Неділя 23 Січень 2021, 17:01

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Президент і спікер: конфлікт чи співпраця?

24.11.2020

В своєму нещодавньому інтерв’ю Голова ВР Разумков назвав себе «майже президентом». Про що це говорить – 23 листопада у коментарі експерта Інституту Богдана Петренка сайту ZIK.

Вся нинішня поведінка Разумкова – не просто так, переконаний Богдан Петренко. Спікер, по-перше, “промацує ґрунт – і на предмет формування майбутньої команди, і на предмет “фідбеку” з боку чинної адміністрації, і на предмет пошуку ресурсів”. По-друге, він демонструє незалежність від Банкової, опозиціонується від неї. А по-третє, намагається впливати на громадську думку, каже експерт.

“Слова Разумкова, адресовані Welt, не пролунали би випадково. Якби Разумков був дійсно членом команди президента – стовідсотковим і надійним, як про нього свого часу казав Зеленський, він не дозволив би собі таких “жартів”, – додає Петренко.

Втім, можливі й інші варіанти. Богдан Петренко припускає, що “президентство Разумкова” могли придумати на Банковій. Абсурд? Ні. Бо ще не було такого президента, пояснює він, для якого парламент не був би “хворим місцем” і чинником роздратування. Не становить виняток і Володимир Зеленський, і навіть попри те, що парламентську більшість нині складає одна – підконтрольна йому – фракція. Втім, від Верховної Ради президенту завжди є одна незмінна користь: що б не відбувалося в державі, парламент можна завжди зробити винним, а самому уникнути відповідальності.

“Якщо були якісь інспірації з боку Банкової, то вони полягали в тому, щоб показати парламент як негативну сторону – на противагу позитиву у вигляді президента. Скоріше, ставка робилася на це, а не на те, щоб виростити з Разумкова реальну альтернативу Зеленському. Спікеру можуть створити імідж зі знаком “плюс”, аби у подальшому скидати на нього увесь негатив. Але це за умови, що владі властиве стратегічне мислення, а це навряд чи”, – скептично додає Петренко.

Це взагалі типово український стиль управління, додає він, – працювати так, аби було на кого скинути усі помилки та промахи.

А друга прикмета української політики, каже Петренко, “у міжсезоння та період затишшя” витягати з колоду фігуру спікера та прикладати її до президентського крісла. Хоча, щоправда, чимало колишніх спікерів, наприклад, Олександр Ткаченко, Олександр Мороз, Володимир Литвин дійсно мали президентські амбіції. Але президентом з них став тільки один – Леонід Кравчук, котрий очолював Верховну Раду УРСР у 1990-1991 рр. Більше в цьому відношенні щастило прем’єр-міністрам.

А Богдан Петренко згадує, як сам себе йменував колись Олександр Ткаченко (той, що головував у Раді з 1998-го по 2000-й рік). “Я не перший, але і не другий”, – казав він. Не надто комфортна позиція для самоідентифікації, а тому не дивно, що носій такого “звання” може інколи зриватися на доволі зухвалі вчинки.

Більше – у матеріалі Наталії Лебідь