Неділя 18 Листопад 2017, 21:43

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЕКСТРЕМІЗМ В УКРАЇНІ. ПРОЯВИ, ВПЛИВИ ТА ЗАГРОЗИ. ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2017 РОКУ. АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

06.06.2017

Травень – традиційно найзагрозливіший місяць року – через збіг символічних подій, завершення навчального сезону та потепління.Крім того, на травень 2017 року було заплановано низку подій, що так чи інакше впливали на позиції України у світовій політиці.

Міжнародна ситуація

Серед основних подій травня у міжнародній політиці важливими для України стали упровадження безвізового режиму та завершення ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. Шлях практичного упровадження цих рішень був не просто складним та затягнутим. З 2013 року для України цей шлях став і кривавим. Формально саме незгода продовжити інтеграцію з ЄС стала підставою для народного невдоволення, що вилилось у Євромайдан, анексію Криму та війну на Сході. Ці рішення Євросоюзу є більш ніж символічними для України, яка доводила і доводить свій цивілізаційний вибір не лише заявами, але й життями власних громадян.

Як і будь-яка інша подія, в інформаційному вимірі такі символічні перемоги не могли обійтись без маніпуляцій з боку «руського міра». Маніпуляцій, спрямованих на применшення значення цих рішень. Тобто, що упровадження безвізового режиму не дасть нічого пересічному громадянину. Але, зважаючи на те, як громадяни України, які проживають на окупованих територіях, намагаються отримати вітчизняні біометричні закордонні паспорти, – це говорить про те, що переваг від безвізового режиму більше, ніж недоліків.

Ратифікація Сенатом Нідерландів Угоди про асоціацію України та ЄС, що відбулась не зважаючи на негативні результати минулорічного опитування у цій країні, вказує на те, що Європа все-таки погодила цивілізаційний вектор України. І хоча, розкол у сприйнятті України в Європі все ще існує – як серед європейців, так і серед українців. Тим не менше, подібні сигнали значною мірою мобілізують євроінтеграційні устремління нашої країни. Що особливо важливо в умовах гібридної війни та нав’язування думки про повне неприйняття Європою України.

Поразка проросійських сил на президентських виборах у Франції була прогнозованою лише в останні місяці. Однак, на початку року, два лідери гонки займали пропутінську позицію. Особливо, це проявлялось у питанні визнання Криму російською територією. Перемога Макрона – це чергова, після виборів у Нідерландах, поразка «руського міра». Точніше, тих страхів, які існували ще на початку року про потенційну перемогу проросійських сил на більшості виборів у Європі.

У той же час, парламентські вибори у Франції, що відбудуться у червні, вказують про потенційні завдання, що стоять перед Макроном – знизити фінансову та інформаційну підтримку росіянами своїх конкурентів. Найімовірніше, саме на це – досягнути певних домовленостей – була спрямована зустріч президентів РФ і Франції у травні.

Американський канал Fox News провів опитування, яке встановило, що американці сприймають росіян як ворогів. Щоправда – лише на четвертому місці (64%). Після КНДР (93%), Ірану (80%) та Сирії (76%). У той же час, в тому опитуванні є конкретний пункт щодо політики Трампа до Росії (щодо інших країн такого опитування не проводилось). Американці вважають, що Трамп вважає Росію союзником (73%), а не ворогом (20%). Це підтверджує конфлікт між позицією республіканців, яким симпатизує канал, та позицією Президента від республіканців.

Таким чином, США не будуть проявляти особливої ініціативи у вирішенні українсько-російського конфлікту. Принаймні, до того часу, як антирейтинги Росії доростуть хоча б до першої трійки. Друге, чітка прив’язка Росії до найбільших ворогів США (як їх союзника) не дозволить різко знизити рейтинги ненависті до неї. Третє, позитивним є те, що «антиросійський чинник» як внутрішньопартійний елемент тиску на Трампа зберігає свій вплив. Більше того, розрив між позицією американців та Президента може призвести до того, що проти Росії будуть застосовані нові, – переважно символічні, а не практичні, санкції. Для підтримки внутрішнього рейтингу, а не як реальний шлях до конфронтації між країнами.

У контексті зовнішньої безпекової політики важливим є цілеспрямоване формування образу ворога з найбільш прийнятного противника – Північної Кореї. Рівень ворожості до неї у американському суспільстві набув критичної маси, а політичне і військове керівництво країни продовжує акцентувати саме на «північнокорейській загрозі», нівелюючи проблеми союзників у Європі та російську агресію.

Важливим у контексті міжнародних стосунків є і конфлікт між Меркель та Трампом, що набув публічних форм після зустрічі G7. Найімовірніше, це може призвести не просто до погіршення відносин між Німеччиною та США але й до потенційної гри США проти Меркель на наступних виборах у Німеччині (вересень 2017 року). Тобто, це передбачає гру в одній команді з Путіним проти команди Меркель. Вибори у ФРН – останній у цьому році прояв прямої демократії у потужному світовому гравці, де Росія може поставити на перемогу проросійських кандидатів. І перемога для Кремля, особливо після поразки у Франції та Нідерландах – важлива як з символічного, так і з практичного боку для Росії.

І щодо Росії. Перше, це відсутність на традиційному параді до 9 травня лідерів союзних держав. Єдиний, хто брав участь – це президент Молдови Додон. Для низки аналітиків – це показник втрати впливу Путіним свого впливу на пострадянській території. У той же час, не зважаючи на промосковського Додона, Україна і Молдова у травні домовились про здійснення тиску на Придністров’я, – зокрема через впровадження на українській території спільних молдовсько-українських пунктів пропуску на територію так званої ПМР. Більше того, російських дипломатів було оголошено персонами нон-грата у Кишенеу. Що говорить про те, що антиросійський вектор у молдовській політичній владі залишається достатньо потужним, не зважаючи на перемогу проросійського президента.

Крім того, у травні у Стокгольмі відбувся суд між «Нафтогазом» та «Газпромом», відповідно до якого скасовано принцип «бери або плати» у газовій угоді між Україною та Росією. Суд задовільнив і ще дві вимоги українців -  зобов’язав переглянути ціну на газ з урахуванням ринкових умов та скасував заборону на реекспорт газу.

Стратегічно важливим для Росії у травні – за словами міністра оборони Шойгу – були названі Україна, Сирія та – Корейський півострів. Якщо виходити з пріоритетів міністра оборони, Росія намагається самостійно зайняти всі місця у антиамериканській ніші, незалежно від їх інтересів.

Огляд міжнародної ситуації вимагає зупинити увагу і на терактах у Великій Британії. Перше, – Велика Британія є активним міжнародним гравцем – у тому числі – поруч із США взяла на себе функцію міжнародного поліцейського. У тому числі й у протистоянні ісламському фундаменталізму та екстремізму. Зрозуміло, що така силова місія призводить до збільшення когорти невдоволених. Фактично, – тих, хто вважає себе «жертвою поліцейського свавілля». Друге – перший теракт відбувся напередодні Саміту НАТО, який мав визначити основні загрози сучасності. Таким чином, тероризм став першою загрозою, що певною мірою відтіснило Росію у списку основних загроз сучасності для Північноатлантичного Альянсу. Пріоритетом стала боротьба з Ісламською Державою та приєднання до коаліції усіх членів НАТО. Але, як заявив Столтенберг – приєднання до коаліції не означає автоматичної участі у бойових операціях. Йдеться про координацію протистояння. Щодо Росії, то її включено у перелік загроз. Але не стільки світовому порядку, скільки – східним кордонам Альянсу.

Проведення другого теракту на території Об’єднаного Королівства – це подвійний сигнал. По-перше, напередодні парламентських виборів у Британії, що стимулює підтримку тих кандидатів, які виступають за прискорення Брексіту та посилення антиміграційної політики. З іншого боку – регулярність терактів примушує змінити позицію самої влади, а фактично – може призвести до сіяння ворожнечі усередині британського суспільства.

Важливо розуміти, що на цілу низку подій у міжнародній політиці ми покладаємо надмірні сподівання. І безвізовий режим, і програш відвертопропутінських сил у Франції – це, безумовно, сприяння для проукраїнської політики. Але це – не перемога, а лише створення кращих умов для провадження політики з відновлення територіальної цілісності. А ось конвертація цих теоретичних переваг у практичні – повністю залежить від активної позиції української влади та українського суспільства.

Гібридна війна

Травень 2017 року показав неоднозначні тенденції на лінії зіткнення на Донбасі. Найважливішим є, безумовно, зниження кількості загиблих українських воїнів. Бойові втрати у травні становили 12 осіб (включаючи двох померлих від ран у госпіталі). Це менше ніж у квітні (15 осіб) і значно менше, ніж у березні – 31 загиблий воїн.

загиблі таблиця

У той же час, кількість поранених та кількість обстрілів є вищою, ніж у попередньому місяці. У квітні поранено 105 осіб, у травні – 138.

Кількість обстрілів у квітні складала 1342, а у травні – 1604. У середньому на день у другому місяці припадало 45 порушень режиму тиші. У травні – 52.Однак, це значно менше, ніж у березні (88,5 обстрілів щодня) та лютому (75).

поранені

Імовірно позитивним сигналом в умовах відсутності знакових перемог мала б стати інформація щодо просування лінії зіткнення. Однак, варто зважати на те, що просування відбувається виключно в межах «сірої зони». І таке просування має своїм наслідком зближення позиції ЗСУ та «гібридів», що в свою чергу, призводить до активізації бойових зіткнень між штучно зближеними бойовими точками. Зазначимо, що входження у «сіру зону» – це не лише тактика ЗСУ, але й бойовиків.

За даними ООН, за два з половиною місяці весни жертвами війни на Донбасі стали 178 осіб.

На жаль,  не можна говорити про повну локалізацію військового конфлікту в межах лінії зіткнення. У травні було щонайменше два випадки обстрілів територій, які знаходяться у 20-ти кілометрах від зони зіткнення. Більше того, одним із обстріляних об’єктів став дитячий табір під Волновахою. На щастя обійшлось без жертв серед дітей. Але, по-перше, цей обстріл – це порушення мінських домовленостей. А по-друге, – те, що держава, не зважаючи на загрози від «руського міру», навіть після трьох років конфлікту, не у повній мірі потурбувалась про дітей, які проживають у «зоні конфлікту». Симптоматично, але за два дні до цього «гібриди» обстріляли школу в Красногорівці, у якій теж на той час вже не було дітей. А на початку червня обстріляли школу в Павлополі.

Це може говорити і про зміну тактики – обстріл тилів, житлових зон та місць перебування найуразливіших категорій населення – є більш ефективним методом тиску на українську владу, ніж обстріл позицій ЗСУ, які готові до військових дій.

Наприкінці місяця з’явилась неофіційна інформація про плани США посилити свій вплив на мирний процес на Донбасі. Начебто буде призначено особу на місце Вікторії Нуланд для більшого прогресу. Це мало б говорити про зміни у стратегії США, особливо після заяв вищого керівництва Штатів, що проблеми України – це справа Європи, а не платників податків із США.

Імовірно, в Адміністрації Президента США зрозуміли важливість військового конфлікту в Україні як важеля впливу і на Росію, так і на Європейський Союз. А відповідно, втрачати вплив на двох потужних  міжнародних гравців було б недоречно. Найімовірніше, що на місце Нуланд таки буде призначено нового чиновника. Чим фактично буде посилено і «український вектор» у новій адміністрації Президента США. Але, разом з тим, сподіватись на те, що США офіційно вступлять у переговорний процес – не доречно. Оскільки це покладає офіційну відповідальність на владу за вирішення довготривалого і безперспективного конфлікту.

Крім того, наприкінці травня було прийнято неоднозначне рішення щодо упровадження призову для офіцерів запасу. З одного боку, це говорить про брак військових фахівців в армії та використання доступних методів для залучення нових. Але, з іншого боку, – відсутність реальних та зрозумілих більшості критеріїв призову, відсутність системності у залученні офіцерів запасу, може вказувати на значні корупційні ризики, які містить це рішення. Тобто, вирішення проблеми відбувається не тими важелями, які були б зрозумілі та прийнятні у суспільстві. Більше того, для значної кількості потенційних призовників та членів їх сімей не зрозумілі глобальні причини призову – війна не носить гострого характеру: ризики реальної російської інтервенції за лінію зіткнення чи потенційного «хорватського варіанту» залишаються низькими. До того ж, Полторак учергове заявив, що повернення Криму та Донбасу відбуватиметься невійськовим шляхом. Таким чином, проблема не у тому, що відновлюється прихована мобілізація, а у тому, що суспільство не розуміє значення цього кроку, відсутність прозорості у відборі призовників.

І ще один вимір конфлікту, що впливає на завершення війни на Сході – притягнення до відповідальності осіб, що призвели до війни в Україні. І тут Україна демонструє надзвичайно низьку ефективність – за три роки судами винесено лише 15 вироків особам, які сприяли проведенню референдуму в ЛНР. На початку червня суд виправдав одного з трьох мерів, затриманих за сепаратизм.

Таким чином, населення не отримує однозначних сигналів щодо: а) державного зацікавлення у вирішення конфлікту на Донбасі; б) державної стратегії яким чином буде здійснено деокупацію. Крім того, питання війни на Донбасі, як і питання Криму, поступово виходить з мейнстріму уваги ЗМІ, поступаючись внутрішнім проблемам.

Абсурдним на перший погляд виглядає і те, що значна частина мешканців прифронтових міст продовжують займати проросійські позицій не зважаючи на те, що саме «гібриди» здійснюють обстріли їх населених пунктів. І головна загроза тут – уже не російські снаряди, а російське та проросійське телебачення, яке фактично одноосібно здійснює трансляцію у значну частину міст Донбасу. Не варто виключати, що під час цієї війни паралельно проводяться експерименти щодо психічного сприйняття лояльним до Росії населенням обстрілів з боку носіїв цієї легітимності.

1 червня на лінії зіткнення мало наступити чергове перемир’я, але спрогнозувати його порушення нескладно. Бойові зіткнення протягом одного-двох тижнів повернуться на той рівень, який існував до запровадження режиму припинення вогню. Як зауважувалось Інститутом раніше, проблема призупинення вогню полягає у тому, що органи, які його приймають, уже не мають тієї довіри, що була раніше. Крім того, досить проблематично зрозуміти чи потрібний режим припинення вогню тим, хто зацікавлений у продовженні конфлікту на Донбасі.

 

Окупований Донбас

В окупованому Донбасі продовжується формування антиукраїнської ідеології. Насамперед, через військові дії та жертви, які нібито несуть бойові зіткнення та обстріли з боку ЗСУ. «Вбивства, масове самовільне залишення частин, розкрадання зброї і майна, смерті від зловживання алкоголю і наркотиків – це цілком звичайні факти для військових частин України», –  з одного із останніх донесень «речника ЗС ДНР» Басуріна. Власне, демонізація ворога – це логічне явище у будь-якій війні. Водночас, відсутність належного інформаційного впливу (альтернативної інформації) на окуповану території, а значною мірою – і на прифронтову в зоні контролю ЗСУ – вказує на існування інформаційно-ідеологічних загроз як для військовослужбовців, так і для реінтеграції населення у правовий та культурно-цивілізаційний простір України.

Крім того, ускладнює ситуацію реінтеграції популяризація війни серед дітей на окупованому Донбасі. Зокрема, офіційні джерела ДНР та ЛНР не лише не приховують факти участі неповнолітніх у військовому конфлікту, але героїзують цю участь. Що фактично може призвести до формування аналогів воєнізованих гітлерюгент 1945 року – у разі військового вирішення конфлікту на Донбасі. А відповідно, і формування відповідного ставлення до «убивць дітей», якими потенційно можуть виступати Збройні сили України.

У економічному вимірі – прикметно, що рівень зарплат, які пропонуються у ДНР, у більшості своїй – нижчий навіть за мінімальну зарплату в Україні. А у цілому, – пропозиції зарплат – у 1,5-2 рази нижче, ніж зарплати в Україні. Натомість населенню промивають мізки заявами про дешеві комунальні. Що уже призвело до того, що Росія змушена була підключити ЛНР до власної електромережі, а з травня знову порушилось питання оплати окупованим Луганськом води, що постачається з контрольованої Україною території. 140 млн. грн – борг так званої ЛНР за воду. Причому, бойовики навіть не намагаються його погасити, імовірно сподіваючись на те, що як і минулого разу за них розплатиться Червоний Хрест. У результаті в обласному центрі вимушені перейти на новий – обмежений графік подачі води. У деякі райони Луганська – вода подається навіть не кожного дня. Але, щоб не виникало бажання повернутись в Україну, ЛНР придумало святкувати річниці обстрілів українською авіацією Луганська.

Крім того, ДНР вирішила продовжити «економічні санкції» щодо України. Зокрема, на ринку Донецька заборонено торгувати товарами, виробленими на підконтрольній Україні території. Імовірно йдеться не стільки про блокаду, скільки про необхідність встановлення централізованого контролю над прибутковими «контрабандним» постачання товару з України та усунення з цієї ніші дрібних «перекупів».

До речі, самі деенерівці рапортують про зростання економіки республіки у порівнянні з минулим роком. Однак, при цьому вони заганяють себе до кута. З одного боку, «економічне зростання» нібито має підняти авторитет влади колабораціоністів серед місцевого населення. Але з іншого боку, – заявами про «зростання економіки» може скористатись Кремль для того, щоб зменшити видатки на утримання «республіки». Хоча, до традиційних видатків Кремля на «республіки» вимушено додались видатки на утримання «віджатих» підприємств, які необхідно підтримувати та викуповувати у них продукцію. Тим самим штучно обмежуючи ринки збуту власних – російських підприємств.

І ще одна важлива деталь. В контрольованих владою ЛНР ЗМІ у травні розпочалось створення негативного іміджу Ахметову. Зокрема, одним із меседжей – це те, що саме Ахметов ініціював блокаду «республік», а після збільшення тарифів на електроенергію, ця блокада мала б бути знятою. Але найімовірніше, йдеться насамперед про конфлікт між Плотніцким та Ахметовим. Тобто – про витіснення Ахметова кремлівською командою з ЛНР.

 

Крим

На початку літа, за даними «Майдану закордонних справ», у Криму продовжувала зростати кількість російських військовослужбовців. І зараз складає 60 тис. осіб з потенційною перспективою росту до 120 тис. Якщо ці прогнози здійсняться, то ближчим часом кількість російських військовослужбовців у Криму може сягнути критичної кількості – 10% від усього населення та більше 10% від загальної кількості військовослужбовців у Росії. Таке скупчення військових на малій території вимагатиме активізації їх діяльності. А відповідно – не варто виключати зростання агресивної російської політики у південному напрямку.

Але зараз це говорить про те, що Крим із зони відпочинку перетворюється у військову базу. І водночас – це значною мірою розкриває страхи російської влади на те, що півострів може бути повернутим до складу України військовим шляхом. Крім того, побоювання війни – один з найоптимальних засобів утримання лояльності населення, а збільшення числа військовослужбовців – це збільшення числа лояльного населення на території півострову шляхом штучної міграції.

На залякування населення спрямовується і «боротьба з тероризмом». І хоча, тероризм на півострові не розповсюджене явище, однак практично всюди розміщуються пам’ятки як діяти у випадку терористичних загроз. Здійснюються обшуки та встановлюються «рамки». Зрозуміло, що такі перестороги, особливо коли вони мають системний характер, лякають не менше, ніж реальні теракти.

Наприкінці травня в Криму акцентувалась ще одна залежність від материкової України. Блокування соцмереж в нашій державі призвело до того, що Вконтакті та Однокласники стали заблокованими у Севастополі. Пізніше виявилось, що півострів продовжує закуповувати трафік з контрольованої частини України.

Лінія невдоволення може скластись і у земельному розрізі. На сьогодні лише у Севастополі Росія намагається відсудити право власності на землю у близько 3 тис. осіб. Причому, йдеться про позбавлення права без компенсації власності. Відповідно – наприкінці травня це призвело до мітингів проти таких рішень.

Щодо політичних подій, то 18 травня – день пам’яті жертв депортації кримських татар. Традиційно, російська влада заборонила проведення жалобних заходів, тому покладання квітів та інші події були несанкціоновані. Тому не обійшлось без затримання кримських татар (у тому числі й через «національний прапор у руках») та блокування поліцейським транспортом підходів до пам’ятних місць.

Традиційно на початку літа не можна обійти тему курортного сезону. Зазначимо, що у Криму, як і на території всієї Росії інформаційна та символічна площина значно відрізняються. І якщо в кінці травня колобораціоністска влада Криму відзвітувалась про туристів з Великої Британії, то виникає питання щодо ціни, яку заплатив російський бюджет для того, щоб показати по телевізору «англійських туристів у Криму».

Так звана «влада Криму» запланувала 6 млн. туристів у 2017 році. А ще – за заявами міністра курортів, те що відпочинок на півострові буде дешевше, ніж у Туреччині. Тобто – про якість не йдеться, а влада буде намагатись «збити ціни». Подібні заяви свідчать про те, що курорт не дешевше Туреччини і це – усвідомлюють багато росіян. Більше того, минулого року Крим для багатьох росіян став вимушеним місцем відпочинку – економваріанти Туреччини та Єгипту через політичні причини виявились недоступними для них. Цього року щонайменше Туреччина буде активно переманювати російського туриста до себе. І російські туристичні агенції уже прозвітувались, що Туреччина стає найпопулярнішим напрямком у 2017 році.

До анексії 70-80% туристів до Криму складали українці. Не зважаючи на агресію з боку Росії частина наших співвітчизників пасивно зреагували на зміну статусу Криму та продовжували відпочивати на півострові. Цього року Туреччина відкрила режим перетину кордону для українців уже не за закордонними, а за ІД картками (замінниками внутрішніх паспортів). Це призведе до того, що поступово український потік до півострову теж буде зменшуватись. Тому, минулий рік швидше за все був найприбутковішим для туристичної галузі окупованого Криму.

 

Внутрішня політика

У внутрішній політиці України відбулась ціла низка подій, що так чи інакше гальмують чи сприяють крайнім проявам. Але найбільшого резонансу набули не фізичні зіткнення у Дніпропетровську чи політично-економічні убивства у Києві, а заборона Указом Президента України доступу до соцмереж, що контролюються Росією. Які, на думку багатьох кібераналітиків, координуються з боку російських спецслужб.

Однак саме до цього рішення існує низка зауважень:

І насамперед, за легітимністю прийняття. Сьогоднішній рівень недовіри до влади наскільки високий, що будь-які суперечливі рішення викликатимуть хвилю невдоволення суспільства. Не стільки тому, що суспільство не підтримує конкретне рішення, скільки – через те, що суспільство не підтримує джерело рішення. Тому, якби подібна заборона була б прийнята вчасно – у 2014 році, в найжаркіший період війни, в період, коли Президент мав свої 54%, – негативного резонансу не було б зовсім.

Крім того, щодо безпосереднього блокування, то перше – це технічна складність. При бажанні збереженні свого акаунту частина користувачів просто обходитиме обмеження технічними засобами. А так як для багатьох і ВК, І ОК стали важливим елементом їх життя, особливо для молоді, – то можна спрогнозувати що кількість користувачів зменшиться не до 10%, а щонайменше, до 25%-30%.

Друге – як напрямок протистояння «руському міру». СБУ заявило, що у ВК існувало близько 800 проросійських груп. На сьогодні значна частина і ВК і ОК перейшла на Фейсбук. А це говорить, що і ольгінці, та інші інтернет-апологети «руського міра» також перейдуть на Фейсбук. Тому, якщо це рішення було засобом упередження – то виключно тимчасовим.

Третє – відсутність усвідомлення того, що соцмережі, у тому числі й розповсюджені у Росії та на окупованих територіях, можуть слугувати засобом зворотного – проукраїнського впливу – на громадську думку. Однак, влада вирішила обрубати і цей комунікативний канал, побудувавши ще одну стіну між вільною та окупованою частиною України.

Узагальнюючи – блокування соцмереж може перетворити Україну в копію Росії, просто з іншими символами. І якщо раніше, конфлікт між Росією та Україною у світі міг розумітись як протистояння європейських та російських цінностей, то відтепер є реальна загроза, що протистояння можуть сприймати виключно як конфлікт між двома пострадянськими країнами, різниця між якими не дуже зрозуміла для мешканця Західного світу. Треба розуміти, що Європа і так не дуже однозначно ставиться до санкцій проти Росії. А перетворення України на таку «копію Росії» може стати поштовхом для того, щоб ці санкції були зняті.

Війна символів вилилась і в інше рішення – Верховна Рада заборонила «георгіївську стрічку». Це рішення однозначно важливе для спокою суспільства, оскільки цей символ – це найвідоміший «прапор» сепаратистів та «руського міра», який уже забрав життя 10 тис. українців. Питання у тому, що рішення щодо цього предмету прийнято на рівні закону. Бо крім георгіївської стрічки, є ще ціла низка символів та сигналів, що пов’язані з російською агресією. І запроваджувати окрему заборону на кожен символ навряд чи є доцільним.

Більше того, є питання і щодо юридичного переслідування тих, хто реально стояв за початком війни в Україні. На жаль, правоохоронна система не довела своєї ефективності у цій сфері. Тому заборона стрічок – це засіб утримування суспільства від агресії щодо людей, які пов’язують себе з руським міром. Але відсутність реального переслідування тих, чиї дії призвели до війни – це стимул для суспільства перейти до методів самосуду.

9 травня традиційно – з року в рік – стає випробуванням для української влади. Найбільшого загострення ситуація набула у Дніпрі, де відбулась масова бійка біля монументу Слави, під час якої “тітушки” напали на ветеранів АТО. Крім того, у протистоянні ветеранам АТО брала участь і поліція. Конфлікт виник через використання червоної символіки (кульок) представниками Соціалістичної партії. Крім того, конфлікт виник у Києві – через калькування російського «безсмертного полку», націоналісти закидали їх шашками.

Досить симптоматичним рішення є відмова України від святкування перемоги у Другій світовій війні. Але це – не більше ніж подарунок Росії. Більше того, співвідношення Героїв Радянського Союзу у тій війні серед українців (до загальної кількості українців) було значно вище ніж серед росіян. Але конфлікти на 9 травня фактично цементують цей вододіл, несправедливо залишаючи лаври перемоги над нацизмом лише росіянам. Тому, у своїй інформаційній та ідеологічній політиці Україні надзвичайно важливо не лише відповідати на закиди російської сторони через відмову від них. Але й не грати у ту ідеологічну гру, що нав’язується росіянами. І, до речі, перейменування вулиць з одних героїв тієї війни на інших – цілком лягає у ту ідеологічну технології, що нав’язується Україні російськими спецслужбами. Таким чином, 9 травня має залишатись святом, але святом – українським, – без використання російських символів на кшталт «безсмертного полку» та георгіївської стрічки». Українська історія має формувати у населення образ народу-переможця, а не виховувати його виключно на символах пожертви та поразки.

Проблематичним питанням стала популяризація у цьому році збройного самозахисту як ефективного заходу протидії злочинцям. Більше того, за словами Пашинського, нібито планується внесення і відповідного законопроекту на розгляд парламенту, який би легітимізував застосування зброї.

Однак, у тих інцидентах що відбулись, не береться до уваги головне. Захисник мав попередній досвід поводження зі зброєю. Зокрема, Окуєва мала досвід у добровольчих загонах на Донбасі. Самозахист у Київській області, коли власник застрелив грабіжника – захисник мав досвід мисливства, а нападники тоді не мали зброї. Більше того, у випадку з Окуєвою є питання щодо легальності застосування зброї. Зважаючи на оперативність застосування – її нагородна зброя уже була заряджена, що заборонено.

Показовим є те, що у Кам’янці Дніпропетровської області під час конфлікту таксиста з «особистим охоронцем Яроша», вогнепальні поранення отримав водій таксі, який не був озброєний. У цьому контексті наявність досвіду та зброї стало не захистом, а нападом. Тому говорити про те, що легальна зброя однозначно призведе до зниження злочинності – зарано.

Більше того, останній конфлікт оголив ще одну проблему – конфлікт стався на базі неприйняття таксистом ідеології пасажирів (таксист чи то відмовився розмовляти українською чи то не відповів «Героям слава!»). Фактично йдеться не лише про різні світогляди осіб, що перебувають на війні та в тилу, але й – про відсунення проблем та причин війни для частини пересічних українців на другорядні позиції. Громадяни України не зважаючи на бажання жити у новому світі, не хочуть змінювати себе, а живуть за старими принципами. Крім того, наявність подібних конфліктів значною мірою відсторонює інертних громадян не лише від націоналістичної ідеології, але й від патріотизму як такого.

 

Загрози червня

У червні через зміну тактики «гібридів» зростають загрози для ближнього тилу ЗСУ – 20-ти кілометрової зони. Фактично, це виклик державі щодо її спроможності зберегти життя та здоров’я мирного населення та насамперед дітей, що проживають у цій зоні. Імовірно на фоні ускладнення стосунків з Плотніцким (через відключення електро- та водопостачання) існують ризики загострення бойових дій між ЗСУ та «народною міліцією» ЛНР. Як засіб відвертання уваги. Тому не виключено, що традиційно спокійніша лінія зіткнення з ЛНР, улітку може загостритись. Особливо – зважаючи на те, що сухопутний фронт з ЛНР є достатньо концентрованим.

Важливо розуміти, що обстріли незалежно від політичних завдань, будуть здійснюватися і далі – як для інформаційної війни (загрози фашизму), так і для підтримки бойового духу бійців (для зниження загроз десоціалізації комбатантів).

Відповідно до дослідження загроз викладеного на інформпорталі Ліга.net, особливо небезпечними знову стають регіони «потенційної Новоросії». Особливо – Харків та Миколаїв. Але, не стільки інформація про рівень життя в окупованому Донбасі, скільки неспроможність Росії кооптувати ДНР і ЛНР до свого складу буде утримувати потенційних сепаратистів від виступів. Тому, у разі зацікавлення Росією до подальшого розширення контролю над окремими українськими регіонами Півдня та Сходу, реальною є загроза реальної окупації (введення власних військ) та приєднання ДНР і ЛНР. У цьому випадку, Росія покаже, що вона орієнтується на подальшу тактику з розширення зони окупації та продовження проекту Новоросія. У той же час, знищення та вивезення інфраструктури з Донбасу говорить про те, що Росія до цього часу не налаштована на реальне приєднання регіонів. Більше того, навряд чи Росію цікавить контроль над окремими регіонами України – її більшою мірою цікавить утримання усієї України як колонії. Тому найімовірніше, що російська перемога на українському фронті – це не військовий наступ, а політична перемога проросійських сил на легальних виборах в Україні.

Тому основні удари, щонайменше до 31 липня (прийняття рішення про продовження європейських санкцій щодо Росії) будуть наноситись не військовим шляхом, а через формування внутрішніх конфліктів.

І однією з причин такого конфлікту в червні може бути “Марш рівності” у Києві, який запланований на 18 червня. Не стільки сам марш, скільки провокативний характер останнього. Безумовно, як і попередні рази під час нього буде відбуватись протистояння. І не виключено, що як і минулого разу, основний конфлікт відбуватиметься не щодо учасників, а між міліцією та націоналістами. У цьому році Кремль якнайбільше зацікавлений у активізації гомофобного скандалу в Україні з максимальним рівнем протистояння. Особливо – на фоні «чеченських переслідувань ЛГБТ». Більше того, чеченська гей-тематика – чи не основна тема для учасників протестів під час зустрічі Макрона та Путіна. А відповідно – навряд чи Росія упустить можливість довести аналогічну гомофобну тематику і в Україні.

12 червня – День Росії. Вже на цей день російські опозиціонери пропонують провести низку антикорупційних мітингів. Фактично, це вимагає від російської влади переконцентрації вектору увагу на інших напрямках, – як правило, більш драматичних. Тому, не варто виключати, що напередодні чи вдень 12 червня можливі терористичні акти на території як РФ, так і контрольованих нею невизнаних республік. Зокрема, у зоні ризику може перебувати Крим, для нього терористична загроза – ідеальне рішення задля утримання проросійської лояльності. Крім того, екстремістські дії можливі й біля посольства та консульств Росії в Україні. Фактично підтримка дипломатичних стосунків зараз несе і значні екстремістські ризики – і насамперед, демонстрації України як країни на території якої здійснюються погроми.

Не варто виключати, що 12 червня можуть відбутись і загострення на лінії зіткнення. Ці факти можуть бути використані у контрольованих Кремлем ЗМІ як засіб переконання у тому, що Росія «на вірному шляху».

У міжнародному вимірі загрозливим у середні червня стає територія Франції, де 11 та 18 червня відбудуться парламентські вибори. Активізація терористичних угруповань Ісламської держави сприятиме перемозі кандидатів від Національної фронту Ле Пен.