Листопад призвів до загострення внутрішньої ситуації в Україні та на окупованих територіях. Незначна ескалації на лінії зіткнення у цілому лишалась нижче, ніж літні показники.

Міжнародна ситуація

Однією з мейнстрімних подій, для усвідомлення рівня світової безпеки, у листопаді стала презентація Інституту економіки та миру Глобального рейтингу тероризму-2017 (Global Terrorism Index 2017). Фактично, – індекс за цей рік – це зріз ситуації за 2016 рік.

Україна покращила свої позиції у цьому рейтингу з 11 місця у 2016 році до 17 – у 2017 році. Безперечно, це далеко не ті показники, які мала наша країна у 2014 році (за результатами довоєнного 2013 року) – 51 місце у світі. Більше того, ми лишаємо за собою сумнівне лідерстві в Європі (поступаючись лише Туреччині, яка перебуває на 9 місці).

Загальною тенденцією є зниження смертей від тероризму у світі – на 13%. (або – на 22% порівняно з піковим рейтингом 2015 р.). Окремі країни, де тероризм раніше зашкалював, показали ще більший спад терористичної активності (Сирія, Афганістан, Нігерія та Пакистан) – зниження на 33%, а у Нігерії – взагалі на 80%. Дослідники пов’язують це зниження із зменшенням впливовості Ісламської держави.

У той же час, для України актуальним є питання підтримки тероризму державними акторами. Визначення тероризму, що надається Інститутом економіки та миру (який і презентував Індекс тероризму), не дає можливості відслідковувати акти насилля здійснені з боку держави. Навіть у визначенні суб’єкта тероризму, дослідники акцентують на тому, що насилля здійснюється недержавним гравцем.

Щодо України, то на думку представника Інституту економіки та миру Деніеля Хіслопа, який і презентував цей рейтинг, терористичні дії здійснюються лише однією групою – “ДНР”, і спрямовані вони переважно проти українських силовиків.

Власне, ми маємо зробити декілька висновків. По-перше, Україна все ще перебуває у групі ризику, – серед країн з високим впливом тероризму. Тому загрози лишаються і поки що зарано говорити про те, що цей рейтинг позитивно впливатиме на безпекову привабливість України.

По-друге, виникають питання щодо «ДНР». Саме цю псевдореспубліку звинувачують у найбільшій кількості смертей на території України. Це, з одного боку, порушує питання щодо «ЛНР», яка випала з числа суб’єктів тероризму. З іншого боку, надання суб’єктності «ДНР» як терористичній організації, сприяє тому, щоб зняти звинувачення з Російської Федерації.

Перекладання відповідальності на «ДНР», а не головного замовника насилля на Сході – Росію, певною мірою відповідає визначенню тероризму, що дає організація (тобто унеможливлення визнання терористичною діяльності державних структур). Однак, це не дає підстав перекладати діяльність російських комбатантів на терористичні організації. Зокрема, у Рейтингу 2015 року ДНР назвали винною у збитому малайзійському лайнері. Хоча, пізніше розслідування доводило, що в цьому злочині взяли пряму участь російські військовослужбовці.

По-третє, світові рейтинги розходяться з внутрішніми показниками. Зокрема, за даними Генпрокуратури, у минулому році зареєстровано 1865 кримінальних справ за статтею «теракт». Що на 43% більше, ніж у 2015 році. У цьому році ми мали незначну тенденцію до покращення – «лише» 1119 актів за 9 місяців. Але – це ще не кінець року. І за збереження тенденції, показники тероризму у 2017 році, швидше за все, будуть вищими, ніж у 2015 році.

Симптоматично також, що оцінка рівня терористичних загроз в Україні лише на 0,6 пункта вище, ніж у Франції.

Таким чином, Україна втрачає свою актуальність для західного світу. Локалізація військових зіткнень призводить до втрати нагальності «українського питання». Така особливість властива не лише нашій державі. Світова периферія починає турбувати західних дослідників лише у тому випадку, коли теракти стають кривавими. Однак, у цьому є і певне об’єктивне виправдання – західний світ залишається інформаційно вразливішим для тероризму.

У листопаді продовжувалось загострення і українського-угорських стосунків. Зокрема, Уряд Угорщини заявив, що блокуватиме європейські та євроатлантичні наміри України. 9 грудня має бути рішення Венеціанської комісії щодо українського закону, однак навряд чи на цьому закінчиться конфлікт. Найімовірніше його буде пролонговано до квітня 2018 року (виборів в Угорщині).

Зауважимо, що цей конфлікт наразі не є основним у порядку денному для угорців. Їх більше турбують взаємини із Соросом, з ЄС, біженці. Однак, українська проблема включена до порядку денного Угорщини. Хоча, вона більшою мірою є складовою символічної, а не реальної політики. Зокрема, Угорщина підтримала резолюцію ООН по Криму та антиросійські санкції ЄС.

Як зауважують деякі дослідники, Україна більшою мірою зацікавлена у тому, щоб підігрувати Орбану, оскільки головним його електоральним конкурентом виступає проросійська партія «Йоббік». Тим більше після виборів в Угорщині почнеться президентська кампанія в Україні.

Вчергове загострились і відносили з Білоруссю. Зокрема, у листопаді на території північного сусіда було затримано журналіста Павла Шаройка за шпигунство. Пізніше, Шаройко визнав, що є кадровим співробітником української розвідки. Якщо відповідна заява відповідає дійсності, то ми можемо констатувати значні прогалини у дієвості спецслужб України, які здійснюють зовнішню розвідку. Зокрема – включення до числа розвідників осіб, які офіційно працювали в спецслужбах на публічних посадах (Шаройко був начальником прес-служби і прес-секретарем начальника ГУР МО України у 2001-2009 рр.).  Крім того, можливий варіант, що Шаройка підставили через передачу липових документів. Тим не менше, було відкликано українського радника посольства в Білорусі Скворцова, якого наш сусід оголосив персоною нон-грата. Ніби то він координував дії Шаройка. За принципом взаємності, Україна вислала у відповідь і білоруського дипломата.

Взагалі погіршення стосунків між Білоруссю та Україною цілком відповідає інтересам Москви. По-перше, йдеться про утримування Білорусі у зоні інтересів Росії. По-друге, формування навколо України ворожої зони (Польща, Угорщина, Білорусь), що формує в світовому інформаційному вимірі уявлення про те, що Україна – це чужорідне тіло на політичній карті. І відвертає внутрішні зусилля від російської агресії. По-третє, для українських представників у Тристоронній місії, що працює в Мінську, формування негативного оточення (негативної локалізації) може стимулювати до більших поступок.

У листопаді Росія вчергове спробувала позиціонувати себе як противника неонацизму в світі. Нею було внесений проект резолюції ООН проти героїзації нацизму. Показово, що країна, яка активно використовує націоналізм, захоплює території та виправдовує це «етнічними» чи «лінгво-етнічними» чинниками, безперешкодно може презентувати себе як прихильника демократичних свобод. Тим не менше, переважна більшість країн підтримала цю резолюцію.

І в продовження теми російського «антинацизму». Показовим став процес над російським блогером у Санкт-Петербурзі, якого засудили за розпалювання ворожнечі до українців. Формально, це сигнал Заходові про демократичність Росії та ніби то відсутність державного замовлення на формування нетолерантного ставлення до українців.

Листопад 2017 року продемонстрував альтернативні підходи щодо зміщення диктаторів. Зокрема, у Зімбабве було усунуто президента Мугабе. Більше того – екс-президенту та його дружині дозволили залишитись у країні, їм було надано імунітет, а його день народження, вже після відставки, визнано державним святом у країні.

З іншого боку, поразка Мугабе в тому, що він порушив сформовану ним систему конкуренції оточення. Послаблення одного угруповання за рахунок посилення впливу іншого (навколо дружини) призвело до його незадоволення та – у результаті – до відставки. Сприяло усуненню й незацікавленість жодного із зовнішніх акторів у збереженні посади Мугабе.

Несформованість коаліції у Німеччини (а такий період може тривати до кінця весни 2018 року), призвело до того, що основна увага керівництва ФРН буде акцентована на внутрішній ситуації в країні. За таких обставин всі питання (у тому числі й питання російської агресії України), будуть розглядатись досить обережно. Тому ймовірно варто очікувати певного гальмування домовленостей на рівні «нормандської четвірки». Відповідно, мирні переговори втрачають ще один стимул.

Імовірно, існує зовнішнє замовлення на поглиблення конфлікту між Заходом та Туреччиною. На навчаннях НАТО у Норвегії, зокрема, були надані документи, в яких Ердоган називався ворогом Альянсу. Пізніше Генсек НАТО Столтенберг вибачився за ці документи, назвавши їх не відображенням поглядів Альянсу, а впливом однієї цивільної людини, яку було залучено ззовні. Тим не менше, Туреччина оголосила про можливий вихід країни з НАТО. Ніби то перебування у Альянсі обмежує економічні та політичні ініціативи Анкари. Однак, навряд чи до цього дійде на практиці, оскільки членство в Альянсі вигідно і Заходу, і Туреччині.

Війна на Донбасі

За даними Міжнародного кримінального суду з квітня 2014 року по серпень 2017 року від військових дій на Донбасі загинуло 10 тис. 225 осіб. З них 2505 – мирні жителі. 24 541 особа – поранена. Наразі канцелярія МКС зафіксувала понад 1200 фактів ймовірних злочинів під час військових дій.

Виходячи з кількості обстрілів, жовтень та листопад продемонстрували зниження порівняно з іншими місяцями. Протягом двох місяців було зафіксовано 647 та 618 випадків порушення режиму припинення вогню.

В середньому останні два місяця бойовиками здійснено 21 обстріл щодня.

Виходячи з кількості незворотних втрат українських бійців (15 воїнів проти 6 у вересні), листопад показав незначне зростання ескалації. Зазначимо, що 11 бійців – втрати другої половини листопада.

Щодо кількісті поранених, то не зважаючи на зростання, порівняно з вереснем, показники жовтня та листопада нижчі, за показники попередніх (доосінніх місяців) року.

Таким чином, ми не спостерігаємо значної ескалації бойових дій на Донбасі восени. Однак, можна констатувати повзучу ескалацію, порівняно з вереснем 2017 року.

В інформаційному вимірі основними меседжами листопада виступили:

1. Волонтер(и) злили інформацію щодо можливої атаки ЗСУ, що обмежило можливості розвинути наступ. Ця інформація надійшла після визволення сіл Гладосове та Травневе. По-перше, повноцінна військова операція неможлива за межами «сірої зони», якщо не йдеться про повноцінний наступ з метою відновлення контролю над окупованою територією, а не «сірою зоною».

По-друге, ЗСУ мають бути готові до того, що в сучасному інформаційному світі тримати в таємниці, навіть у середньостроковому вимірі, важливу інформацію неможливо. В сучасних умовах здійснюються інформаційно-психологічні операції з метою ввести ворога в оману. Тобто – поряд з правдивою, надається неправдива, але вірогідна інформація. Більше того, після такого злиття інформації ЗСУ саме на цього волонтера та його меседжи буде орієнтуватись ворог.

2. Звільнення ЗСУ населених пунктів Гладосове, Травневе та Верхньоторецьке. Це – два окремих меседжі. В інформаційному вимірі кожна перемога – важлива. Це сигнал і для українського народу, і моральні стимули для українських військових. Особливо, коли майже три роки лінія зіткнення залишається незмінною, але українська армія продовжує втрачати своїх воїнів.

Водночас, в реальності зазначені населені пункти перебували у «сірій зоні», а не на окупованій території. Більше того, визволення таких населених пунктів, як правило, здійснюється без боїв.

Є й інша сторона медалі. Просування військових виключно у «сірій зоні» призводить до зближення позицій ЗСУ та бойовиків. Що, в свою чергу є одним з основних причин для формування «гарячих точок» на кшталт Авдіївки. Опосередковано, це підтверджується й тим, що в районі Верхньоторецького після його звільнення уже активізуються обстріли.

Тому визволення сіл у «сірій зоні» може проходити без бойових зіткнень та втрат, однак в перспективі утримання таких населених пунктів може призвести до реальних жертв як з боку українських військовослужбовців, так і з боку мирних мешканців.

Питання введення миротворців на Донбасі було актуальним і у листопаді. Однак, стає зрозумілим, що за наслідками 2017 року на Схід України не лише не буде введено миротворців, але й – не буде навіть остаточних домовленостей про це.

13 листопада вчергове для вирішення цієї проблеми зустрічались Сурков та Волкер. З 29 абзаців, запропонованих США щодо введення миротворчої місії, Росія прийняла лише 3.

Імовірно, зустріч була недостатньо продуктивною та зрозумілою для обох сторін. Наприкінці листопада Сурков, зокрема, заперечив попередні заяви Волкера щодо переговорів до кінця 2017 року, оголосивши, що вони відбудуться у наступному році.

Таким чином, Росія не лише відтерміновує прийняття рішення про миротворців. Хоча – відтягування теж важливо для неї. Російська стратегія – не результат, а процес. Сам процес обговорення миротворчої місії сприяє тому, що Росія виводиться з числа «інтервентів» і закріплює за собою імідж «миротворця».

Відтермінування важливе і в контексті президентських виборів у Росії. Кремль все ще не відкидає політичну технологію «швидка та переможна війна» (прирощування територій) як засіб збільшення електорату Путіна. Наразі це розглядається як запасний варіант, який може включитись у разі виникнення форс-мажорних політичних, економічних, соціальних чи інших обставин в Росії напередодні березня 2018 року.

Варто також розуміти, що гру в миротворців Кремль може використати і для зменшення санкцій західного світу проти Росії. Тобто РФ іде на певні поступки в обмін на скасування частини санкцій.

Щодо безпосередньо питання миротворців, то на сьогодні проблема виступає не лише у форматі (Росія пропонує, щоб миротворці лише захищали міжнародних спостерігачів, а Україна – щоб вони розміщувались по всій окупованій території). Проблема й у тому, що під «міжнародним контингентом» на територію Донбасу може бути введено російські війська, або – війська країн, які є союзниками Росії. Зокрема, ініціатива ввести миротворчий контингент на Донбас уже пролунала від білоруського президента. Проблема полягає у тому, що під виглядом білоруських миротворців на територію України можуть бути введені російські війська, які залишились після спільних навчань Росії та Білорусі.

Крім того, Росія постійно акцентує на тому, що формат місії має погоджуватись з «Донецьком» та «Луганськом». Погодившись на ці пропозиції, Україна визнає суб’єктами перемовин ДНР і ЛНР та позиціонує Росію поза процесом.

Окупований Донбас

Однією з основних подій листопада в ОРДЛО став переворот у ЛНР, у результаті якого, використовуючи приватні військові компанії та військових, було заміщено лідера псевдореспубліки Ігоря Плотницького на Леоніда Пасічника.

Протистояння між главою «ЛНР» та «міністром МВС» варто розуміти не як внутрішню боротьбу в квазіутворенні. Те, що відбувалось у Луганську, є відображення конфлікту інтересів Кремля. А точніше Суркова та ФСБ, які контролювали, відповідно, головних учасників конфлікту – Плотницького та Корнета. Та, найголовніше, – фінансові потоки, які йдуть через них.

Щодо нового керівництва, то навряд чи Пасічника можна вважати фігурою, яка б влаштувала тих, хто виступає за реінтеграцію в Україні. По-перше, це офіцер, який зрадив присязі, по-друге, це – спецслужбовець. Тому не виключено, що його стратегією виступатиме силовий тиск. По-третє, всі зрадники жорстокіше доводять свою лояльність метрополії.

З огляду на специфіку попередніх посад, Пасічник зможе оперативно знайти мову з ФСБ. А тому, всі спецоперації щодо залякуванню населення у «республіці» відбуватимуться без якихось заперечень. Не виключено, що в цих спецопераціях, зважаючи на антигуманність ФСБ навіть до російського населення, можуть постраждати мирні мешканці ОРЛО. Цей висновок ґрунтується і на тому, що Пасічника вважають куратором убивств керівників бандформувань, зокрема, Мозгового і Бєднова.

Таким чином, Пасічник є представником «партії війни», тобто орієнтованої на силові варіанти вирішення питань. Тому це також може призвести до серйозних загострень як всередині «республіки», так і на лінії зіткнення.

Крім того, послаблюється вплив контактної групи «Волкер-Сурков», оскільки останній втратив свого підопічного (Плотницького). Тому – може сформуватись уявлення про втрату Сурковим впливовості в коридорах Кремля. Не виключено, що це призведе і до втрати впливовості і самої контактної групи та, відповідно, ще однієї площадки, на якій йдеться про мирне вирішення проблеми.

Більше того, під час перевороту та після нього на території ЛНР було запроваджено контррозвідувальний режим. Мета останнього – дотиснути на території ЛНР на людей, орієнтованих і на Плотницького, і на осіб, що мали проукраїнські погляди. Зокрема, Пасічник відкрито заявив, що буде боротись з «п’ятою колоною» України.

Посилення репресій на окупованих територіях призведе з одного боку – до залякування населення, а з іншого – до збільшення очікувань на повернення «ліберальної» України.

У той же час, будь-які політичні розбірки на окупованих територіях, що призводить до зміни «влади», порушують перед Україною питання про її суб’єктність, участь у цьому процесі. Йдеться не про військовий наступ на Луганщині, про який заявляють «диванні війська», оскільки Україна обмежена юридично (мінські домовленості) та має менший військовий потенціал, ніж реальний агресор – Росія. Мова йде про вплив та інтереси України, які вона повинна відстоювати. Зокрема, відкритим для влади та суспільства залишається питання: чи готова Україна надавати притулок та недоторканість лідерам «псевдореспублік» чи особам, які приймали важливі рішення у квазіутвореннях, в обмін на їх свідчення у міжнародних судах проти Росії.

Крим

На початку листопада у Криму знову активізувалась тема українських диверсантів. Перший епізод – російські спецслужби заявили, що завалені 31 жовтня ЛЕП, завдяки яким подається електроенергія на Південний берег Криму, – спланована диверсія.

Другий епізод – суд виніс вирок одному з перших «українських диверсантів» Дмитру Штиблікову – 5 років колонії суворого режиму.  ЗМІ повідомляють, що він пішов на угоду зі слідством після того, як була затримана його дружина. Під таким тиском він вимушений був визнати причетність до диверсійної групи.

Проблема чергової активації диверсійних груп пояснюється тим, що в Росії зросло позитивне ставлення до українців (на 6% зросло позитивне ставлення і -6% зменшилось негативне). В таких обставинах складно надавати моральну підтримку агресивній політиці Кремля проти сусідньої країни. Фактично, виникає необхідність формування «образу ворога», у тому числі й через нове використання старих інформаційних меседжів про диверсантів.

У листопаді ООН прийняло резолюцію щодо прав людини в Криму. У ній, зокрема, йдеться про необхідність відновлення діяльності Меджлісу та реальне запровадження кримськотатарської та українських мов у навчанні. Встановлюється вимога заборонити службу кримчан у російській армії. Крім того, засуджується примусове переведення українських громадян у громадянство РФ.

Прийняття таких рішень важливе в контексті: а) утримування Криму в порядку денному міжнародної політики; б) реального відслідковування збільшення/зменшення російської підтримки у світі через голосування за відповідні проекти.

Щодо позитивів у кримській політиці необхідно звернути увагу на те, що вже російські ЗМІ пишуть про «скарги» кримчан на засилля українського FM-радіо у північній частині Криму – аж до Сімферополя за відсутності російських станцій. Крім того, є інформація про те, що в Криму можна дивитись «5 канал», «UA: Перший» та «ICTV» Таким чином, можна говорити про певну технічну дієвість реалізації українського впливу на інформаційний простір окупованого Криму.

Внутрішня ситуація

У листопаді все ще застосовувались політичні убивства, актуальні для всієї осені 2017 року. 3 числа було убито депутата міськради Сєвєродонецька від БПП Сергія Самарського. Розслідування висунуло декілька версій – як політичну діяльність, у тому числі й проукраїнську позицію, розбій чи бізнес-активність. Однак першочерговою є перша – політична версія убивства.

Водночас, візитівкою інформаційної війни у листопаді став телефонний тероризм. Якщо до середини останнього місяця осені кількість псевдо атак складала у середньому 2 вдень, то в листопаді їх число зросло до 10-13. Об’єкти атак – вокзали, аеропорти, метро, торговельні центри. Тобто – місця масового скупчення людей.

Зазначимо, що в Росії у першій половині осені теж відбулась хвиля телефонних мінувань. Не виключено, що телефонні дзвінки в Україну – це відповідь Кремля на псевдомінування у РФ. Бо одним із варіантів, що призвів до хвилі російського телефонного тероризму вважається зовнішній (читай – український фактор). Тобто – цілеспрямована діяльність або українських спецслужб, або – патріотів.

На відміну від псевдомінувань в Росії, Україні властиве інше сприйняття реальності, пов’язане з ментальністю. Українці критично сприймають будь-які обмеження власної свободи, вбачаючи у них зловживання владою, а не реальні заходи з безпеки. Громадяни нашої держави навіть на четвертому році війни не усвідомлюють необхідності обмеження прав та свобод заради їх безпеки.

Тому – головний удар «телефонного мінування» – це не лише дратування людей, але й формування негативного ставлення. Не до телефонних терористів, а до правоохоронців, які обмежують пересування людей. І це відповідає завданням гібридної війни, яку веде Росією проти України: розчарування населення у системі безпеки, формування негативного відношення не просто до поліції, але й до органів влади у цілому.

Технічно, кожне телефонне мінування – це і відтягування сил правоохоронців, які повинні займатись реальними загрозами громадської безпеки. Тобто, на практиці – це збільшення навантаження на кожного працівника спецслужб. Що призводить і до зниження рівня розкриття кримінальних злочинів, і до зменшення ефективності правоохоронців.

На початку грудня відбулись чергові протистояння між Саакашвілі та Порошенком. Перший включив до своєї програми протесту питання імпічменту. Через декілька днів грузинського екс-президента не лише затримали, але й дали можливість звільнити силовим шляхом. Фактично, це створило можливості для проведення потужнішої акції протесту.

Взагалі мотивація конфлікту складно зрозуміла для пересічного українця. Зі сторони це виглядає як Президент втягується (чи втягують) у конфлікт, який робить його опоненту імідж і революціонера, і опозиціонера, і сприяє його електоральному росту. Йдеться переважно про емоційне несприйняття грузинського екс-президента українським.

У той же час, не варто виключати й інших варіантів ескалації конфлікту:

а) усунення Тимошенко як потенційного конкурента Порошенка у другому турі (на фоні опозиційної гіперактивності Міхо, вона відверто втрачає позиції);

б) втягнути Порошенка у конфлікт і його послаблення як засіб посилення інших опонентів Президента – Авакова, Коломойського;

в) конфлікт як засіб відвертання уваги від важливіших рішень (зокрема, планувалось прийняття закону про контроль над НАБУ з боку парламенту).

Враховуючи, як стрімко погіршується на цьому фоні ставлення американців до українського президента, то швидше за все, ініціює конфлікт якась третя сила. Хоча до цього часу не зрозуміло – чи зовнішня сила, чи внутрішня? Однозначно лише те, що: а) це не в інтересах Порошенка, але в інтересах усіх, хто йому опонує; б) це на руку Росії, для якої розбудова failed state в Україні – одне із завдань зовнішньої політики, особливо напередодні виборів президента; в) це на руку США, які втрачають важелі впливу на українську політику через конфлікт спецорганів та спроби Президента контролювати всі силові структури.

Так, до Саакашвілі 10 грудня та на його наступні акції прийдуть не тому, що це Саакашвілі, а тому у населення сформувалось негативне ставлення до теперішньої влади. Але, навряд чи екс-президент Грузії зможе стати конкурентом на президентських виборах. Бо для цього треба міняти Конституцію. А у нас забагато потенційних кандидатів сидить у Раді, які цього не допустять.

До чого призведе цей конфлікт? Виходячи з намірів – до повної втрати довіри до Президента, а відповідно – і до силових структур, які йому підконтрольні. Оперативно відбитий з машини СБУ Саакашвілі, прорив кордону, побудовані за лічені хвилини барикади говорять про те, що навколо лідера РНС зібрались (або – делеговані) професійні та гіпермотивовані протестувальники. Тому протест – надовго і просто затягуванням часу він не піде на спад.

Враховуючи наявність серед протестувальників мотивованих та підготовлених людей, можна стверджувати що конфлікт «Саакашвілі-Порошенко» – ще довгий час залишатиметься мейнстрімною подією для України та буде час від часу отримувати додаткові тригери.

До визначальних подій листопада також варто віднести блокування телеканалу NewsOne. Ця подія стала наслідком формування різних легітимностей у суспільстві. З одного боку, є формальна легітимність яка визначає дієвість закону. Відповідно до неї, будь-які обмеження ЗМІ є протизаконними, як і встановлення державної цензури. З іншого боку, неформальна легітимність. У цій легітимності ми перебуваємо у стані війни з Росією, і контент телеканалу не відповідає завданням держави протистояти цій агресії (у тому числі й в інформаційному просторі).

Таким чином, прихильники і однієї і іншої сторони отримали відповідні сигнали: а) в країні є організації, готові протистояти інформаційній агресії; б) у країні переслідуються ЗМІ та обмежується свобода слова.

Листопад вчергове порушив питання притягнення до відповідальності посадових осіб, які своїми заявами сприяють формуванню сепаратистських поглядів. Зокрема, народний депутат Балицький (мажоритарник із Запорізької області) заявив, що поїде в Росію зі своїми територіями. Безперечно така заява стала наслідком провокації його опонента Корчинського. Однак, в умовах втрати Україною території подібні заклики повинні бути караними.

В межах цієї аналітики актуальним лишається і подача оновленої статистики Генеральної прокуратури щодо терористичних атак за перші 3 квартали 2017 року.

За збереження такої ситуації до кінця року, ми матимемо реальне зменшення терористичних атак у 2017 році порівняно з 2016 (але більше – ніж у 2015 році), а також – зниження кількості кримінальних проваджень щодо «створення терористичних груп». Натомість число кримінальних проваджень за статтею «фінансування тероризму» збережеться на рівні минулого року.

Загрози грудня

Ситуація на Донбасі, найімовірніше, буде залишатись на рівні минулого місяця з можливістю повільної ескалації до 26-27 грудня та подальшою деескалацією на період новорічних свят. Стимулювати загострення будуть два фактори:

1. Зміна керівництва в ЛНР. Жителі окупованої Луганщини мають «забути внутрішні розбірки» у псевдореспубліці, а нова конфігурація влади сформувати важелі впливу та вижити з окупованих територій прихильників Плотницького.

2. Проведення ротації у керівному складі 1 та 2 АК («військах ДНР та ЛНР»). Як правило ротації мають два наслідки: а) перевірки, які вимагають, щоб частину збитків списувались на військові дії; б) нове керівництво завжди намагається загострити ситуацію, не знаючи реальних розкладів. В контексті останнього важливим є повідомлення про можливе доукомплектування військ бойовиків під Новоазовськом новими кадрами, які планують залучити із Росії.

3. Перманентні чутки про обмеження Росією фінансування «республік».

4. Поширення інформації на «офіційному рівні» про можливий наступ ЗСУ.

У той же час, деескалації сприятимуть по-перше, погодні умови (зима найменш сприятлива пора року для військових дій). По-друге, перенесення уваги Кремля на внутрішню ситуацію в Україні. Не виключено, що в межах гібридної війни Росія «зливатиме» частину інформації про співпрацю з різними угрупованнями в Україні задля поглиблення внутрішнього політичного конфлікту.

Найнебезпечнішим у плані загострень у грудні залишатиметься Луганський напрямок. Однак, виходячи із заяви Басуріна, загострення можливі й в Донецькій області. Зокрема, він заявив про те, що ЗСУ планують активні дії з 8 по 15 грудня, у тому числі й «захоплення окремих ділянок оборони ДНР» на всіх напрямках. Таким чином, протягом зазначеного тижня можна очікувати загострення на лінії зіткнення. Імовірний пік Тимчасові ескалації можуть відбутись і до 12 грудня – Дня сухопутних військ України.

Видається, що після приходу Пасічника на посаду «глави ЛНР» загостриться конкуренція між республіками (оскільки колишній спецслужбовець психологічно ближче ФСБ, ніж продавець курей). У тому числі й за фінансові ресурси. І не виключено, що ця конкуренція призведе до загострення бойових дій.

Найзагрозливішими для ескалації на Донбасі залишається період до 26 грудня включно. Не виключено, що для проросійських бойовиків нове державне свято в Україні – католицьке Різдво, фактично знаменуватиме духовне зближення із західними традиціями. А відповідно, це може призвести до загострень на лінії зіткнення. Традиційно на період новорічно-різдвяних свят варто очікувати деескалації.

Щодо внутрішньої ситуації, то найімовірніше загострення, які уже активізувались на початку грудня триватимуть щонайменше до завершення останнього засідання Верховної Ради. Тобто – до 22 грудня. Не виключено, наступний парламентський тиждень (19-22 грудня) вимагатиме чергової порції тригерів, які б спонукали населення до підтримки акції протесту. Однак, і без штучних тригерів, у грудні існують і природні – наприклад, протести, пов’язані із голосуванням у другому читанні закону про реінтеграцію Донбасу. Крім того, традиційним є питання бюджету, яке завжди активізовувало вуличну активність.

Ці чинники – протест Саакашвілі, бюджет і закон про реінтеграцію підвищують ризики застосування насилля як з боку протестувальників, так і з боку влади. І насамперед, йдеться про використання так званих «тітушок» з обох боків.

Тим не менше, після наступних трьох тижнів наступає «мертвий сезон», пов’язаний з новорічними святами. Він природнім шляхом зменшить деескалує ситуацію щонайменше на три тижні. Тому навряд чи сили з обох боків чи треті сили, які стимулюють протест, будуть активно провокувати одна одну, оскільки у гіпернагнітанні протесту вони поки що не зацікавлені.

Натомість необхідність продовжувати активність після свят вимагатиме чергових тригерів (інформаційних сигналів, у тому числі й пов’язаних із насиллям), які варто очікувати після 14 січня.

Щодо дат, які можуть призвести до ескалації насилля, то важливими є:

7-8 грудня – запланована зустріч Лаврова та Тіллерсона у Відні під час зустрічі міністрів МЗС ОБСЄ. Російські ЗМІ тиражують інформацію, що під час цієї зустрічі відбудеться обговорення ситуації на Донбасі, у тому числі й введення миротворців. Існують незначні ризики загострення ситуації на Донбасі для того, щоб відтермінувати питання миротворців.

9 грудня – Венеціанська комісія має прийняти рішення щодо українського закону про освіту. Не зважаючи на результати цього рішення, до моменту оголошення можуть бути застосовувані різні заходи, які б сприяли загостренню українсько-угорських стосунків. У зоні ризику – угорські пам’ятки на території України та українські громадяни угорського походження. Суб’єктами атак можуть бути представлені українські патріотичні (націоналістичні) групи.

10 грудня – уже анонсований Саакашвілі продовження маршу за імпічмент. Не виключено, що з метою його посилення (хоча і самого арешту було б достатньо), 8-9 грудня можуть бути спровоковані ситуації, в яких винною може бути влада. Йдеться не лише про насилля, але й про інформаційні стимули, пов’язані, наприклад зі співпрацею чи якимись домовленостями з Росією. Крім того, 9 грудня – день протистояння корупції та день жертв геноциду. Не виключено, що саме такий інформаційний контент (тобто факти корупції з боку влади чи «геноцид з боку хунти») стануть головними цього дня.

18 грудня – Міжнародний день мігранта. У зоні небезпеки цього дня та напередодні – біженці та переселенці, які можуть стати жертвами «націоналістів». Ця загроза викликана прискіпливою увагою цього дня до прав мігрантів у світі та бажанням Росії сформувати негативне ставлення до українців.

26 грудня – католицьке Різдво, що з цього року стало в Україні святом. Як символ зближення із заходом може стати датою локальної ескалації військового протистояння на лінії зіткнення.

В міжнародному контексті загострень можна очікувати на Близькому Сході, пов’язаних із заявами Трампа про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю. ХАМАС уже заявив про початок третьої інтифади проти Ізраїлю. Прямі терористичні загрози можуть виникнуть і для самих США. Опосередковано, загострення Близькосхідної кризи може вчергове поляризувати світ за прихильністю до тієї чи іншої сторони. І таким чином – призвести до загострення міжнародних стосунків. Щодо України – то тут можуть проводитись чіткі паралелі про офіційне визнання окупованої, а потім анексованої частини. І ще важливий висновок з цієї заяви Трампа: світові ближчим часом буде не до України.