонений.

Щодо ЛНР, то основна проблема, яка акумулювалась у листопаді – це заборгованість окупантів України за надану населенню воду. З 1 грудня Попаснянський районний водоканал за несплату припинив постачання води для 1,2 млн жителів, що перебувають на тимчасово окупованій території Луганської області. Зазначимо, що раніше рахунки за окуповані території оплачував Червоний Хрест, однак з 1 грудня він припинив здійснювати ці видатки.

Станом на кінець листопада повідомляється, що вишка на Карачуні відновлена, але не працює. Україна, таким чином, продовжує програвати інформаційну війну, – бо навіть на контрольованих нею територіях в зоні АТО (у тому числі й у містах активних протистоянь – Авдіївці та Красногорівці) відсутній сигнал українського мовника на аналогові антени.

Крім того, важливим є і сигнали, які отримують жителі України в окупації. І якщо такими сигналами будуть заяви подібні міністру культури України Нищуку щодо недостатньої генетичної чистоти населення Сходу, то сподіватись на реінтеграцію буде практично неможливо.

Крим

Основний висновок листопада-початку грудня, що стосується Криму та української юрисдикції на цій території, – це відновлення цього питання у інформаційному просторі. У тому числі й завдяки зусиллям України.

Перше, – міжнародна ситуація. У звіті попереднього розслідування, підготовленому прокурором Міжнародного кримінального суду в Гаазі ситуація у Криму визнана рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Україною й Росією. Ця заява мала ефект, оскільки наступного після публікації звіту дня Росія відмовилась від участі у Римському статуті Міжнародного кримінального суду.

Резолюцію щодо Криму було прийнято і ГА ООН. Відповідно до неї, Росія визнається державою окупантом (вперше у документах ООН), а Крим окупованою територією. Зазначимо, що низка країн проголосували проти цієї резолюції: Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Вірменія, Індія та Китай. Питання не стільки у тому, що ці країни фактично не засуджують російську окупацію, а й у відсутності різкої реакції України щодо політики цих країн, з частиною з яких у нас договори про стратегічне партнерство.

Крім того, міністри фінансів країн ЄС погодили нові адресні санкції проти кримських чиновників, розширивши санкційний перелік, прийнятий після анексії Криму в 2014 році, – зокрема щодо 6 депутатів Держдуми обраних у Криму.

Друге – російська гра в українських диверсантів. У Севастополі у першій половині місяця була затримана чергова українська диверсійна група. Фактично, це говорить про те, що влада цілеспрямовано акцентує увагу на найнижчих у піраміді потреб запитам суспільства, – потребам безпеки. По-перше, це не дозволяє сформувати проукраїнські погляди у Криму, особливо серед аполітичної маси. По-друге, відволікає увагу населення від економічних проблем на півострові. По-третє, продовжує формувати серед мешканців Криму негативний образ щодо України.

Третє – українські військові ініціативи.

А. На початку грудня Україна почала проводити військові навчання з використанням ракет біля Криму, що вилилось у погрози Росії застосувати удари у відповідь. Тим не менше, цим заходом Україна вчергове нагадала, що Крим є українською територією, яка тимчасово окупована Росією. Стрільби почались як заплановано, – за українськими даними. За даними РФ – зона стрільб була відсунута від «російських кордонів», тобто не зачіпає території окупованого Криму.

Б. На території, контрольованій Україною, було затримано двох кримчан, які раніше зрадили військовій присязі та перейшли на службу до армії країни-окупанта. У відповідь на це затримання, Росія заявила про арешт українських дезертирів. Пізніше українська сторона заявила, що один з них перебував у карному розшуку на території України, а інший – демобілізований півроку тому. Останній випадок продемонстрував, що Росія не просто симетрично відповідає на українські виклики. Її відповідь на неочікувані зміни в інформаційному просторі звелись до дзеркального фарсу. Тому в обох випадках можна вести мову про часткове перехоплення Україною ініціативи у веденні гібридної війни. Але щодо ракетних навчань, то зменшення зони стрільб, що було підтверджено командуванням Повітряних сил ЗСУ, вказує на те, що російська загроза повноцінного військового вторгнення залишається проблематичною для України і ЗСУ.

Четверте – Росія продовжує легалізовувати анексію. Цього місяця це відбулось шляхом визнання Криму російським колишніми українськими посадовцями, які втекли до РФ у 2014 році. Йдеться про рішення з’їзду «Союзу політичних мігрантів та політв’язнів України», що пройшов у Москві під «керівництвом» Миколи Азарова. Крім передачі півострова Росії, його делегати запропонували розбудувати Україну за конфедеративним принципом.

У Криму завершився дворічний мораторій на сплату українських кредитів. Кредитами будуть займатись не українські банки, а російські колектори, які викупили борги в банківських установ. Поряд з проблемами з фінансуванням, зростанням тарифів та водою, у жителів окупованого Криму з’явилась ще одна. Імовірно, російське керівництво наскільки упевнилось у думці про непорушність контролю над окупованою територією, що повністю нехтує обіцянками, які були надані кримчанам у 2014 році.

І вчергове Україна пообіцяла відновити власне мовлення на півострів. Цього разу, заявлено, що у Чонгарі будується потужна телекомунікаційна вежа, яку росіяни не зможуть заглушити.

Але, як і у випадку з вежею на Карачуні, – про формування інформаційного продукту для жителів окупованих території, без якого побудова веж чи відновлення мовлення не має значення, офіційні представники української влади не повідомляють.

Внутрішня ситуація

Фактично, листопад увібрав у себе низку політичних загроз, пов’язаних з розхитуванням політичної ситуації в України, які були посилені зростаючими тарифами на комунальні послуги та нестабільністю на валютному ринку.

Найбільшою загрозою, що мусувалась у інформаційному просторі, на листопад виступав план «Шатун» та його реалізація. Щодо авторства цього плану, то суспільство було розколено – частина експертів вважали, що він реальний і дійсно створений в Адміністрації президента Росії, інші – приписували його Адміністрації президента України.

Тим не менше, масові акції протесту, що відбулись у столиці, не відповідали інформаційному вибуху та підготовці правоохоронних структур до їх проведення. Як технічно – залучення техніки, у тому числі й «рамок» на центральній вулиці, так і кількісно – чисельність правоохоронців залучених (у тому числі й з регіонів) до охорони порядку була практично ідентичною кількості протестувальників. Фактично, підготовка до заходу, убезпечення його проведення, створювала більше паніки серед киян, ніж сам захід.

Мітинги вважались проплаченими, на що звернули увагу навіть представники ОБСЄ. Екстремістськими проявами були лише вибуховий пакет на Хрещатику та спроби підпалу офісу Медведчука.

Акції протесту не були підтримані основними політичними гравцями, хоча попередньо мова йшла про можливість долучення до них окремих опозиційних сил. Єдиним видимим результатом протестів середини місяця стало розуміння того, що народ, не зважаючи на дані соціологічних досліджень, не достатньо визрів до широких акцій протесту.

Зазначимо, що протести відбувались на фоні 82% незадоволених (дані КМІС) поточною соціально-економічну ситуацією та 40% готовими взяти участь у акціях протесту проти влади. Більше того, лише 16% готові терпіти ситуацію заради спокою, а 56% вважають, що краще виходити на протести. Натомість протести середини листопада показали, що реально критична маса невдоволених не сформувалась. На нашу думку, це викликано низкою обставин:

- відсутність єднальної для більшості українців позитивної ідеї, яка б вивела їх на вулиці; суспільство сьогодні настільки фрагметовано, що його об’єднання, довіра громадян до політичних сил, є надзвичайно складним завданням;

- фейковість протесту – фактично протест очолили політичні сили, які не мають належної підтримки серед населення.

Тим самим, відбулось «випущення пару» негативу, поширення думки про відсутність реально критичної маси для справжнього протесту. Імовірно це призведе до певного відтермінування масових заходів невдоволення владою.

Ще однією важливою проблемою у внутрішній ситуації стала трагедія у Княжичах, під час якої загинуло 5 правоохоронців. Основні версії цієї трагедії, які висуваються експертами: а) помилка ідентифікації; б) криміналітет у правоохоронних структурах.

Два місяці тому, під час трагедії у Дніпропетровську, поліцейські були неготові відкрити вогонь у злочинця, за що і поплатились власним життям. Чи була пророблена відповідна робота у правоохоронних структурах чи просто маятник ставлення до злочинців на психологічному рівні метнувся в іншу сторону, але ситуація призвела до зворотних, але ще більш фатальних наслідків у Княжичах – поліцейські і ДСО виявились готовими відкрити вогонь.

Варто визнати два основних моменти: а) ніхто, як у Росії чи Криму не «списував» трагедію у Княжичах на діяльність ворожих ДРГ; фактично, цим – можливістю критичного ставлення до помилок, Україна відрізняється від країни-агресора. б) питання презумпції правоти поліцейського знято з порядку денного, фактично – йдеться про презумпцію норм закону, а не осіб уповноважених на його виконання.

В будь-якому випадку, ситуація у Княжичах порушує питання про довіру: про довіру до правоохоронних структур, про довіру між представниками різних правоохоронних структур, про довіру населення до органів влади та інформації, яку вони розповсюджують. Втрата довіри до влади і всередині влади, особливо за умови ескалації екстремізму в країні, є стимулом для деградації держави. І безперечно, важливим питанням є і втрата довіри на побутовому рівні (довіри до сусідів, знайомих), що часто несе в собі ризики деградації суспільства та робить його неспроможним до мобілізації.

Ситуація з потенційними перевиборами примушує зацікавлених осіб гальмувати/ескалувати це питання. А зважаючи на схильність до екстремізму в українській політичній системі, не виключено, що під час акцій зі стимулювання/гальмування позачергових виборів, можуть бути застосовані політичні технології, які містять ознаки екстремізму чи мови ворожнечі. Крім того, Саакашвілі розпочав свою виборчу кампанії зі звинувачень Коломойського, пообіцявши посадити олігарха та націоналізувати «Приватбанк».

У листопаді з’явилась інформація про перші жертви від розтяжок на території, що не входить до зони АТО. У Дніпропетровській області від гранати отримав поранення фермер. Це говорить про те, що насиченість зброєю та відсутність належного ставлення до воїнів-учасників АТО, призводить не лише до впадіння їх у фрустрацію (різниця між очікуванням від повернення і реальністю), але стимулюватиме до активних дій – у тому числі й продовження «встановлення справедливості» на території, не охопленій війною.

Крім нелегальної зброї у суспільстві зростає кількість офіційної зброї, особливо – зброї нагородної. Так, за даними Української асоціації власників зброї, з лютого 2014 по серпень 2016 року лише одна державна установа – МВС – видала 1150 екземплярів нагородної зброї.

 

Переселенці

Станом на 5 грудня 2016 Мінсоцполітики взяло на облік 1 млн. 656 тис. 662 переселенця.

вересень

Це – на 7,1 тис. менше, ніж минулого місяця. Фактично, це говорить, що тенденція, яку ми спостерігаємо з липня цього року – скорочення числа переселенців – зберігається. Хоча, ще влітку екс-голова Луганської ОДА Тука заявляв, що кількість осіб, які повернулись до окупованих територій складає 800 тис.

Але на окупованих територіях здійснюється інформаційна атака на переселенців, що повернулись додому. Зокрема, їх звинувачують у проукраїнських позиціях і часто відповідні звинувачення перебувають саме на побутовому рівні.

Ризики та загрози

Кінець грудня – це традиційно різдвяно-новорічні свята та непридатна для ближнього бою (підступів) погода. Тому, що і підтверджується особливістю військових дій осені-зими минулого року, на лінії протистояння у Донбасі, варто очікувати певної деескалації, яка швидше всього зберігатиметься і протягом січня.

Так, саме у січні наступного року відбуватиметься розгляд Євросоюзом питання про продовження антиросійських санкцій. Виходячи з цієї обставини, Росія лишатиметься незацікавленою в ескалації військового конфлікту. Зазначимо, що найімовірніше, санкції будуть продовжені, але – наступного разу – улітку на Україну та стабільність санкційної політики ЄС, чекатиме чергове випробування. Не в останню чергу пов’язане зі зміною президентів у США та зміною керівництва у деяких європейських країнах.

Друга причина деескалації на лінії зіткнення – це переорієнтація Росії на формування внутрішнього конфлікту на контрольованій Україною території. Фактично, йдеться не лише про подальше зниження легітимності окремих посадовців та інститутів державної влади, але й – про стимулювання внутрішніх екстремістських проявів на території України.

Симптоматично, що цього року Путін не згадав ні Крим, ні Україну в своєму посланні. Тому, офіційно, Росія вважатиме ці питання другорядними. Не виключено, що це знизить і військове протистояння на лінії розмежування. Принаймні, до кінця січня наступного року – часу коли ЄС має прийняти рішення про продовження/скасування санкції щодо Росії.

Незначні ескалації були б можливі до 21 грудня – засідання Тристоронньої групи в Мінську. Однак, вони малоймовірні, оскільки на цій зустрічі, крім питання військовополонених, йтиметься про відновлення водопостачання з України на окуповані території. Хоча знову ж таки – якщо раніше їх рахунки сплачував Червоний Хрест, а Росії жителі окупованих території не потрібні, навряд чи сепаратисти братимуть на себе фінансові зобов’язання щодо сплати боргу.

15-16 грудня відбудеться Саміт ЄС, на якому буде розглянуто питання щодо міграції, безпеки, міжнародних відносин у цілому та питання ратифікації угоди про асоціацію з Україною – зокрема (через призму референдуму в Нідерландах). Крім того, питання взаємин з Росією винесено окремим пунктом. На цьому фоні варто очікувати певної деескалації на Донбасі з одночасною ескалацію внутрішніх протиріч всередині самої України.

Досить проблематичним виглядає те, що у грудні українці отримають перші платіжки за повний місяць опалення. Варто очікувати того, що окремі політичні сили скористаються народним невдоволенням. І, хоча певною мірою протестні настрої були збиті планом «Шатун» всередині листопада, тим не менше – випуск пару не зняв проблему. Прихід новорічних свят сприяє відтермінуванню протестних настроїв, тим самим відтерміновуючи загрозу масових протестних акцій.

Але. Саме очікування свят та відволікання населення на інші питання, створює видимість поля для маневру влади, яка може прийняти низку суперечливих законодавчих актів, які не матимуть підтримки у населення. Сподіваючись на відсутність реакції громадянського суспільства.

Важливо також пам’ятати, що грудень – це завершення бюджетного процесу. Не виключено, що з метою тиску на депутатів окремі політичні діячі можуть допустити акції протесту в ці дні, що можуть призвести до неконтрольованих наслідків. Однак, як показує досвід, використання технології оплачуваних мітингів – меншою мірою екстремомістська загроза, ніж реальні акції протесту.

Важливо також зауважити, що наближення будь-яких значних релігійних святкувань – це не лише подія для віруючих, але й можливість використати святкування для формування ворожого ставлення до представників інших релігій. Тому, загрози терористичних атак на різдвяні свята зростають для європейських країн (тим більше – це реальний засіб переорієнтувати вектори фобій з Росії на мусульманські країни).