Феномен рейдерства ще мало досліджений в українських реаліях. Саме поняття прийшло до нас з США, де рейдерство – відносно легальний спосіб злиття та поглинання менш потужних підприємств більш потужними гравцями ринку, однак, на території пострадянського простору, найбільшого поширення набуло рейдерство з кримінальним відтінком чи з використанням підконтрольних судових органів. Тому поки що зарано вважати рейдерство «санітаром бізнесу», як це прийнято у деяких зарубіжних дослідженнях.

Об’єктом посягань для рейдерів в Україні є не слабкі підприємства, як за кордоном, а дедалі частіше, найбільш прибуткові і фінансово привабливі. Особливим цинізмом вирізняється методика використання господарських судів для надання максимальної легальності незаконному поглинанню чи відчуженню підприємства. За 2014 рік можна навести ряд гучних прикладів рейдерства, які зрештою можуть призвести до хаосу і панування насилля в економічній сфері держави:

• березень – почалося судове впровадження з метою відміни права власності по київському ТРЦ «РайON», власником якого є один з найбільших інвесторів в Україні, власник 5 ТРЦ – естонський підприємець ХілларТедер. Враховуючи плани компанії ArricanoRealEstate PLC побудувати чотири ТРЦ протягом найближчих двох років, такі дії тільки залякують інвесторів і суперечать планам євроінтеграції. Навряд чи європейські інвестори готові діяти в таких економічних умовах;
• червень – розпочалася «кампанія перевірок» Київміськбуду, проведено 26 обшуків, в ході яких були вилучені документи, паралізована робота холдингу, при тому все відбувалося на підставі депутатського запиту народного депутата Михайла Апостола, який, в свою чергу, нібито помилково підписав чиюсь скаргу. Незважаючи на підтверджену відмову від запиту, перевірки продовжувалися протягом трьох місяців;
• серпень – група осіб намагалася захопити державне підприємство «Антонов», при цьому використано методику прямої атаки зі спробою захопити кабінет директора, печатку, установчі документи. Атака була відбита самообороною заводу, що вказує на тенденцію поступової втрати контролю держави навіть над своєю власністю. Рейдери і керівники підприємств все частіше вирішують власні проблеми поза правоохоронними органами, які повинні мати виключне право на силові дії у правовій державі;
• вересень – відбулося «рейдерське» повернення екс-керівника концерну радіозв’язку, телебачення і радіомовлення Костянтина Захаренка. Унікальність сценарію полягає не стільки у силовому захопленні приміщення директора, скільки у наявності судового рішення Тельманівського районного суду Донецької області (територія підконтрольна терористам ДНР), яке відміняє урядове рішення про звільнення Захаренка;
• жовтень – загострилась ситуація навколо металургійного гіганта «Запоріжсталь». 18 жовтня, згідно повідомлення прес-служби підприємства, близько 100-150 осіб у масках з символікою «Правого сектору» намагалися прорватися через прохідні заводу. Партія «Правий сектор» відмежувалась від цих подій, знову-таки підприємство протягом декількох днів відбивало атаки рейдерів власними силами, незрозумілою була позиція місцевих правоохоронних органів, які ніби ігнорували наявність людей у балаклавах;
• листопад – відбулося зіткнення невідомих осіб біля київського приватного підприємства «Сучасні технології». Одна група осіб представилась «сотнею майдану», яку найняли для охорони підприємства, друга група осіб назвалась учасниками АТО, які приїхали відновлювати справедливість. Всі учасники конфлікту не мали жодних документів чи підстав ні на охорону підприємства, ні, тим більше, на його захоплення.

Наведені факти свідчать про наявність суттєвих прогалин у законодавстві, низький рівень правового забезпечення вирішення конфліктних ситуацій у підприємництві, навіть зафіксовані факти рейдерських атак або не мають правових наслідків для учасників або підпадають під дію статей кримінального кодексу «про хуліганство». Відсутність реальних інструментів протидії рейдерству загрожує національній безпеці, державній та приватній власності, знижує інвестиційну привабливість України.

Безпорадність правоохоронних органів, низька ефективність дій чи бездіяльність органів влади, інформаційні повідомлення про чергові рейдерські атаки негативно впливають на суспільну свідомість. Все більше громадян (за даними останнього дослідження Центру Разумкова – 74,8%) відчувають загрозу відчуження майна. Атмосфера недовіри до влади, психологічний дискомфорт посилюють зневіру до державних інститутів, правоохоронних органів; в той же час, все більша частина громадян за таких умов виявляє готовність до проявів нетерпимості, агресивності, організації самозахисту у не правовий спосіб.

У державі існує реальна загроза самопроголошених озброєних формувань, багато з яких вже тепер пробують використовувати нестабільність ситуації на сході країни як привід для нападів і захоплення власності. Поширюються заклики до тотального і відкритого продажу зброї всім громадянам, зрештою суспільство може деградувати до стану війни «всіх проти всіх», яку класики вважали природнім станом суспільства до появи «суспільного договору» та держави.