Листопад призвів до загострення внутрішньої ситуації в Україні та на окупованих територіях. Незначна ескалації на лінії зіткнення у цілому лишалась нижче, ніж літні показники.
Міжнародна ситуація
Однією з мейнстрімних подій, для усвідомлення рівня світової безпеки, у листопаді стала презентація Інституту економіки та миру Глобального рейтингу тероризму-2017 (Global Terrorism Index 2017). Фактично, – індекс за цей рік – це зріз ситуації за 2016 рік.
Україна покращила свої позиції у цьому рейтингу з 11 місця у 2016 році до 17 – у 2017 році. Безперечно, це далеко не ті показники, які мала наша країна у 2014 році (за результатами довоєнного 2013 року) – 51 місце у світі. Більше того, ми лишаємо за собою сумнівне лідерстві в Європі (поступаючись лише Туреччині, яка перебуває на 9 місці).
Загальною тенденцією є зниження смертей від тероризму у світі – на 13%. (або – на 22% порівняно з піковим рейтингом 2015 р.). Окремі країни, де тероризм раніше зашкалював, показали ще більший спад терористичної активності (Сирія, Афганістан, Нігерія та Пакистан) – зниження на 33%, а у Нігерії – взагалі на 80%. Дослідники пов’язують це зниження із зменшенням впливовості Ісламської держави.
У той же час, для України актуальним є питання підтримки тероризму державними акторами. Визначення тероризму, що надається Інститутом економіки та миру (який і презентував Індекс тероризму), не дає можливості відслідковувати акти насилля здійснені з боку держави. Навіть у визначенні суб’єкта тероризму, дослідники акцентують на тому, що насилля здійснюється недержавним гравцем.
Щодо України, то на думку представника Інституту економіки та миру Деніеля Хіслопа, який і презентував цей рейтинг, терористичні дії здійснюються лише однією групою – “ДНР”, і спрямовані вони переважно проти українських силовиків.
Власне, ми маємо зробити декілька висновків. По-перше, Україна все ще перебуває у групі ризику, – серед країн з високим впливом тероризму. Тому загрози лишаються і поки що зарано говорити про те, що цей рейтинг позитивно впливатиме на безпекову привабливість України.
По-друге, виникають питання щодо «ДНР». Саме цю псевдореспубліку звинувачують у найбільшій кількості смертей на території України. Це, з одного боку, порушує питання щодо «ЛНР», яка випала з числа суб’єктів тероризму. З іншого боку, надання суб’єктності «ДНР» як терористичній організації, сприяє тому, щоб зняти звинувачення з Російської Федерації.
Перекладання відповідальності на «ДНР», а не головного замовника насилля на Сході – Росію, певною мірою відповідає визначенню тероризму, що дає організація (тобто унеможливлення визнання терористичною діяльності державних структур). Однак, це не дає підстав перекладати діяльність російських комбатантів на терористичні організації. Зокрема, у Рейтингу 2015 року ДНР назвали винною у збитому малайзійському лайнері. Хоча, пізніше розслідування доводило, що в цьому злочині взяли пряму участь російські військовослужбовці.
По-третє, світові рейтинги розходяться з внутрішніми показниками. Зокрема, за даними Генпрокуратури, у минулому році зареєстровано 1865 кримінальних справ за статтею «теракт». Що на 43% більше, ніж у 2015 році. У цьому році ми мали незначну тенденцію до покращення – «лише» 1119 актів за 9 місяців. Але – це ще не кінець року. І за збереження тенденції, показники тероризму у 2017 році, швидше за все, будуть вищими, ніж у 2015 році.
Симптоматично також, що оцінка рівня терористичних загроз в Україні лише на 0,6 пункта вище, ніж у Франції.
Таким чином, Україна втрачає свою актуальність для західного світу. Локалізація військових зіткнень призводить до втрати нагальності «українського питання». Така особливість властива не лише нашій державі. Світова периферія починає турбувати західних дослідників лише у тому випадку, коли теракти стають кривавими. Однак, у цьому є і певне об’єктивне виправдання – західний світ залишається інформаційно вразливішим для тероризму.
У листопаді продовжувалось загострення і українського-угорських стосунків. Зокрема, Уряд Угорщини заявив, що блокуватиме європейські та євроатлантичні наміри України. 9 грудня має бути рішення Венеціанської комісії щодо українського закону, однак навряд чи на цьому закінчиться конфлікт. Найімовірніше його буде пролонговано до квітня 2018 року (виборів в Угорщині).
Зауважимо, що цей конфлікт наразі не є основним у порядку денному для угорців. Їх більше турбують взаємини із Соросом, з ЄС, біженці. Однак, українська проблема включена до порядку денного Угорщини. Хоча, вона більшою мірою є складовою символічної, а не реальної політики. Зокрема, Угорщина підтримала резолюцію ООН по Криму та антиросійські санкції ЄС.
Як зауважують деякі дослідники, Україна більшою мірою зацікавлена у тому, щоб підігрувати Орбану, оскільки головним його електоральним конкурентом виступає проросійська партія «Йоббік». Тим більше після виборів в Угорщині почнеться президентська кампанія в Україні.
Вчергове загострились і відносили з Білоруссю. Зокрема, у листопаді на території північного сусіда було затримано журналіста Павла Шаройка за шпигунство. Пізніше, Шаройко визнав, що є кадровим співробітником української розвідки. Якщо відповідна заява відповідає дійсності, то ми можемо констатувати значні прогалини у дієвості спецслужб України, які здійснюють зовнішню розвідку. Зокрема – включення до числа розвідників осіб, які офіційно працювали в спецслужбах на публічних посадах (Шаройко був начальником прес-служби і прес-секретарем начальника ГУР МО України у 2001-2009 рр.). Крім того, можливий варіант, що Шаройка підставили через передачу липових документів. Тим не менше, було відкликано українського радника посольства в Білорусі Скворцова, якого наш сусід оголосив персоною нон-грата. Ніби то він координував дії Шаройка. За принципом взаємності, Україна вислала у відповідь і білоруського дипломата.
Взагалі погіршення стосунків між Білоруссю та Україною цілком відповідає інтересам Москви. По-перше, йдеться про утримування Білорусі у зоні інтересів Росії. По-друге, формування навколо України ворожої зони (Польща, Угорщина, Білорусь), що формує в світовому інформаційному вимірі уявлення про те, що Україна – це чужорідне тіло на політичній карті. І відвертає внутрішні зусилля від російської агресії. По-третє, для українських представників у Тристоронній місії, що працює в Мінську, формування негативного оточення (негативної локалізації) може стимулювати до більших поступок.
У листопаді Росія вчергове спробувала позиціонувати себе як противника неонацизму в світі. Нею було внесений проект резолюції ООН проти героїзації нацизму. Показово, що країна, яка активно використовує націоналізм, захоплює території та виправдовує це «етнічними» чи «лінгво-етнічними» чинниками, безперешкодно може презентувати себе як прихильника демократичних свобод. Тим не менше, переважна більшість країн підтримала цю резолюцію.
І в продовження теми російського «антинацизму». Показовим став процес над російським блогером у Санкт-Петербурзі, якого засудили за розпалювання ворожнечі до українців. Формально, це сигнал Заходові про демократичність Росії та ніби то відсутність державного замовлення на формування нетолерантного ставлення до українців.
Листопад 2017 року продемонстрував альтернативні підходи щодо зміщення диктаторів. Зокрема, у Зімбабве було усунуто президента Мугабе. Більше того – екс-президенту та його дружині дозволили залишитись у країні, їм було надано імунітет, а його день народження, вже після відставки, визнано державним святом у країні.
З іншого боку, поразка Мугабе в тому, що він порушив сформовану ним систему конкуренції оточення. Послаблення одного угруповання за рахунок посилення впливу іншого (навколо дружини) призвело до його незадоволення та – у результаті – до відставки. Сприяло усуненню й незацікавленість жодного із зовнішніх акторів у збереженні посади Мугабе.
Несформованість коаліції у Німеччини (а такий період може тривати до кінця весни 2018 року), призвело до того, що основна увага керівництва ФРН буде акцентована на внутрішній ситуації в країні. За таких обставин всі питання (у тому числі й питання російської агресії України), будуть розглядатись досить обережно. Тому ймовірно варто очікувати певного гальмування домовленостей на рівні «нормандської четвірки». Відповідно, мирні переговори втрачають ще один стимул.
Імовірно, існує зовнішнє замовлення на поглиблення конфлікту між Заходом та Туреччиною. На навчаннях НАТО у Норвегії, зокрема, були надані документи, в яких Ердоган називався ворогом Альянсу. Пізніше Генсек НАТО Столтенберг вибачився за ці документи, назвавши їх не відображенням поглядів Альянсу, а впливом однієї цивільної людини, яку було залучено ззовні. Тим не менше, Туреччина оголосила про можливий вихід країни з НАТО. Ніби то перебування у Альянсі обмежує економічні та політичні ініціативи Анкари. Однак, навряд чи до цього дійде на практиці, оскільки членство в Альянсі вигідно і Заходу, і Туреччині.
Війна на Донбасі
За даними Міжнародного кримінального суду з квітня 2014 року по серпень 2017 року від військових дій на Донбасі загинуло 10 тис. 225 осіб. З них 2505 – мирні жителі. 24 541 особа – поранена. Наразі канцелярія МКС зафіксувала понад 1200 фактів ймовірних злочинів під час військових дій.
Виходячи з кількості обстрілів, жовтень та листопад продемонстрували зниження порівняно з іншими місяцями. Протягом двох місяців було зафіксовано 647 та 618 випадків порушення режиму припинення вогню.
В середньому останні два місяця бойовиками здійснено 21 обстріл щодня.
Виходячи з кількості незворотних втрат українських бійців (15 воїнів проти 6 у вересні), листопад показав незначне зростання ескалації. Зазначимо, що 11 бійців – втрати другої половини листопада.
Щодо кількісті поранених, то не зважаючи на зростання, порівняно з вереснем, показники жовтня та листопада нижчі, за показники попередніх (доосінніх місяців) року.
Таким чином, ми не спостерігаємо значної ескалації бойових дій на Донбасі восени. Однак, можна констатувати повзучу ескалацію, порівняно з вереснем 2017 року.
В інформаційному вимірі основними меседжами листопада виступили:
1. Волонтер(и) злили інформацію щодо можливої атаки ЗСУ, що обмежило можливості розвинути наступ. Ця інформація надійшла після визволення сіл Гладосове та Травневе. По-перше, повноцінна військова операція неможлива за межами «сірої зони», якщо не йдеться про повноцінний наступ з метою відновлення контролю над окупованою територією, а не «сірою зоною».
По-друге, ЗСУ мають бути готові до того, що в сучасному інформаційному світі тримати в таємниці, навіть у середньостроковому вимірі, важливу інформацію неможливо. В сучасних умовах здійснюються інформаційно-психологічні операції з метою ввести ворога в оману. Тобто – поряд з правдивою, надається неправдива, але вірогідна інформація. Більше того, після такого злиття інформації ЗСУ саме на цього волонтера та його меседжи буде орієнтуватись ворог.
2. Звільнення ЗСУ населених пунктів Гладосове, Травневе та Верхньоторецьке. Це – два окремих меседжі. В інформаційному вимірі кожна перемога – важлива. Це сигнал і для українського народу, і моральні стимули для українських військових. Особливо, коли майже три роки лінія зіткнення залишається незмінною, але українська армія продовжує втрачати своїх воїнів.
Водночас, в реальності зазначені населені пункти перебували у «сірій зоні», а не на окупованій території. Більше того, визволення таких населених пунктів, як правило, здійснюється без боїв.
Є й інша сторона медалі. Просування військових виключно у «сірій зоні» призводить до зближення позицій ЗСУ та бойовиків. Що, в свою чергу є одним з основних причин для формування «гарячих точок» на кшталт Авдіївки. Опосередковано, це підтверджується й тим, що в районі Верхньоторецького після його звільнення уже активізуються обстріли.
Тому визволення сіл у «сірій зоні» може проходити без бойових зіткнень та втрат, однак в перспективі утримання таких населених пунктів може призвести до реальних жертв як з боку українських військовослужбовців, так і з боку мирних мешканців.
Питання введення миротворців на Донбасі було актуальним і у листопаді. Однак, стає зрозумілим, що за наслідками 2017 року на Схід України не лише не буде введено миротворців, але й – не буде навіть остаточних домовленостей про це.
13 листопада вчергове для вирішення цієї проблеми зустрічались Сурков та Волкер. З 29 абзаців, запропонованих США щодо введення миротворчої місії, Росія прийняла лише 3.
Імовірно, зустріч була недостатньо продуктивною та зрозумілою для обох сторін. Наприкінці листопада Сурков, зокрема, заперечив попередні заяви Волкера щодо переговорів до кінця 2017 року, оголосивши, що вони відбудуться у наступному році.
Таким чином, Росія не лише відтерміновує прийняття рішення про миротворців. Хоча – відтягування теж важливо для неї. Російська стратегія – не результат, а процес. Сам процес обговорення миротворчої місії сприяє тому, що Росія виводиться з числа «інтервентів» і закріплює за собою імідж «миротворця».
Відтермінування важливе і в контексті президентських виборів у Росії. Кремль все ще не відкидає політичну технологію «швидка та переможна війна» (прирощування територій) як засіб збільшення електорату Путіна. Наразі це розглядається як запасний варіант, який може включитись у разі виникнення форс-мажорних політичних, економічних, соціальних чи інших обставин в Росії напередодні березня 2018 року.
Варто також розуміти, що гру в миротворців Кремль може використати і для зменшення санкцій західного світу проти Росії. Тобто РФ іде на певні поступки в обмін на скасування частини санкцій.
Щодо безпосередньо питання миротворців, то на сьогодні проблема виступає не лише у форматі (Росія пропонує, щоб миротворці лише захищали міжнародних спостерігачів, а Україна – щоб вони розміщувались по всій окупованій території). Проблема й у тому, що під «міжнародним контингентом» на територію Донбасу може бути введено російські війська, або – війська країн, які є союзниками Росії. Зокрема, ініціатива ввести миротворчий контингент на Донбас уже пролунала від білоруського президента. Проблема полягає у тому, що під виглядом білоруських миротворців на територію України можуть бути введені російські війська, які залишились після спільних навчань Росії та Білорусі.
Крім того, Росія постійно акцентує на тому, що формат місії має погоджуватись з «Донецьком» та «Луганськом». Погодившись на ці пропозиції, Україна визнає суб’єктами перемовин ДНР і ЛНР та позиціонує Росію поза процесом.
Окупований Донбас
Однією з основних подій листопада в ОРДЛО став переворот у ЛНР, у результаті якого, використовуючи приватні військові компанії та військових, було заміщено лідера псевдореспубліки Ігоря Плотницького на Леоніда Пасічника.
Протистояння між главою «ЛНР» та «міністром МВС» варто розуміти не як внутрішню боротьбу в квазіутворенні. Те, що відбувалось у Луганську, є відображення конфлікту інтересів Кремля. А точніше Суркова та ФСБ, які контролювали, відповідно, головних учасників конфлікту – Плотницького та Корнета. Та, найголовніше, – фінансові потоки, які йдуть через них.
Щодо нового керівництва, то навряд чи Пасічника можна вважати фігурою, яка б влаштувала тих, хто виступає за реінтеграцію в Україні. По-перше, це офіцер, який зрадив присязі, по-друге, це – спецслужбовець. Тому не виключено, що його стратегією виступатиме силовий тиск. По-третє, всі зрадники жорстокіше доводять свою лояльність метрополії.
З огляду на специфіку попередніх посад, Пасічник зможе оперативно знайти мову з ФСБ. А тому, всі спецоперації щодо залякуванню населення у «республіці» відбуватимуться без якихось заперечень. Не виключено, що в цих спецопераціях, зважаючи на антигуманність ФСБ навіть до російського населення, можуть постраждати мирні мешканці ОРЛО. Цей висновок ґрунтується і на тому, що Пасічника вважають куратором убивств керівників бандформувань, зокрема, Мозгового і Бєднова.
Таким чином, Пасічник є представником «партії війни», тобто орієнтованої на силові варіанти вирішення питань. Тому це також може призвести до серйозних загострень як всередині «республіки», так і на лінії зіткнення.
Крім того, послаблюється вплив контактної групи «Волкер-Сурков», оскільки останній втратив свого підопічного (Плотницького). Тому – може сформуватись уявлення про втрату Сурковим впливовості в коридорах Кремля. Не виключено, що це призведе і до втрати впливовості і самої контактної групи та, відповідно, ще однієї площадки, на якій йдеться про мирне вирішення проблеми.
Більше того, під час перевороту та після нього на території ЛНР було запроваджено контррозвідувальний режим. Мета останнього – дотиснути на території ЛНР на людей, орієнтованих і на Плотницького, і на осіб, що мали проукраїнські погляди. Зокрема, Пасічник відкрито заявив, що буде боротись з «п’ятою колоною» України.
Посилення репресій на окупованих територіях призведе з одного боку – до залякування населення, а з іншого – до збільшення очікувань на повернення «ліберальної» України.
У той же час, будь-які політичні розбірки на окупованих територіях, що призводить до зміни «влади», порушують перед Україною питання про її суб’єктність, участь у цьому процесі. Йдеться не про військовий наступ на Луганщині, про який заявляють «диванні війська», оскільки Україна обмежена юридично (мінські домовленості) та має менший військовий потенціал, ніж реальний агресор – Росія. Мова йде про вплив та інтереси України, які вона повинна відстоювати. Зокрема, відкритим для влади та суспільства залишається питання: чи готова Україна надавати притулок та недоторканість лідерам «псевдореспублік» чи особам, які приймали важливі рішення у квазіутвореннях, в обмін на їх свідчення у міжнародних судах проти Росії.
Крим
На початку листопада у Криму знову активізувалась тема українських диверсантів. Перший епізод – російські спецслужби заявили, що завалені 31 жовтня ЛЕП, завдяки яким подається електроенергія на Південний берег Криму, – спланована диверсія.
Другий епізод – суд виніс вирок одному з перших «українських диверсантів» Дмитру Штиблікову – 5 років колонії суворого режиму. ЗМІ повідомляють, що він пішов на угоду зі слідством після того, як була затримана його дружина. Під таким тиском він вимушений був визнати причетність до диверсійної групи.
Проблема чергової активації диверсійних груп пояснюється тим, що в Росії зросло позитивне ставлення до українців (на 6% зросло позитивне ставлення і -6% зменшилось негативне). В таких обставинах складно надавати моральну підтримку агресивній політиці Кремля проти сусідньої країни. Фактично, виникає необхідність формування «образу ворога», у тому числі й через нове використання старих інформаційних меседжів про диверсантів.
У листопаді ООН прийняло резолюцію щодо прав людини в Криму. У ній, зокрема, йдеться про необхідність відновлення діяльності Меджлісу та реальне запровадження кримськотатарської та українських мов у навчанні. Встановлюється вимога заборонити службу кримчан у російській армії. Крім того, засуджується примусове переведення українських громадян у громадянство РФ.
Прийняття таких рішень важливе в контексті: а) утримування Криму в порядку денному міжнародної політики; б) реального відслідковування збільшення/зменшення російської підтримки у світі через голосування за відповідні проекти.
Щодо позитивів у кримській політиці необхідно звернути увагу на те, що вже російські ЗМІ пишуть про «скарги» кримчан на засилля українського FM-радіо у північній частині Криму – аж до Сімферополя за відсутності російських станцій. Крім того, є інформація про те, що в Криму можна дивитись «5 канал», «UA: Перший» та «ICTV» Таким чином, можна говорити про певну технічну дієвість реалізації українського впливу на інформаційний простір окупованого Криму.
Внутрішня ситуація
У листопаді все ще застосовувались політичні убивства, актуальні для всієї осені 2017 року. 3 числа було убито депутата міськради Сєвєродонецька від БПП Сергія Самарського. Розслідування висунуло декілька версій – як політичну діяльність, у тому числі й проукраїнську позицію, розбій чи бізнес-активність. Однак першочерговою є перша – політична версія убивства.
Водночас, візитівкою інформаційної війни у листопаді став телефонний тероризм. Якщо до середини останнього місяця осені кількість псевдо атак складала у середньому 2 вдень, то в листопаді їх число зросло до 10-13. Об’єкти атак – вокзали, аеропорти, метро, торговельні центри. Тобто – місця масового скупчення людей.
Зазначимо, що в Росії у першій половині осені теж відбулась хвиля телефонних мінувань. Не виключено, що телефонні дзвінки в Україну – це відповідь Кремля на псевдомінування у РФ. Бо одним із варіантів, що призвів до хвилі російського телефонного тероризму вважається зовнішній (читай – український фактор). Тобто – цілеспрямована діяльність або українських спецслужб, або – патріотів.
На відміну від псевдомінувань в Росії, Україні властиве інше сприйняття реальності, пов’язане з ментальністю. Українці критично сприймають будь-які обмеження власної свободи, вбачаючи у них зловживання владою, а не реальні заходи з безпеки. Громадяни нашої держави навіть на четвертому році війни не усвідомлюють необхідності обмеження прав та свобод заради їх безпеки.
Тому – головний удар «телефонного мінування» – це не лише дратування людей, але й формування негативного ставлення. Не до телефонних терористів, а до правоохоронців, які обмежують пересування людей. І це відповідає завданням гібридної війни, яку веде Росією проти України: розчарування населення у системі безпеки, формування негативного відношення не просто до поліції, але й до органів влади у цілому.
Технічно, кожне телефонне мінування – це і відтягування сил правоохоронців, які повинні займатись реальними загрозами громадської безпеки. Тобто, на практиці – це збільшення навантаження на кожного працівника спецслужб. Що призводить і до зниження рівня розкриття кримінальних злочинів, і до зменшення ефективності правоохоронців.
На початку грудня відбулись чергові протистояння між Саакашвілі та Порошенком. Перший включив до своєї програми протесту питання імпічменту. Через декілька днів грузинського екс-президента не лише затримали, але й дали можливість звільнити силовим шляхом. Фактично, це створило можливості для проведення потужнішої акції протесту.
Взагалі мотивація конфлікту складно зрозуміла для пересічного українця. Зі сторони це виглядає як Президент втягується (чи втягують) у конфлікт, який робить його опоненту імідж і революціонера, і опозиціонера, і сприяє його електоральному росту. Йдеться переважно про емоційне несприйняття грузинського екс-президента українським.
У той же час, не варто виключати й інших варіантів ескалації конфлікту:
а) усунення Тимошенко як потенційного конкурента Порошенка у другому турі (на фоні опозиційної гіперактивності Міхо, вона відверто втрачає позиції);
б) втягнути Порошенка у конфлікт і його послаблення як засіб посилення інших опонентів Президента – Авакова, Коломойського;
в) конфлікт як засіб відвертання уваги від важливіших рішень (зокрема, планувалось прийняття закону про контроль над НАБУ з боку парламенту).
Враховуючи, як стрімко погіршується на цьому фоні ставлення американців до українського президента, то швидше за все, ініціює конфлікт якась третя сила. Хоча до цього часу не зрозуміло – чи зовнішня сила, чи внутрішня? Однозначно лише те, що: а) це не в інтересах Порошенка, але в інтересах усіх, хто йому опонує; б) це на руку Росії, для якої розбудова failed state в Україні – одне із завдань зовнішньої політики, особливо напередодні виборів президента; в) це на руку США, які втрачають важелі впливу на українську політику через конфлікт спецорганів та спроби Президента контролювати всі силові структури.
Так, до Саакашвілі 10 грудня та на його наступні акції прийдуть не тому, що це Саакашвілі, а тому у населення сформувалось негативне ставлення до теперішньої влади. Але, навряд чи екс-президент Грузії зможе стати конкурентом на президентських виборах. Бо для цього треба міняти Конституцію. А у нас забагато потенційних кандидатів сидить у Раді, які цього не допустять.
До чого призведе цей конфлікт? Виходячи з намірів – до повної втрати довіри до Президента, а відповідно – і до силових структур, які йому підконтрольні. Оперативно відбитий з машини СБУ Саакашвілі, прорив кордону, побудовані за лічені хвилини барикади говорять про те, що навколо лідера РНС зібрались (або – делеговані) професійні та гіпермотивовані протестувальники. Тому протест – надовго і просто затягуванням часу він не піде на спад.
Враховуючи наявність серед протестувальників мотивованих та підготовлених людей, можна стверджувати що конфлікт «Саакашвілі-Порошенко» – ще довгий час залишатиметься мейнстрімною подією для України та буде час від часу отримувати додаткові тригери.
До визначальних подій листопада також варто віднести блокування телеканалу NewsOne. Ця подія стала наслідком формування різних легітимностей у суспільстві. З одного боку, є формальна легітимність яка визначає дієвість закону. Відповідно до неї, будь-які обмеження ЗМІ є протизаконними, як і встановлення державної цензури. З іншого боку, неформальна легітимність. У цій легітимності ми перебуваємо у стані війни з Росією, і контент телеканалу не відповідає завданням держави протистояти цій агресії (у тому числі й в інформаційному просторі).
Таким чином, прихильники і однієї і іншої сторони отримали відповідні сигнали: а) в країні є організації, готові протистояти інформаційній агресії; б) у країні переслідуються ЗМІ та обмежується свобода слова.
Листопад вчергове порушив питання притягнення до відповідальності посадових осіб, які своїми заявами сприяють формуванню сепаратистських поглядів. Зокрема, народний депутат Балицький (мажоритарник із Запорізької області) заявив, що поїде в Росію зі своїми територіями. Безперечно така заява стала наслідком провокації його опонента Корчинського. Однак, в умовах втрати Україною території подібні заклики повинні бути караними.
В межах цієї аналітики актуальним лишається і подача оновленої статистики Генеральної прокуратури щодо терористичних атак за перші 3 квартали 2017 року.
За збереження такої ситуації до кінця року, ми матимемо реальне зменшення терористичних атак у 2017 році порівняно з 2016 (але більше – ніж у 2015 році), а також – зниження кількості кримінальних проваджень щодо «створення терористичних груп». Натомість число кримінальних проваджень за статтею «фінансування тероризму» збережеться на рівні минулого року.
Загрози грудня
Ситуація на Донбасі, найімовірніше, буде залишатись на рівні минулого місяця з можливістю повільної ескалації до 26-27 грудня та подальшою деескалацією на період новорічних свят. Стимулювати загострення будуть два фактори:
1. Зміна керівництва в ЛНР. Жителі окупованої Луганщини мають «забути внутрішні розбірки» у псевдореспубліці, а нова конфігурація влади сформувати важелі впливу та вижити з окупованих територій прихильників Плотницького.
2. Проведення ротації у керівному складі 1 та 2 АК («військах ДНР та ЛНР»). Як правило ротації мають два наслідки: а) перевірки, які вимагають, щоб частину збитків списувались на військові дії; б) нове керівництво завжди намагається загострити ситуацію, не знаючи реальних розкладів. В контексті останнього важливим є повідомлення про можливе доукомплектування військ бойовиків під Новоазовськом новими кадрами, які планують залучити із Росії.
3. Перманентні чутки про обмеження Росією фінансування «республік».
4. Поширення інформації на «офіційному рівні» про можливий наступ ЗСУ.
У той же час, деескалації сприятимуть по-перше, погодні умови (зима найменш сприятлива пора року для військових дій). По-друге, перенесення уваги Кремля на внутрішню ситуацію в Україні. Не виключено, що в межах гібридної війни Росія «зливатиме» частину інформації про співпрацю з різними угрупованнями в Україні задля поглиблення внутрішнього політичного конфлікту.
Найнебезпечнішим у плані загострень у грудні залишатиметься Луганський напрямок. Однак, виходячи із заяви Басуріна, загострення можливі й в Донецькій області. Зокрема, він заявив про те, що ЗСУ планують активні дії з 8 по 15 грудня, у тому числі й «захоплення окремих ділянок оборони ДНР» на всіх напрямках. Таким чином, протягом зазначеного тижня можна очікувати загострення на лінії зіткнення. Імовірний пік Тимчасові ескалації можуть відбутись і до 12 грудня – Дня сухопутних військ України.
Видається, що після приходу Пасічника на посаду «глави ЛНР» загостриться конкуренція між республіками (оскільки колишній спецслужбовець психологічно ближче ФСБ, ніж продавець курей). У тому числі й за фінансові ресурси. І не виключено, що ця конкуренція призведе до загострення бойових дій.
Найзагрозливішими для ескалації на Донбасі залишається період до 26 грудня включно. Не виключено, що для проросійських бойовиків нове державне свято в Україні – католицьке Різдво, фактично знаменуватиме духовне зближення із західними традиціями. А відповідно, це може призвести до загострень на лінії зіткнення. Традиційно на період новорічно-різдвяних свят варто очікувати деескалації.
Щодо внутрішньої ситуації, то найімовірніше загострення, які уже активізувались на початку грудня триватимуть щонайменше до завершення останнього засідання Верховної Ради. Тобто – до 22 грудня. Не виключено, наступний парламентський тиждень (19-22 грудня) вимагатиме чергової порції тригерів, які б спонукали населення до підтримки акції протесту. Однак, і без штучних тригерів, у грудні існують і природні – наприклад, протести, пов’язані із голосуванням у другому читанні закону про реінтеграцію Донбасу. Крім того, традиційним є питання бюджету, яке завжди активізовувало вуличну активність.
Ці чинники – протест Саакашвілі, бюджет і закон про реінтеграцію підвищують ризики застосування насилля як з боку протестувальників, так і з боку влади. І насамперед, йдеться про використання так званих «тітушок» з обох боків.
Тим не менше, після наступних трьох тижнів наступає «мертвий сезон», пов’язаний з новорічними святами. Він природнім шляхом зменшить деескалує ситуацію щонайменше на три тижні. Тому навряд чи сили з обох боків чи треті сили, які стимулюють протест, будуть активно провокувати одна одну, оскільки у гіпернагнітанні протесту вони поки що не зацікавлені.
Натомість необхідність продовжувати активність після свят вимагатиме чергових тригерів (інформаційних сигналів, у тому числі й пов’язаних із насиллям), які варто очікувати після 14 січня.
Щодо дат, які можуть призвести до ескалації насилля, то важливими є:
7-8 грудня – запланована зустріч Лаврова та Тіллерсона у Відні під час зустрічі міністрів МЗС ОБСЄ. Російські ЗМІ тиражують інформацію, що під час цієї зустрічі відбудеться обговорення ситуації на Донбасі, у тому числі й введення миротворців. Існують незначні ризики загострення ситуації на Донбасі для того, щоб відтермінувати питання миротворців.
9 грудня – Венеціанська комісія має прийняти рішення щодо українського закону про освіту. Не зважаючи на результати цього рішення, до моменту оголошення можуть бути застосовувані різні заходи, які б сприяли загостренню українсько-угорських стосунків. У зоні ризику – угорські пам’ятки на території України та українські громадяни угорського походження. Суб’єктами атак можуть бути представлені українські патріотичні (націоналістичні) групи.
10 грудня – уже анонсований Саакашвілі продовження маршу за імпічмент. Не виключено, що з метою його посилення (хоча і самого арешту було б достатньо), 8-9 грудня можуть бути спровоковані ситуації, в яких винною може бути влада. Йдеться не лише про насилля, але й про інформаційні стимули, пов’язані, наприклад зі співпрацею чи якимись домовленостями з Росією. Крім того, 9 грудня – день протистояння корупції та день жертв геноциду. Не виключено, що саме такий інформаційний контент (тобто факти корупції з боку влади чи «геноцид з боку хунти») стануть головними цього дня.
18 грудня – Міжнародний день мігранта. У зоні небезпеки цього дня та напередодні – біженці та переселенці, які можуть стати жертвами «націоналістів». Ця загроза викликана прискіпливою увагою цього дня до прав мігрантів у світі та бажанням Росії сформувати негативне ставлення до українців.
26 грудня – католицьке Різдво, що з цього року стало в Україні святом. Як символ зближення із заходом може стати датою локальної ескалації військового протистояння на лінії зіткнення.
В міжнародному контексті загострень можна очікувати на Близькому Сході, пов’язаних із заявами Трампа про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю. ХАМАС уже заявив про початок третьої інтифади проти Ізраїлю. Прямі терористичні загрози можуть виникнуть і для самих США. Опосередковано, загострення Близькосхідної кризи може вчергове поляризувати світ за прихильністю до тієї чи іншої сторони. І таким чином – призвести до загострення міжнародних стосунків. Щодо України – то тут можуть проводитись чіткі паралелі про офіційне визнання окупованої, а потім анексованої частини. І ще важливий висновок з цієї заяви Трампа: світові ближчим часом буде не до України.
До Вашої уваги – дослідження нашого Інституту, присвячене проблемі дитячого булінгу.
Зміст
ДИСКРИМІНАЦІЯ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ. ВІКОВІ ТА ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНИХ ЗНУЩАНЬ
ПРИЧИНИ НАСИЛЛЯ У ДИТЯЧИХ КОЛЕКТИВАХ
ЖЕРТВИ, СВІДКИ ТА ПЕРЕСЛІДУВАЧІ. НАСЛІДКИ БУЛІНГУ
КІБЕРБУЛІНГ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ЦЬКУВАНЬ ТА ЗНИЖЕННЯ ВПЛИВУ БУЛІНГУ
АЛГОРИТМ ПРОТИДІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ДИТЯЧОГО БУЛІНГУ ДЛЯ БАТЬКІВ
Презентація у Microsoft PowerPoint
Листопад призвів до загострення внутрішньої ситуації в Україні та на окупованих територіях. Незначна ескалації на лінії зіткнення у цілому лишалась нижче, ніж літні показники.
Міжнародна ситуація
Однією з мейнстрімних подій, для усвідомлення рівня світової безпеки, у листопаді стала презентація Інституту економіки та миру Глобального рейтингу тероризму-2017 (Global Terrorism Index 2017). Фактично, – індекс за цей рік – це зріз ситуації за 2016 рік.
Україна покращила свої позиції у цьому рейтингу з 11 місця у 2016 році до 17 – у 2017 році. Безперечно, це далеко не ті показники, які мала наша країна у 2014 році (за результатами довоєнного 2013 року) – 51 місце у світі. Більше того, ми лишаємо за собою сумнівне лідерстві в Європі (поступаючись лише Туреччині, яка перебуває на 9 місці).
Загальною тенденцією є зниження смертей від тероризму у світі – на 13%. (або – на 22% порівняно з піковим рейтингом 2015 р.). Окремі країни, де тероризм раніше зашкалював, показали ще більший спад терористичної активності (Сирія, Афганістан, Нігерія та Пакистан) – зниження на 33%, а у Нігерії – взагалі на 80%. Дослідники пов’язують це зниження із зменшенням впливовості Ісламської держави.
У той же час, для України актуальним є питання підтримки тероризму державними акторами. Визначення тероризму, що надається Інститутом економіки та миру (який і презентував Індекс тероризму), не дає можливості відслідковувати акти насилля здійснені з боку держави. Навіть у визначенні суб’єкта тероризму, дослідники акцентують на тому, що насилля здійснюється недержавним гравцем.
Щодо України, то на думку представника Інституту економіки та миру Деніеля Хіслопа, який і презентував цей рейтинг, терористичні дії здійснюються лише однією групою – “ДНР”, і спрямовані вони переважно проти українських силовиків.
Власне, ми маємо зробити декілька висновків. По-перше, Україна все ще перебуває у групі ризику, – серед країн з високим впливом тероризму. Тому загрози лишаються і поки що зарано говорити про те, що цей рейтинг позитивно впливатиме на безпекову привабливість України.
По-друге, виникають питання щодо «ДНР». Саме цю псевдореспубліку звинувачують у найбільшій кількості смертей на території України. Це, з одного боку, порушує питання щодо «ЛНР», яка випала з числа суб’єктів тероризму. З іншого боку, надання суб’єктності «ДНР» як терористичній організації, сприяє тому, щоб зняти звинувачення з Російської Федерації.
Перекладання відповідальності на «ДНР», а не головного замовника насилля на Сході – Росію, певною мірою відповідає визначенню тероризму, що дає організація (тобто унеможливлення визнання терористичною діяльності державних структур). Однак, це не дає підстав перекладати діяльність російських комбатантів на терористичні організації. Зокрема, у Рейтингу 2015 року ДНР назвали винною у збитому малайзійському лайнері. Хоча, пізніше розслідування доводило, що в цьому злочині взяли пряму участь російські військовослужбовці.
По-третє, світові рейтинги розходяться з внутрішніми показниками. Зокрема, за даними Генпрокуратури, у минулому році зареєстровано 1865 кримінальних справ за статтею «теракт». Що на 43% більше, ніж у 2015 році. У цьому році ми мали незначну тенденцію до покращення – «лише» 1119 актів за 9 місяців. Але – це ще не кінець року. І за збереження тенденції, показники тероризму у 2017 році, швидше за все, будуть вищими, ніж у 2015 році.
Симптоматично також, що оцінка рівня терористичних загроз в Україні лише на 0,6 пункта вище, ніж у Франції.
Таким чином, Україна втрачає свою актуальність для західного світу. Локалізація військових зіткнень призводить до втрати нагальності «українського питання». Така особливість властива не лише нашій державі. Світова периферія починає турбувати західних дослідників лише у тому випадку, коли теракти стають кривавими. Однак, у цьому є і певне об’єктивне виправдання – західний світ залишається інформаційно вразливішим для тероризму.
У листопаді продовжувалось загострення і українського-угорських стосунків. Зокрема, Уряд Угорщини заявив, що блокуватиме європейські та євроатлантичні наміри України. 9 грудня має бути рішення Венеціанської комісії щодо українського закону, однак навряд чи на цьому закінчиться конфлікт. Найімовірніше його буде пролонговано до квітня 2018 року (виборів в Угорщині).
Зауважимо, що цей конфлікт наразі не є основним у порядку денному для угорців. Їх більше турбують взаємини із Соросом, з ЄС, біженці. Однак, українська проблема включена до порядку денного Угорщини. Хоча, вона більшою мірою є складовою символічної, а не реальної політики. Зокрема, Угорщина підтримала резолюцію ООН по Криму та антиросійські санкції ЄС.
Як зауважують деякі дослідники, Україна більшою мірою зацікавлена у тому, щоб підігрувати Орбану, оскільки головним його електоральним конкурентом виступає проросійська партія «Йоббік». Тим більше після виборів в Угорщині почнеться президентська кампанія в Україні.
Вчергове загострились і відносили з Білоруссю. Зокрема, у листопаді на території північного сусіда було затримано журналіста Павла Шаройка за шпигунство. Пізніше, Шаройко визнав, що є кадровим співробітником української розвідки. Якщо відповідна заява відповідає дійсності, то ми можемо констатувати значні прогалини у дієвості спецслужб України, які здійснюють зовнішню розвідку. Зокрема – включення до числа розвідників осіб, які офіційно працювали в спецслужбах на публічних посадах (Шаройко був начальником прес-служби і прес-секретарем начальника ГУР МО України у 2001-2009 рр.). Крім того, можливий варіант, що Шаройка підставили через передачу липових документів. Тим не менше, було відкликано українського радника посольства в Білорусі Скворцова, якого наш сусід оголосив персоною нон-грата. Ніби то він координував дії Шаройка. За принципом взаємності, Україна вислала у відповідь і білоруського дипломата.
Взагалі погіршення стосунків між Білоруссю та Україною цілком відповідає інтересам Москви. По-перше, йдеться про утримування Білорусі у зоні інтересів Росії. По-друге, формування навколо України ворожої зони (Польща, Угорщина, Білорусь), що формує в світовому інформаційному вимірі уявлення про те, що Україна – це чужорідне тіло на політичній карті. І відвертає внутрішні зусилля від російської агресії. По-третє, для українських представників у Тристоронній місії, що працює в Мінську, формування негативного оточення (негативної локалізації) може стимулювати до більших поступок.
У листопаді Росія вчергове спробувала позиціонувати себе як противника неонацизму в світі. Нею було внесений проект резолюції ООН проти героїзації нацизму. Показово, що країна, яка активно використовує націоналізм, захоплює території та виправдовує це «етнічними» чи «лінгво-етнічними» чинниками, безперешкодно може презентувати себе як прихильника демократичних свобод. Тим не менше, переважна більшість країн підтримала цю резолюцію.
І в продовження теми російського «антинацизму». Показовим став процес над російським блогером у Санкт-Петербурзі, якого засудили за розпалювання ворожнечі до українців. Формально, це сигнал Заходові про демократичність Росії та ніби то відсутність державного замовлення на формування нетолерантного ставлення до українців.
Листопад 2017 року продемонстрував альтернативні підходи щодо зміщення диктаторів. Зокрема, у Зімбабве було усунуто президента Мугабе. Більше того – екс-президенту та його дружині дозволили залишитись у країні, їм було надано імунітет, а його день народження, вже після відставки, визнано державним святом у країні.
З іншого боку, поразка Мугабе в тому, що він порушив сформовану ним систему конкуренції оточення. Послаблення одного угруповання за рахунок посилення впливу іншого (навколо дружини) призвело до його незадоволення та – у результаті – до відставки. Сприяло усуненню й незацікавленість жодного із зовнішніх акторів у збереженні посади Мугабе.
Несформованість коаліції у Німеччини (а такий період може тривати до кінця весни 2018 року), призвело до того, що основна увага керівництва ФРН буде акцентована на внутрішній ситуації в країні. За таких обставин всі питання (у тому числі й питання російської агресії України), будуть розглядатись досить обережно. Тому ймовірно варто очікувати певного гальмування домовленостей на рівні «нормандської четвірки». Відповідно, мирні переговори втрачають ще один стимул.
Імовірно, існує зовнішнє замовлення на поглиблення конфлікту між Заходом та Туреччиною. На навчаннях НАТО у Норвегії, зокрема, були надані документи, в яких Ердоган називався ворогом Альянсу. Пізніше Генсек НАТО Столтенберг вибачився за ці документи, назвавши їх не відображенням поглядів Альянсу, а впливом однієї цивільної людини, яку було залучено ззовні. Тим не менше, Туреччина оголосила про можливий вихід країни з НАТО. Ніби то перебування у Альянсі обмежує економічні та політичні ініціативи Анкари. Однак, навряд чи до цього дійде на практиці, оскільки членство в Альянсі вигідно і Заходу, і Туреччині.
Війна на Донбасі
За даними Міжнародного кримінального суду з квітня 2014 року по серпень 2017 року від військових дій на Донбасі загинуло 10 тис. 225 осіб. З них 2505 – мирні жителі. 24 541 особа – поранена. Наразі канцелярія МКС зафіксувала понад 1200 фактів ймовірних злочинів під час військових дій.
Виходячи з кількості обстрілів, жовтень та листопад продемонстрували зниження порівняно з іншими місяцями. Протягом двох місяців було зафіксовано 647 та 618 випадків порушення режиму припинення вогню.
В середньому останні два місяця бойовиками здійснено 21 обстріл щодня.
Виходячи з кількості незворотних втрат українських бійців (15 воїнів проти 6 у вересні), листопад показав незначне зростання ескалації. Зазначимо, що 11 бійців – втрати другої половини листопада.
Щодо кількісті поранених, то не зважаючи на зростання, порівняно з вереснем, показники жовтня та листопада нижчі, за показники попередніх (доосінніх місяців) року.
Таким чином, ми не спостерігаємо значної ескалації бойових дій на Донбасі восени. Однак, можна констатувати повзучу ескалацію, порівняно з вереснем 2017 року.
В інформаційному вимірі основними меседжами листопада виступили:
1. Волонтер(и) злили інформацію щодо можливої атаки ЗСУ, що обмежило можливості розвинути наступ. Ця інформація надійшла після визволення сіл Гладосове та Травневе. По-перше, повноцінна військова операція неможлива за межами «сірої зони», якщо не йдеться про повноцінний наступ з метою відновлення контролю над окупованою територією, а не «сірою зоною».
По-друге, ЗСУ мають бути готові до того, що в сучасному інформаційному світі тримати в таємниці, навіть у середньостроковому вимірі, важливу інформацію неможливо. В сучасних умовах здійснюються інформаційно-психологічні операції з метою ввести ворога в оману. Тобто – поряд з правдивою, надається неправдива, але вірогідна інформація. Більше того, після такого злиття інформації ЗСУ саме на цього волонтера та його меседжи буде орієнтуватись ворог.
2. Звільнення ЗСУ населених пунктів Гладосове, Травневе та Верхньоторецьке. Це – два окремих меседжі. В інформаційному вимірі кожна перемога – важлива. Це сигнал і для українського народу, і моральні стимули для українських військових. Особливо, коли майже три роки лінія зіткнення залишається незмінною, але українська армія продовжує втрачати своїх воїнів.
Водночас, в реальності зазначені населені пункти перебували у «сірій зоні», а не на окупованій території. Більше того, визволення таких населених пунктів, як правило, здійснюється без боїв.
Є й інша сторона медалі. Просування військових виключно у «сірій зоні» призводить до зближення позицій ЗСУ та бойовиків. Що, в свою чергу є одним з основних причин для формування «гарячих точок» на кшталт Авдіївки. Опосередковано, це підтверджується й тим, що в районі Верхньоторецького після його звільнення уже активізуються обстріли.
Тому визволення сіл у «сірій зоні» може проходити без бойових зіткнень та втрат, однак в перспективі утримання таких населених пунктів може призвести до реальних жертв як з боку українських військовослужбовців, так і з боку мирних мешканців.
Питання введення миротворців на Донбасі було актуальним і у листопаді. Однак, стає зрозумілим, що за наслідками 2017 року на Схід України не лише не буде введено миротворців, але й – не буде навіть остаточних домовленостей про це.
13 листопада вчергове для вирішення цієї проблеми зустрічались Сурков та Волкер. З 29 абзаців, запропонованих США щодо введення миротворчої місії, Росія прийняла лише 3.
Імовірно, зустріч була недостатньо продуктивною та зрозумілою для обох сторін. Наприкінці листопада Сурков, зокрема, заперечив попередні заяви Волкера щодо переговорів до кінця 2017 року, оголосивши, що вони відбудуться у наступному році.
Таким чином, Росія не лише відтерміновує прийняття рішення про миротворців. Хоча – відтягування теж важливо для неї. Російська стратегія – не результат, а процес. Сам процес обговорення миротворчої місії сприяє тому, що Росія виводиться з числа «інтервентів» і закріплює за собою імідж «миротворця».
Відтермінування важливе і в контексті президентських виборів у Росії. Кремль все ще не відкидає політичну технологію «швидка та переможна війна» (прирощування територій) як засіб збільшення електорату Путіна. Наразі це розглядається як запасний варіант, який може включитись у разі виникнення форс-мажорних політичних, економічних, соціальних чи інших обставин в Росії напередодні березня 2018 року.
Варто також розуміти, що гру в миротворців Кремль може використати і для зменшення санкцій західного світу проти Росії. Тобто РФ іде на певні поступки в обмін на скасування частини санкцій.
Щодо безпосередньо питання миротворців, то на сьогодні проблема виступає не лише у форматі (Росія пропонує, щоб миротворці лише захищали міжнародних спостерігачів, а Україна – щоб вони розміщувались по всій окупованій території). Проблема й у тому, що під «міжнародним контингентом» на територію Донбасу може бути введено російські війська, або – війська країн, які є союзниками Росії. Зокрема, ініціатива ввести миротворчий контингент на Донбас уже пролунала від білоруського президента. Проблема полягає у тому, що під виглядом білоруських миротворців на територію України можуть бути введені російські війська, які залишились після спільних навчань Росії та Білорусі.
Крім того, Росія постійно акцентує на тому, що формат місії має погоджуватись з «Донецьком» та «Луганськом». Погодившись на ці пропозиції, Україна визнає суб’єктами перемовин ДНР і ЛНР та позиціонує Росію поза процесом.
Окупований Донбас
Однією з основних подій листопада в ОРДЛО став переворот у ЛНР, у результаті якого, використовуючи приватні військові компанії та військових, було заміщено лідера псевдореспубліки Ігоря Плотницького на Леоніда Пасічника.
Протистояння між главою «ЛНР» та «міністром МВС» варто розуміти не як внутрішню боротьбу в квазіутворенні. Те, що відбувалось у Луганську, є відображення конфлікту інтересів Кремля. А точніше Суркова та ФСБ, які контролювали, відповідно, головних учасників конфлікту – Плотницького та Корнета. Та, найголовніше, – фінансові потоки, які йдуть через них.
Щодо нового керівництва, то навряд чи Пасічника можна вважати фігурою, яка б влаштувала тих, хто виступає за реінтеграцію в Україні. По-перше, це офіцер, який зрадив присязі, по-друге, це – спецслужбовець. Тому не виключено, що його стратегією виступатиме силовий тиск. По-третє, всі зрадники жорстокіше доводять свою лояльність метрополії.
З огляду на специфіку попередніх посад, Пасічник зможе оперативно знайти мову з ФСБ. А тому, всі спецоперації щодо залякуванню населення у «республіці» відбуватимуться без якихось заперечень. Не виключено, що в цих спецопераціях, зважаючи на антигуманність ФСБ навіть до російського населення, можуть постраждати мирні мешканці ОРЛО. Цей висновок ґрунтується і на тому, що Пасічника вважають куратором убивств керівників бандформувань, зокрема, Мозгового і Бєднова.
Таким чином, Пасічник є представником «партії війни», тобто орієнтованої на силові варіанти вирішення питань. Тому це також може призвести до серйозних загострень як всередині «республіки», так і на лінії зіткнення.
Крім того, послаблюється вплив контактної групи «Волкер-Сурков», оскільки останній втратив свого підопічного (Плотницького). Тому – може сформуватись уявлення про втрату Сурковим впливовості в коридорах Кремля. Не виключено, що це призведе і до втрати впливовості і самої контактної групи та, відповідно, ще однієї площадки, на якій йдеться про мирне вирішення проблеми.
Більше того, під час перевороту та після нього на території ЛНР було запроваджено контррозвідувальний режим. Мета останнього – дотиснути на території ЛНР на людей, орієнтованих і на Плотницького, і на осіб, що мали проукраїнські погляди. Зокрема, Пасічник відкрито заявив, що буде боротись з «п’ятою колоною» України.
Посилення репресій на окупованих територіях призведе з одного боку – до залякування населення, а з іншого – до збільшення очікувань на повернення «ліберальної» України.
У той же час, будь-які політичні розбірки на окупованих територіях, що призводить до зміни «влади», порушують перед Україною питання про її суб’єктність, участь у цьому процесі. Йдеться не про військовий наступ на Луганщині, про який заявляють «диванні війська», оскільки Україна обмежена юридично (мінські домовленості) та має менший військовий потенціал, ніж реальний агресор – Росія. Мова йде про вплив та інтереси України, які вона повинна відстоювати. Зокрема, відкритим для влади та суспільства залишається питання: чи готова Україна надавати притулок та недоторканість лідерам «псевдореспублік» чи особам, які приймали важливі рішення у квазіутвореннях, в обмін на їх свідчення у міжнародних судах проти Росії.
Крим
На початку листопада у Криму знову активізувалась тема українських диверсантів. Перший епізод – російські спецслужби заявили, що завалені 31 жовтня ЛЕП, завдяки яким подається електроенергія на Південний берег Криму, – спланована диверсія.
Другий епізод – суд виніс вирок одному з перших «українських диверсантів» Дмитру Штиблікову – 5 років колонії суворого режиму. ЗМІ повідомляють, що він пішов на угоду зі слідством після того, як була затримана його дружина. Під таким тиском він вимушений був визнати причетність до диверсійної групи.
Проблема чергової активації диверсійних груп пояснюється тим, що в Росії зросло позитивне ставлення до українців (на 6% зросло позитивне ставлення і -6% зменшилось негативне). В таких обставинах складно надавати моральну підтримку агресивній політиці Кремля проти сусідньої країни. Фактично, виникає необхідність формування «образу ворога», у тому числі й через нове використання старих інформаційних меседжів про диверсантів.
У листопаді ООН прийняло резолюцію щодо прав людини в Криму. У ній, зокрема, йдеться про необхідність відновлення діяльності Меджлісу та реальне запровадження кримськотатарської та українських мов у навчанні. Встановлюється вимога заборонити службу кримчан у російській армії. Крім того, засуджується примусове переведення українських громадян у громадянство РФ.
Прийняття таких рішень важливе в контексті: а) утримування Криму в порядку денному міжнародної політики; б) реального відслідковування збільшення/зменшення російської підтримки у світі через голосування за відповідні проекти.
Щодо позитивів у кримській політиці необхідно звернути увагу на те, що вже російські ЗМІ пишуть про «скарги» кримчан на засилля українського FM-радіо у північній частині Криму – аж до Сімферополя за відсутності російських станцій. Крім того, є інформація про те, що в Криму можна дивитись «5 канал», «UA: Перший» та «ICTV» Таким чином, можна говорити про певну технічну дієвість реалізації українського впливу на інформаційний простір окупованого Криму.
Внутрішня ситуація
У листопаді все ще застосовувались політичні убивства, актуальні для всієї осені 2017 року. 3 числа було убито депутата міськради Сєвєродонецька від БПП Сергія Самарського. Розслідування висунуло декілька версій – як політичну діяльність, у тому числі й проукраїнську позицію, розбій чи бізнес-активність. Однак першочерговою є перша – політична версія убивства.
Водночас, візитівкою інформаційної війни у листопаді став телефонний тероризм. Якщо до середини останнього місяця осені кількість псевдо атак складала у середньому 2 вдень, то в листопаді їх число зросло до 10-13. Об’єкти атак – вокзали, аеропорти, метро, торговельні центри. Тобто – місця масового скупчення людей.
Зазначимо, що в Росії у першій половині осені теж відбулась хвиля телефонних мінувань. Не виключено, що телефонні дзвінки в Україну – це відповідь Кремля на псевдомінування у РФ. Бо одним із варіантів, що призвів до хвилі російського телефонного тероризму вважається зовнішній (читай – український фактор). Тобто – цілеспрямована діяльність або українських спецслужб, або – патріотів.
На відміну від псевдомінувань в Росії, Україні властиве інше сприйняття реальності, пов’язане з ментальністю. Українці критично сприймають будь-які обмеження власної свободи, вбачаючи у них зловживання владою, а не реальні заходи з безпеки. Громадяни нашої держави навіть на четвертому році війни не усвідомлюють необхідності обмеження прав та свобод заради їх безпеки.
Тому – головний удар «телефонного мінування» – це не лише дратування людей, але й формування негативного ставлення. Не до телефонних терористів, а до правоохоронців, які обмежують пересування людей. І це відповідає завданням гібридної війни, яку веде Росією проти України: розчарування населення у системі безпеки, формування негативного відношення не просто до поліції, але й до органів влади у цілому.
Технічно, кожне телефонне мінування – це і відтягування сил правоохоронців, які повинні займатись реальними загрозами громадської безпеки. Тобто, на практиці – це збільшення навантаження на кожного працівника спецслужб. Що призводить і до зниження рівня розкриття кримінальних злочинів, і до зменшення ефективності правоохоронців.
На початку грудня відбулись чергові протистояння між Саакашвілі та Порошенком. Перший включив до своєї програми протесту питання імпічменту. Через декілька днів грузинського екс-президента не лише затримали, але й дали можливість звільнити силовим шляхом. Фактично, це створило можливості для проведення потужнішої акції протесту.
Взагалі мотивація конфлікту складно зрозуміла для пересічного українця. Зі сторони це виглядає як Президент втягується (чи втягують) у конфлікт, який робить його опоненту імідж і революціонера, і опозиціонера, і сприяє його електоральному росту. Йдеться переважно про емоційне несприйняття грузинського екс-президента українським.
У той же час, не варто виключати й інших варіантів ескалації конфлікту:
а) усунення Тимошенко як потенційного конкурента Порошенка у другому турі (на фоні опозиційної гіперактивності Міхо, вона відверто втрачає позиції);
б) втягнути Порошенка у конфлікт і його послаблення як засіб посилення інших опонентів Президента – Авакова, Коломойського;
в) конфлікт як засіб відвертання уваги від важливіших рішень (зокрема, планувалось прийняття закону про контроль над НАБУ з боку парламенту).
Враховуючи, як стрімко погіршується на цьому фоні ставлення американців до українського президента, то швидше за все, ініціює конфлікт якась третя сила. Хоча до цього часу не зрозуміло – чи зовнішня сила, чи внутрішня? Однозначно лише те, що: а) це не в інтересах Порошенка, але в інтересах усіх, хто йому опонує; б) це на руку Росії, для якої розбудова failed state в Україні – одне із завдань зовнішньої політики, особливо напередодні виборів президента; в) це на руку США, які втрачають важелі впливу на українську політику через конфлікт спецорганів та спроби Президента контролювати всі силові структури.
Так, до Саакашвілі 10 грудня та на його наступні акції прийдуть не тому, що це Саакашвілі, а тому у населення сформувалось негативне ставлення до теперішньої влади. Але, навряд чи екс-президент Грузії зможе стати конкурентом на президентських виборах. Бо для цього треба міняти Конституцію. А у нас забагато потенційних кандидатів сидить у Раді, які цього не допустять.
До чого призведе цей конфлікт? Виходячи з намірів – до повної втрати довіри до Президента, а відповідно – і до силових структур, які йому підконтрольні. Оперативно відбитий з машини СБУ Саакашвілі, прорив кордону, побудовані за лічені хвилини барикади говорять про те, що навколо лідера РНС зібрались (або – делеговані) професійні та гіпермотивовані протестувальники. Тому протест – надовго і просто затягуванням часу він не піде на спад.
Враховуючи наявність серед протестувальників мотивованих та підготовлених людей, можна стверджувати що конфлікт «Саакашвілі-Порошенко» – ще довгий час залишатиметься мейнстрімною подією для України та буде час від часу отримувати додаткові тригери.
До визначальних подій листопада також варто віднести блокування телеканалу NewsOne. Ця подія стала наслідком формування різних легітимностей у суспільстві. З одного боку, є формальна легітимність яка визначає дієвість закону. Відповідно до неї, будь-які обмеження ЗМІ є протизаконними, як і встановлення державної цензури. З іншого боку, неформальна легітимність. У цій легітимності ми перебуваємо у стані війни з Росією, і контент телеканалу не відповідає завданням держави протистояти цій агресії (у тому числі й в інформаційному просторі).
Таким чином, прихильники і однієї і іншої сторони отримали відповідні сигнали: а) в країні є організації, готові протистояти інформаційній агресії; б) у країні переслідуються ЗМІ та обмежується свобода слова.
Листопад вчергове порушив питання притягнення до відповідальності посадових осіб, які своїми заявами сприяють формуванню сепаратистських поглядів. Зокрема, народний депутат Балицький (мажоритарник із Запорізької області) заявив, що поїде в Росію зі своїми територіями. Безперечно така заява стала наслідком провокації його опонента Корчинського. Однак, в умовах втрати Україною території подібні заклики повинні бути караними.
В межах цієї аналітики актуальним лишається і подача оновленої статистики Генеральної прокуратури щодо терористичних атак за перші 3 квартали 2017 року.
За збереження такої ситуації до кінця року, ми матимемо реальне зменшення терористичних атак у 2017 році порівняно з 2016 (але більше – ніж у 2015 році), а також – зниження кількості кримінальних проваджень щодо «створення терористичних груп». Натомість число кримінальних проваджень за статтею «фінансування тероризму» збережеться на рівні минулого року.
Загрози грудня
Ситуація на Донбасі, найімовірніше, буде залишатись на рівні минулого місяця з можливістю повільної ескалації до 26-27 грудня та подальшою деескалацією на період новорічних свят. Стимулювати загострення будуть два фактори:
1. Зміна керівництва в ЛНР. Жителі окупованої Луганщини мають «забути внутрішні розбірки» у псевдореспубліці, а нова конфігурація влади сформувати важелі впливу та вижити з окупованих територій прихильників Плотницького.
2. Проведення ротації у керівному складі 1 та 2 АК («військах ДНР та ЛНР»). Як правило ротації мають два наслідки: а) перевірки, які вимагають, щоб частину збитків списувались на військові дії; б) нове керівництво завжди намагається загострити ситуацію, не знаючи реальних розкладів. В контексті останнього важливим є повідомлення про можливе доукомплектування військ бойовиків під Новоазовськом новими кадрами, які планують залучити із Росії.
3. Перманентні чутки про обмеження Росією фінансування «республік».
4. Поширення інформації на «офіційному рівні» про можливий наступ ЗСУ.
У той же час, деескалації сприятимуть по-перше, погодні умови (зима найменш сприятлива пора року для військових дій). По-друге, перенесення уваги Кремля на внутрішню ситуацію в Україні. Не виключено, що в межах гібридної війни Росія «зливатиме» частину інформації про співпрацю з різними угрупованнями в Україні задля поглиблення внутрішнього політичного конфлікту.
Найнебезпечнішим у плані загострень у грудні залишатиметься Луганський напрямок. Однак, виходячи із заяви Басуріна, загострення можливі й в Донецькій області. Зокрема, він заявив про те, що ЗСУ планують активні дії з 8 по 15 грудня, у тому числі й «захоплення окремих ділянок оборони ДНР» на всіх напрямках. Таким чином, протягом зазначеного тижня можна очікувати загострення на лінії зіткнення. Імовірний пік Тимчасові ескалації можуть відбутись і до 12 грудня – Дня сухопутних військ України.
Видається, що після приходу Пасічника на посаду «глави ЛНР» загостриться конкуренція між республіками (оскільки колишній спецслужбовець психологічно ближче ФСБ, ніж продавець курей). У тому числі й за фінансові ресурси. І не виключено, що ця конкуренція призведе до загострення бойових дій.
Найзагрозливішими для ескалації на Донбасі залишається період до 26 грудня включно. Не виключено, що для проросійських бойовиків нове державне свято в Україні – католицьке Різдво, фактично знаменуватиме духовне зближення із західними традиціями. А відповідно, це може призвести до загострень на лінії зіткнення. Традиційно на період новорічно-різдвяних свят варто очікувати деескалації.
Щодо внутрішньої ситуації, то найімовірніше загострення, які уже активізувались на початку грудня триватимуть щонайменше до завершення останнього засідання Верховної Ради. Тобто – до 22 грудня. Не виключено, наступний парламентський тиждень (19-22 грудня) вимагатиме чергової порції тригерів, які б спонукали населення до підтримки акції протесту. Однак, і без штучних тригерів, у грудні існують і природні – наприклад, протести, пов’язані із голосуванням у другому читанні закону про реінтеграцію Донбасу. Крім того, традиційним є питання бюджету, яке завжди активізовувало вуличну активність.
Ці чинники – протест Саакашвілі, бюджет і закон про реінтеграцію підвищують ризики застосування насилля як з боку протестувальників, так і з боку влади. І насамперед, йдеться про використання так званих «тітушок» з обох боків.
Тим не менше, після наступних трьох тижнів наступає «мертвий сезон», пов’язаний з новорічними святами. Він природнім шляхом зменшить деескалує ситуацію щонайменше на три тижні. Тому навряд чи сили з обох боків чи треті сили, які стимулюють протест, будуть активно провокувати одна одну, оскільки у гіпернагнітанні протесту вони поки що не зацікавлені.
Натомість необхідність продовжувати активність після свят вимагатиме чергових тригерів (інформаційних сигналів, у тому числі й пов’язаних із насиллям), які варто очікувати після 14 січня.
Щодо дат, які можуть призвести до ескалації насилля, то важливими є:
7-8 грудня – запланована зустріч Лаврова та Тіллерсона у Відні під час зустрічі міністрів МЗС ОБСЄ. Російські ЗМІ тиражують інформацію, що під час цієї зустрічі відбудеться обговорення ситуації на Донбасі, у тому числі й введення миротворців. Існують незначні ризики загострення ситуації на Донбасі для того, щоб відтермінувати питання миротворців.
9 грудня – Венеціанська комісія має прийняти рішення щодо українського закону про освіту. Не зважаючи на результати цього рішення, до моменту оголошення можуть бути застосовувані різні заходи, які б сприяли загостренню українсько-угорських стосунків. У зоні ризику – угорські пам’ятки на території України та українські громадяни угорського походження. Суб’єктами атак можуть бути представлені українські патріотичні (націоналістичні) групи.
10 грудня – уже анонсований Саакашвілі продовження маршу за імпічмент. Не виключено, що з метою його посилення (хоча і самого арешту було б достатньо), 8-9 грудня можуть бути спровоковані ситуації, в яких винною може бути влада. Йдеться не лише про насилля, але й про інформаційні стимули, пов’язані, наприклад зі співпрацею чи якимись домовленостями з Росією. Крім того, 9 грудня – день протистояння корупції та день жертв геноциду. Не виключено, що саме такий інформаційний контент (тобто факти корупції з боку влади чи «геноцид з боку хунти») стануть головними цього дня.
18 грудня – Міжнародний день мігранта. У зоні небезпеки цього дня та напередодні – біженці та переселенці, які можуть стати жертвами «націоналістів». Ця загроза викликана прискіпливою увагою цього дня до прав мігрантів у світі та бажанням Росії сформувати негативне ставлення до українців.
26 грудня – католицьке Різдво, що з цього року стало в Україні святом. Як символ зближення із заходом може стати датою локальної ескалації військового протистояння на лінії зіткнення.
В міжнародному контексті загострень можна очікувати на Близькому Сході, пов’язаних із заявами Трампа про визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю. ХАМАС уже заявив про початок третьої інтифади проти Ізраїлю. Прямі терористичні загрози можуть виникнуть і для самих США. Опосередковано, загострення Близькосхідної кризи може вчергове поляризувати світ за прихильністю до тієї чи іншої сторони. І таким чином – призвести до загострення міжнародних стосунків. Щодо України – то тут можуть проводитись чіткі паралелі про офіційне визнання окупованої, а потім анексованої частини. І ще важливий висновок з цієї заяви Трампа: світові ближчим часом буде не до України.
Вересень став одним із найнасиченіших місяців року. Йдеться як про зовнішні екстреми, так і про внутрішньоукраїнські, які достатньо часто змінювали інформаційний порядок денного. Натомість ситуація на лінії зіткнення на Донбасі характеризувалась подальшою деескалацію.
Міжнародна ситуація
У вересні активізувались як загрози для Західного світу, які не мають прямого відношення до російської агресії, так і внутрішні російські проблеми, пов’язані з екстремізмом, – телефонне мінування та конфлікт між консерваторами та ультраконсерваторами в партії влади.
Щодо вибуху в Лондонському метро, то він говорить про повернення до тактики використання нелегальних засобів – вибухівки. А це свідчить про наявність каналів для постачання (виготовлення) вибухівки або – лабораторій з її виготовлення. Що є викликом для спецслужб, які виявились неспроможними здійснити контроль пересування нелегальних засобів.
Не в останню чергу, застосування вибухівки під час теракту спричинено ефектом звикання до подібних терактів та необхідністю зміни стратегії – для збільшення інформаційного впливу. Теракт, щоб мати інформаційний ефект (а це головне завдання терористів, а не кількість жертв) має бути особливим.
Ісламська Держава намагається перенести протистояння із Близького Сходу в Європу або – на Західний світ у цілому, викликати зворотну реакцію – помсту мусульманам. І тим самим, перетворивши конфлікт з військового на Сході у побутовий в Європі. Частково ісламісти своїх цілей досягли – уже улітку були факти «вендети» з боку європейців щодо мусульман.
Теракти у Марселі та Едмонтоні, найімовірніше, були пов’язані між собою хоча б тим, що відбулись в один день та – зі застосуванням аналогічного типу нападу. Імовірно, це – сигнал, який означає не стільки відсутність територіальної зосередженості бойовиків Ісламської Держави (ІД), скільки – її готовність нанести удари у декількох місцях одночасно.
Водночас, ІД в інформаційному супроводженні своїх терактів дещо прорахувались, оскільки розголос від терактів не набув задуманого розповсюдження на фоні референдуму в Каталонії (дата якого була відома заздалегідь). З огляду на стратегічний прорахунок (неврахування інших значимих для світу подій), це може говорити про певні панічні настрої у керівництві ІД, які не дозволяють системно прораховувати атаки. Симптоматично, що після масових розстрілів у США, ІД взяла відповідальність на себе за цей злочин. Хоча поліція не схиляється до цього варіанту. Що знову ж таки може стверджувати про певну втрату впливу цієї терористичної організації.
КНДР продовжує випробування навіть після санкцій ООН. Постійний представник КНДР при ООН Хан Те Сон підтвердив, що Північна Корея успішно провела шосте та найбільше випробування ядерної бомби. У той же час, офіційні представники КНДР заявляють, що їх сигнали спрямовуються виключно США,нікому більше.
У той же час, на початку вересня світова увага переключилась із загроз від КНДР на М’янму, де відбулась різанина між буддистами та мусульманами. Особливістю цього конфлікту стало те, що він набув інформаційного розголосу не за мірою виникнення, а через значний проміжок часу. Уряд М’янми уже кілька місяців проводив силову операцію проти рохінджа. Тому можна стверджувати про штучність актуалізації цієї теми саме зараз.
По-перше, не варто виключати, що проблема релігійного протистояння – це засіб переключення уваги з проблем мусульман Європи на проблеми мусульман у інших країнах. Фактично, це може бути однією зі спроб перенесення екстремістської активності радикальних ісламістів на незахідні країни.
Друге – конфлікт у М’янмі негативно впливає на економічні інтереси Китаю – адже близько 8% імпорту газу до Китаю відбувається через М’янму (газопровід відкрито у 2015 році). Фактично, блокування цього газопроводу, що може відбутись через ескалацію протистояння або застосування санкцій, призведе до того, що Китай буде вимушений купувати більше газу у Росії.
Конфлікт у М’янмі привід до загроз Росії. Значна підтримка мусульманської спільноти з боку чеченців та Кадирова, показала, що Росія не може однозначно висловити своє ставлення. Оскільки не підтримка буддистів зіграє проти російсько-китайських інтересів. Більше того, складна ситуація може скластись і всередині РФ, якщо б цей конфлікт інформаційно підкріплювався. Зокрема, – формування ненависті між російськими мусульманами та буддистами. Нагадаю, що у Росії три буддистські регіони. І один з них – Калмикія знаходиться на кордоні з мусульманським Дагестаном.
Водночас, у Росії після 10 вересня активізувався так званий «телефонний тероризм». Найімовірніше, він мав цілеспрямований характер, а відповідно – його «замовниками» на думку частини аналітиків міг виступати сам Кремль. Версії до його виникнення декілька:
1. Відвертання уваги від мусульмансько-буддистського конфлікту.
2. Проведення навчань як засіб залякування населення потенційним військовим конфліктом.
Крім того, не варто виключати варіанту інформаційної атаки ззовні – особливо з огляду на те, що винні так і не були «призначені» владою. Саме такі – «телефонні» теракти є засобом дратування населення і призводять до формування недовіри та незадоволення діяльністю спецслужб у населення.
Увагу привертає і масовий розстріл, що відбувся у Лас-Вегасі. Відповідно до досліджень Американської соціологічної асоціації «MassShooters, Firearms, andSocialStrains: AGlobalAnalysisofanExceptionallyAmericanProblem», у США протягом 1966-2012 рр. відбулось 90 масових розстрілів (число загиблих за один епізод – більше 4 осіб). У той час як у світі за цей час – 290. Тобто, 31% від усіх зафіксованих випадків. На другому місці – Філіппіни – «всього» 18 масових розстрілів. На третьому – Росія (15 масових розстрілів). Це не рахуючи терактів та бойових дій.
Причин до такої ситуації у США декілька. З одного боку, відносно вільний доступ до зброї. У США після минулорічного масового розстрілу в Орландо вчергове посилились дискусії щодо суворіших обмежень на продаж зброї. Але 43% американських сімей володіють зброєю. І тому дискусії будуть тривати дуже довго. З одного боку демократи, які підтримують обмеження, з іншого – республіканці, які проти обмежень. Тому – права на зброю це частина американського суспільного диспуту.
Друге – це особливості американського суспільства. Одним із його цінностей є самореалізація і прагнення стати відомим. Якщо цього не відбувається, то людина входить у стан депресії та може помститись суспільству. Четверте – суспільний пресінг. Індивідуалістичне суспільство жорстоке щодо інших. Жорстоке ставлення у школі чи на роботі може призвести до того, що людина «зривається». І виплескує на тих, хто наніс образу. Особливо це стосується дітей – тобто, особистостей з несформованою психікою та неповним прийняттям соціальних норм. Звідси – постійно виникає проблема масових розстрілів у школах.
З важливих подій, пов’язаних з екстремізмом у світі, виокремлюється референдум у Каталонії. Привертає увагу відсутність єдиної реакції щодо відокремлення регіону від Іспанії в українському суспільстві. Це не стільки говорить про потенційну схильність українського суспільства до об’єктивної оцінки, скільки – відсутність розуміння процесів, які відбуваються поза Україною. Саме тому маніпулятивним стало твердження про якісь аналогії між окупацією в Україні та сепаратизмом в Іспанії. І це – дзеркальний показник того, як європейці сприймають проблему Донбасу та Криму.
Це вже була не перша спроба провести референдум у Каталонії. Тому пошук мирних варіантів виходу з кризи з кожним разом ускладнюється, а нереалізовані права каталонців (у тому числі й право на самовизначення) з кожним разом активізуються. Алгоритм активації будь-якого екстремізму (тероризм, війна тощо) – неспроможність реалізації актуальних для багатьох прав в умовах діючої системи. Тобто, чим довше права будуть нереалізовані, тим зростатиме запит на екстремізм як метод їх реалізації.
Важливо й те, що конфлікт у Каталонії – це не протистояння не- чи напівлегальних угруповань проти центру, йдеться про конфлікт між центральною та регіональною владами, який призвів до насильницьких методів. Тобто, в обох випадках – між владами обраними народом.
У вирішенні іспанської проблеми Європейський Союз практично повністю відчужився. Поодинокі заяви про те, що Каталонії доведеться окремо набувати членство у Євросоюзі не сприяли вирішенню проблеми. Таким чином, ЄС не може достатньою мірою вважатись гарантом безпеки навіть для власних країн, у разі виникнення у них відцентрових тенденцій. Для України цей випадок показовим, оскільки ми вважаємо, що Євросоюз відіграватиме вагому роль у гарантуванні української безпеки. Приклад Каталонії та бездіяльності Євросоюзу може призвести до ефекту доміно не лише в Іспанії (де є регіон з яскравішим терористичним минулим – Країна Басків), а на Європейському континенті взагалі. Тим самим, створюючи зону турбулентності у Старому Світі та послаблюючи Євросоюз.
Війна на Донбасі
За більшістю показників, вересень став черговим місяцем подальшої деескалації протистояння на Донбасі.
Так, за даними Міноборони у вересні під час виконання бойових завдань загинуло 6 українських воїнів (10 у серпні). Фактично – це найнижчі з зафіксованих показників (аналогічні були лише у січні 2016 року) за час війни.
Кількість поранених українських воїнів на Донбасі зменшилась вдвічі – з 78 у серпні до 34 воїнів у вересні.
Натомість кількість випадків порушення режиму «тиші» залишилась практично тією самою – 26 у середньому щодня. 790 у вересні та 735 обстрілів (24 щодня) у серпні.
У вересні питання введення миротворців на Донбас стало розглядатись на міжнародному рівні. 4 вересня Путін заявив, що Росія виступає за запровадження миротворчого контингенту на Сході України.
Технічно ця заява від Кремля стала випередженням ініціативи Президента України. Порошенко анонсував винесення рішення на сесію Генасамблеї ООН, яка мала розпочатись 12 вересня. Тому росіяни запропонували альтернативне рішення для Радбезу, яке буде завідомо на їх користь. Така ініціатива росіян – засіб позиціонування у конфлікті як посередник, а не як учасник, з одного боку, та упереджена дія перед ветуванням української ініціативи – з іншого.
Зрозуміло, що російський варіант рішення про миротворців завідомо не прийнятний для України. Введення їх лише на лінію зіткнення (а не на всю територію, як це планувалось Україною) теоретично може призвести до зменшення числа обстрілів. Але, на практиці миротворці зайдуть на Донбас після реального запровадження режиму припинення вогню. І навіть у такому варіанті, вони значною мірою «узаконять» поділ Україну на контрольовану Києвом і контрольовану Москвою.
Але, важливим є те, що раніше Росія завжди заперечувала необхідність введення миротворців, посилаючись на те, що це не відповідає «мінським угодам». Це може говорити про відкриття «вікна Овертона», тобто – запуску самої ідеї про можливість введення миротворців у громадській думці як росіян, так і окупованих частин України. Щонайменше, акцентуючи увагу останніх на тому, що «республіки» ніколи не стануть частиною Росії.
Опосередковано до проведення військових дій відноситься і проведення Росією спільних з Білоруссю навчань, які викликали панічні загрози щодо можливого вторгнення в Україну. Однак, як і вказувалось нашим Інститутом, реальною загрозою, яка і була реалізованою, стало невідведення частини російських військових з території Білорусі.
Окупований Донбас
Основними подіями, що відбулись у вересні на території ОРДЛО, можна вважати теракт у Луганську та замах на «міністра ДНР» Олександра Тімофєєва (Ташкента).
З огляду на особливості цих терактів, їх необхідно розглядати окремо. Щодо підриву пам’ятника у Луганську, то найімовірніше – це справа рук проукраїнського підпілля у Донбасі. Про це говорить те, що теракт відбувся без жертв серед мирного населення та мав своїм об’єктом «республіканські символи». Враховуючи, що це не перший підрив пам’ятника, це може говорити про те, що це цілеспрямована кампанія однієї групи. Сама по собі війна символів є надзвичайно важливою, особливо – коли війна – гібридна.
Війна символів примушує обрати сторону. Підрив пам’ятника, який символізує російське вторгнення, стимулює дискурс у суспільстві та підштовхує жителів окупованих регіонів чіткіше визначатись на чиїй вони стороні. Крім того, це – чіткий сигнал для України про те, що у Луганську є ті, хто чекає на її повернення. Це сигнал важливий для українського суспільства, особливо коли частина українців (уже 12%) відкрито підтримують відокремлення ЛНР та ДНР. Тобто, 12% населення на вільній території вже стали сепаратистами, але – не з боку ОРЛДО, а з боку України. І на жаль, електоральний попит вимагатиме і електоральної пропозиції. І звичайно, це сигнал населенню окупованої Луганщини про те, що спротив можливий.
Щодо замаху на Тімофєєва (Ташкента), то він має зовсім інше значення. Найімовірніша версія – це незадоволення Тімофєєвим з боку або “стародонецьких” – тобто донецької верхівки “часів України”, чий бізнес він періодично віджимав. Тому вони вирішили взяти карт-бланш і якщо не повернути “експропрійоване”, то залякати “міністра”. Або – це розбірки між різними групами російських кураторів у Донецьку. Пару місяців тому схожа ситуація була в “ЛНР”, де в результаті конфлікту інтересів ФСБ та ГРУ РФ було знищено двох “депутатів”. Крім того, внутрішня боротьба активізується шляхом відправлення на «підвал», тих хто стояв у джерел формування «республіки». Зокрема, у вересні було затримано російського політтехнолога, активіста ДНР Романа Манекіна.
А в цілому, Москва (якщо вона не причетна до цього замаху) повинна розуміти, що затишшя на фронті призводить до внутрішньої боротьби серед “владних прошарків” ОРДЛО. І для стримування внутрішнього протистояння, необхідно постійно переорієнтовувати увагу. Тому для Росії може бути декілька варіантів вирішення питання: посилення локальних зіткнень із ЗСУ, теракти всередині “республік” проти мирного населення (нібито з боку укродиверсантів) або – здача “республік” під контроль Україні. З огляду на недопустимість останнього – не виключено, що Росія обиратиме між першими двома.
ДНР у вересні почало перейматись перетоком молоді до України. Зокрема, їх «міносвіти» намагається сформувати думку в населення про те, що дистанційні курси української мови – це намагання «нав’язати націоналістичну ідеологію». Не варто виключати, що крім заяв, колаборанти будуть застосовувати й інші – насильницькі дії щодо унеможливлення доступу дітей на території ОРДЛО до української освіти.
Крім того, на території ДНР проводяться заходи з переслідування осіб, які дотримуються проукраїнських поглядів. Зокрема, протягом 2-5 вересня лише у Донецьку було затримано 579 громадян. Таким чином, йдеться про системну політику із залякування власного населення.
Плотницький заявив, що провів у ЛНР «інвентаризацію» житлового фонду з метою націоналізації цих квартир та передачі їх у користування іншим людям. Таким чином, влада ОРДЛО намагається стимулювати зворотний потік переселенців до республіки.
Анексований Крим
Ситуація на півострові в інформаційному просторі України актуалізувалась у вересні декілька разів. По-перше, у виступі Президента України, який фактично закріпив подальше бачення щодо повернення Криму: «Україна не може відбити у Росії Крим, але може зробити півострів не підйомним для Росії». Таким чином, військових варіант деокупації АРК на сьогоднішній день відкидається і водночас, – акцент робиться на економічному тиску. Водночас, видається, що ця стратегія випускає найголовніше – зробити Україну привабливою для кримчан.
По-друге – це засудження російським судом заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова до двох років колонії за обвинуваченням в екстремізмі через заклики до зміни територіальної цілісності Росії. Фактично, це стало ще одним з напрямків легітимації кремлівського режиму на півострові – залякування.
Зараз політв’язнів у Криму, за даними голови Меджлісу Рефата Чубарова, не менше 48.
Засудження Умерова вчергове порушило питання Криму на міжнародному рівні. Зокрема, США звернулись до Росії з вимогою звільнити заступника голови Меджлісу. Йдеться про те, що легалізація російської анексії Криму у вигляді залякувань постійно порушуватиме питання окупації українського півострову на міжнародному рівні.
Третє – це історія із затриманням ФСБ колишнього українського військового, який зрадив присязі та нібито надавав секретні відомості до українських спецслужб. Зважаючи на те, що ця історія набула розголосу в ЗМІ півострову, можна говорити про цілеспрямовану інформаційну кампанію, що проводиться Кремлем. Її мета – орієнтувати кримчан на пошук ворогів уже не лише ззовні, а й всередині кримського суспільства.
Цей меседж важливий для Росії, оскільки говорить про неврахування Кремлем ментальності кримчан під час їх окупації. Так званий «руський мір» Криму був з самого початку уражений вірусом української махновщини. Уже зараз кримчани протестують – поки що з соціально-побутових питань. Але якщо Кремль не придушить протест, то він може перекинутись в інші сфери. Тобто, Росія отримала 2 млн. людей, які апріорі не люблять владу. Тобто завдання Кремля – подолати потяг населення до об’єднань проти влади і до протестів. І технологія «зрадників серед нас» спрямована на це.
У вересні також був оприлюднений звіт Гендиректора ЮНЕСКО щодо ситуації в Криму. Зокрема, у ньому йдеться про суттєві обмеження у викладанні української та кримськотатарської мов на півострові, які витісняються російськомовним навчанням. А також йдеться про вивезення культурних цінностей з території Криму до Російської Федерації.
Внутрішня ситуація
Вересень в Україні став одним із насичених на внутрішні екстреми місяцем.
Топовою подією місяця стали вибухи на складах у Калинівці. Хто насправді винен – як і у більшості випадків подібних злочинів ми не дізнаємось. Бо навіть найґрунтовніше розслідування зіштовхнеться з двома важливими проблемами – недовіра до тих, хто розслідує і своя точка зору. Навіть найретельніший пошук фактів впиратиметься у якісь власні переконання.
Базовою версією злочину виступає російська диверсія. З точки зору ведення будь-якої війни зниження обороноздатності вигідно ворогові. Нанесений удар, який прямо не підставляє агресора на міжнародному рівні, що вписується у його стратегію. Більше того, нанесення удару в тилу, також є елементом стратегії – по-перше, залякується населення, по-друге, – зменшується психологічна обороноздатність українських воїнів, які відчуватимуть себе завжди мішенями, не залежно від того чи перебувають на лінії зіткнення.
В умовах потенційної передачі зброї американцями це сигнал про безалаберність у керівництві українських збройних сил. У цьому розумінні його мета – загальмувати передачу зброї Україні іншими країнами. Це – особистий удар по Порошенку, оскільки був нанесений у його день народження і на території його другої малої батьківщини.
І неросійські версії. Халатність або прикриття халатності. Не зважаючи на війну, реальних кадрових змін в армії не відбулось. А ті що відбулись – не змінили докорінно армійську систему. Затишшя на Донбасі дозволило генералітету відновити свої позиції в армії. А разом з ним – і зберегти старі традиції.
Разом з тим, ситуація у Калинівці стала приводом розпочати політичну кампанію проти керівництва ЗСУ. Така позиція може призвести до втрати довіри до армії. А вона на сьогодні є єдиним державним інститутом, рівень підтримки до якого складає більше 50%.
На початку місяця розгорнулись події навколо змитих на будівлі по вул. Грушевського зображень часів Революції Гідності. Члени організації С14 провели акцію протесту, яка супроводжувалась насильницькими діями, зокрема, з розбитим скляним фасадом магазину та написами на стінах. Йдеться не лише про суттєву роль, яку продовжують відігравати символи революції для пасіонаріїв, але й про формування нелегальних об’єднань, які намагаються виконувати роль правоохоронних структур.
Убивство Тімура Махаурі стало однією з топ новин вересня. Сам Махаурі був неоднозначною фігурою. Тому мотиви його убивства можуть бути різними: від кримінальних розборок між чеченськими кланами до діяльності російських спецслужб. Але разом з тим:
а) присутність у підірваній машині дитини говорить про безпринципність та деморалізацію тих, хто вбивав Махаурі. Тобто – про розширення меж дозволеної поведінки, у тому числі й для тих, хто веде війну всередині України.
б) убивство шляхом вибуху у центрі столиці – це не лише убивство, але й сигнал. Але з огляду на поширену останнім часом практику вибухів, навіть якщо залякування суспільства не стояло серед завдань злочинців, то розповсюдження таких випадків вестиме до поширення паніки.
Якщо підтвердиться, що результат загибелі – це кримінальні розбірки, то це вкладеться у нав’язувану Росією думку, що Україна стала сприятливим місцем для криміналітету. Якщо підтвердиться версія про російський слід, то відповідно це підкреслить наскільки уразливою залишається Україна навіть після трьох з половиною років війни для російського впливу.
Початок політичного сезону ознаменувався поверненням Саакашвілі. Йдеться про використання владою адміністративних важелів щодо недопущення екс-президента Грузії на територію України з одного боку та застосуванням насильницьких методів для переходу кордону Саакашвілі. У будь-якому випадку, вчергове створився прецедент, коли насиллям можна протистояти несправедливості. А це – реальна загроза. Загроза того, що «справедливе насилля» стане популярним серед українців. А коли єдиних цінностей не створено, авторитетів не існує, це – атомізація, подрібнення суспільства з війною всіх проти всіх.
На початку жовтня МВС заявило про затримання злочинного угруповання, яке займалось поширенням міжнаціональної ворожнечі в Україні. Банда «Торпеда» за даними правоохоронців причетна до щонайменше 9 найрезонансніших злочинів, спрямованих на сіяння міжетнічної ворожнечі. Всі ці злочини однозначно грали проти України, а основним вигодонабувачем від них був Кремль. Це була спроба нав’язати альтернативного Росії ворога українцям та створити з українців «образ ворога» для інших націй. Фактично, йдеться про диверсифікацію міжнаціональних конфліктів для України.
Складно уявити, що це справа рук одного злочинного утворення. Особливо, якщо зважити на те, що група здійснювала всі найрезонансніші міжетнічні злочини і діяла в Україні протягом року. Більше того, локалізація цих злочинів – широченна – практично вся правобережна Україна – від Києва до Закарпаття. Водночас, частина злочинів «випадала» із загальної тематики – як то вибухи на Дні незалежності. І знаючи схильність Кремля розкладати яйця у різні кошики, малоймовірно, що всі ці злочини виконувались однією групою.
Але з символічного боку, суспільство потребувало відповідей – тобто затримання злочинців зокрема і формування дієвої системи безпеки – у цілому. Інформація про затримання групи, що виконувала резонансні злочини певною мірою стала таким сигналом.
Зараз більшість аналітиків сходяться на тому, що в Україні основний конфлікт між двома гравцями з влади – між Порошенком та Аваковим. І у цьому розумінні глава МВС від цих затримань отримав додаткові бонуси на фоні втраченого Президентом у протистоянні з Саакашвілі. Він отримав бонуси і на фоні вибухів у Калинівці та вектору негативу в інформаційному просторі, що спрямовується зараз на українських військових. І звичайно, заяви про колишніх «регіоналів», що курують цей проект переховуючись у Москві (а це цілком можливо з огляду на потенційну наявність зв’язків у них в Україні), можуть стати сигналом для інших колишніх «регіоналів», які цілеспрямовано формують негативний імідж Авакову на підконтрольних їм інформаканалах.
Що можна спрогнозувати – це потенційну цілеспрямовану кампанію з формування довіри до представників поліції та Національної Гвардії. Безумовно такі заходи важливі, якщо йдеться про єдину державну систему безпеку – коли вони мають на меті відновлення довіри до держави у цілому. Саме довіри – сьогодні не вистачає і населенню, і правоохоронцям, і владі для збільшення ефективності і МВС, і всього державного апарату. Але такі заходи можуть стати достатньо небезпечними, коли йдеться виключно про довіру до поліції, на фоні ігнорування інших структур. Фактично, – це може призвести до формування в громадській думці запиту на поліцейську державу, як єдино спроможну навести лад у суспільстві.
Загрози
У жовтні ризики ескалації протистояння на лінії зіткнення значно вищі, ніж у вересні. По-перше, відсутність провокацій призведе до того, що кількість обстрілів буде знижуватись, що порушить питання про подальше мирне вирішення проблеми. Це порушить питання про виконання «мінських домовленостей» як Росією, так і Україною. По-друге, осінь – це бюджетний процес, у тому числі й в Росії. Зрозуміло, що очільники «республік» та їх куратори якнайбільше зацікавлені у збільшенні витрат. А здійснити це збільшення можна лише в умовах ескалації конфлікту. По-третє, жителі окупованих територій мають отримати відповіді про низькі соціальні статки і ці відповіді традиційно полягатимуть у «загрозі від ЗСУ». Четверте – відсутність стримуючих факторів, які були у вересні – прийняття Євросоюзом рішення про продовження санкцій щодо Росії.
Опосередковано на потенційну можливість ескалації бойових дій у жовтні опосередковано вказує і завершення весняно-осіннього сезону, найбільш сприятливого для військових дій.
Найбільші загрози для ескалації припадають на:
а) період розгляду у Верховній Раді України законопроектів про ОРДЛО – з метою стимулювати радикально налаштованих депутатів не підтримувати ці проекти. І в подальшому звинуватити Україну в гальмуванні мирних переговорів;
б) 14 жовтня – День захисника вітчизни, він же день козацтва і УПА. Можливі короткочасні загострення на Донбасі. Однак, основна увага Кремля у цей день приділятиметься загостренням усередині країни.
Крім того, потенційно можливі зіткнення до голосування у Верховній Раді законів про реінтеграцію Донбасу та продовження особливого статусу ОРДЛО. Мета –довести неспроможність Києва до реалізації «мінських угод», зокрема, та неспроможність України як держави взагалі. Зазначимо, що закон про особливий статус ОРДЛО діє до 18 жовтня, тому саме до цього часу необхідно пролонгувати закон. Ускладнення полягає у тому, що два закони внесено окремо і неприйняття одного з них – стане підставою для звинувачення України у невиконанні Мінських угод. Зрозуміло, що на сьогодні – це гра на радикальному електораті з боку Народного Фронту. Але, заяви про «хорватський варіант» на сьогодні впираються у відсутність реальної підготовки країни до військового визволення.
На 17 жовтня заплановані протести, пов’язані з приїздом до столиці Саакашвілі. Не виключено, що як і у випадку з перетином кордону, сторони конфлікту будуть готові до силового варіанту.
Ускладненням ситуації навколо Верховної Ради можливе й потенційним винесення на її розгляд питань про скасування депутатських повноважень. Виходячи з інформації, яку надають сьогодні різні джерела від ГПУ та НАБУ можуть бути внесені подання на 11 депутатів.
У міжнародному вимірі ускладнення можливі навколо КНДР, зокрема називаються такі дати як 10 жовтня (день заснування компартії країни) та 18 жовтня (проведення з’їзду компартії Китаю).
Але у європейському інформаційно-безпековому полі на першому плані перебуватиме ситуація навколо Каталонії, яка і визначатиме порядок денний Євросоюзу найближчим часом.