Неділя 05 Липень 2020, 02:54

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Українська дипломатія – чи є у нас відчуття суб’єктності?

25.06.2020

Про те, чому Україна не проголосувала за Канаду як непостійного члена Радбезу і що взагалі коється з нашою дипломатією – 25 червня 2020 року у коментарі експерта Інституту Богдана Петренка сайту 112 каналу

На те, що в ООН “мали місце домовленості з іншими країнами, з Норвегією, зокрема”, вказує і заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. “І це по-перше, – каже він. – А, по-друге, Канада і так не мала більшості, і, відповідно, український голос тут не вирішував нічого. Але в кожному разі обґрунтовувати свою позицію Україні слід було до голосування, а не потім. Бо всі пояснення потім надто сильно нагадують виправдання”.

Петренко має рацію: монологи Володимира Зеленського виглядали не тільки непереконливо, а й жалюгідно. Він так і не доніс свою позицію до канадських співрозмовників. Якщо не зважати, звісно, на ті запевнення у дружбі та партнерстві, які лилися з вуст президента.

А між тим “з Канадою у нас, можливо, найкращі стосунки. І тому, що там, якщо не помиляюся, 4% всього населення складають українці. І тому, що це наш головний союзник, і, що важливо, рівнозначний союзник. Я не говорю зараз про Сполучені Штати, які, будемо відверті, дуже часто тиснуть на нас. Що ж до Канади, то ми не відчуваємо канадського тиску, але відчуваємо канадську підтримку”, – констатує Петренко.

Не можна сказати, що вся “міжнародна” команда Зеленського погана або добра. Тут проблема в іншому. У нас на верхівці будь-якої владної структури знаходяться лише 10% людей, які потрапили туди, бо дійсно цього заслужили. Та й те, вони часто знаходяться на другорядних ролях. Соціальні ліфти у нас приводять в дію лише два механізми”, – констатує Петренко.

Перший з таких механізмів – непотизм, каже він. “Це коли діти дипломатів самі стають дипломатами, часто не в силу знань і умінь, а користуючись наявними зв’язками. А другий механізм – це пристосуванство, що також є величезною проблемою. Коли людина сама по собі слизька і “ходить між крапельками”, обстоюючи зацікавленість певної політичної групи, яка підсадила її в це крісло. За таких умов вона вже не стане ревно служити національним інтересам”, – зазначає Петренко.

Більше у матеріалі Наталії Лебідь