Про наслідки місцевих виборів, перспективи дострокових парламентських та впливи і ризики, які може мати політичний вибір громадян на безпеку країни – 24 листопада у коментарі експерта Інституту Богдана Петренка Укрінформу

Мабуть, найголовніше, що показали вибори – це перемогу діючих місцевих еліт. На фоні зростаючої недовіри та некомпетенції, яку часто проявляють представники центральної влади, люди вирішили голосувати не за «нове, перспективне», а за те, щоб не було гірше. Фактично, маятник зрушив в іншу сторону – в сторону консерватизму.

Але до парламентських виборів цей консерватизм може набути крайніх ознак. Зокрема, відчувши свою силу, місцеві лідери відчують надмірні політичні амбіції. І намагатимуться запустити свої регіональні проекти у самостійні походи до парламенту. Не виключено, що в цю гру включаться і місцеві бізнесмени з претензіями на депутатство (бо наступні вибори будуть без мажоритарки) – тобто, фінансування в таких проектів буде. Та більшість з них закінчать так само як «Перемога Пальчевського». Не виключена поява трансрегіональних політичних проектів – об’єднання політичних сил, які здобули підтримку в різних регіонах на парламентських виборах. Але проблема в тому, що мотиви голосування виборця на місцевих і парламентських виборах відрізняються і вони можуть не підтримати регіональні політичні партії взагалі.

Другий наслідок для наступних парламентських виборів – це зростання попиту на проросійські політичні сили. Виключно за рахунок втрати довіри до президентської сили. Водночас, отримавши значну підтримку на місцевих, це може мати зворотній ефект для проросійських сил на парламентський – збільшення попиту призводить до збільшення пропозиції. І тому, конкуренція за проросійський електорат зростатиме. Але – варто розуміти, що у нього теж є своя межа – в районі 25-30% виборців. Тобто, більшість проросійські партії не матимуть ніколи.

Значна підтримка проросійських сил в «біло-голубому поясі» – це радше наслідок стабілізації та звикання до війни на Сході. Ризики щодо прямої російської інтервенції чи від’єднання регіонів це не дає, але водночас – це дає можливість розхитувати ситуацію. З одного боку – вимогами дострокових виборів до парламенту, а з іншого – граючись традиційними російськими меседжами – федералізація, мова, прямі переговори. І водночас – приймаючи рішення, що суперечать вимогами центру.

Достатньо мобілізований електорат показав ЄС. Але їм підіграла втрата довіри до «Голосу» та відсутності реальних альтернатив патріотичному електорату. Не виключено, що в подальшому будуть спроби дробити патріотичний електорат чи заводити до у нього інші політичні проекти.

У вимірі децентралізації – успіх місцевих проектів призведе до подальшої атомізації (дроблення) політичних партії. З одного боку, це призведе до посилення протистоянь рівня «область-центр». А з іншого – стимулюватиме створення партій меншого рівня – середнього міста чи району. І тоді йтиметься не лише про протистояння «центр-великі міста», яке ми спостерігаємо з початку коронакризи. А й про протистояння між собою обласних та районних центрів.

Щодо регіональних союзів – то вони рідко коли слідували політичним вказівкам з центру. Бо в внизу все будується на особистих, а не на політичних симпатіях-антипатіях. Тому місцеві коаліції можуть набувати дивний форм – особливо для тих, хто звик до ідеологічних протистоянь. Більше того, коаліції на місцях не треба формалізувати – такої вимоги не існує. Це спрощує схрещення вужа і колючої проволоки. Тихо домовились і голосують – ось і вся більшість.

Більше – у матеріалі Мирослава Лісковича