Про ризики зростання терористичних атак і що робити для того, щоб не стати їхньою жертвою – 1 серпня у коментарі виданню “Сегодня”.

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, пояснює, що, наприклад, причин теракту в Луцьку було кілька. По-перше, це наслідки гібридної війни: недовіра до державних структур (серед них і правоохоронних) і популяризація насильницьких моделей поведінки. По-друге, це наслідки економічної кризи.

“Що раптовіший перехід суспільства від нормального до кризового стану, то більше шансів на зростання екстремістських моделей поведінки. Подібне спостерігається в США і Європі, де агресія каналізована на захист прав африканців. І навіть у Хабаровську невдоволення каналізувати в протест проти свавілля центральної влади до місцевого управління. Ймовірно, ще відіграв і фактор наслідування – як захоплення моста Метро в минулому році, так і вибухи на київських смітниках. Для простих людей агресія часто перетікає в побутові конфлікти: сімейні, вуличні, в громадському транспорті. А для тих, хто звик порушувати закон, такі умови сприяють тому, що внутрішнє невдоволення вихлюпують у злочин”, – говорить Петренко.

На переконання Богдана Петренка, наразі є три фактори, які сприяють тому, що подібні злочини на межі терактів можуть повторюватися.

Перший фактор – це “ефект доміно”. Тобто будь-яка публічна діяльність має своїх послідовників.

Другий фактор – це ескалація активності та агресії під час виборчої кампанії.

Третій фактор – це перехід “червоної лінії”. Якщо хтось скоював такий злочин, наслідувати його іншій людині психологічно простіше.

Тобто сукупність усіх трьох факторів – це і є та основа, коли у людей, психологічно готових піти на теракт, виникне бажання вчинити заплановане і почати готуватися.

Богдан Петренко додає, що в будь-якому разі потрібно виконувати вказівки тих, хто зараз реально контролює ситуацію: або терористів, або ж правоохоронців.

“У більшості випадків терористів цікавите не ви чи ваше життя, а інформаційний простір. Не потрібно проявляти агресії. Тим більше, є висока ймовірність, що до вас він не буде застосовувати насильство, а все закінчиться добровільною здачею терориста. Не треба кричати, доводити свою правоту злочинцеві. Він уже переконаний у власній правоті. А захоплення заручників – це емоційна ситуація, ви тут нічого не доведете. Краще придивіться, чи не поранені ви або ваші сусіди, і надайте посильну допомогу”, – говорить Петренко.

Він додає, що потрібно озирнутися і вибрати безпечне місце на випадок, якщо почнеться силовий варіант розвитку ситуації. До речі, піднімати кинуту зловмисником або кимось на землю зброю не варто, оскільки у силовиків не буде часу розбиратися, ви терорист чи заручник.

Більше – у матеріалі Анастасії Іщенко