Вівторок 24 Листопад 2020, 19:39

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Вибухівку народного гніву підпалено? Чи може прихильність українців до самосуду призвести до насильства

16.11.2020

Про самосуд на політиками – 13 листопада у коментарі для Радіо НВ

Послухати можна за посиланням

Чверть українців вважає, що більшість політиків заслужила народної розправи, навіть якщо це незаконно, йдеться у дослідженні Київського міжнародного інституту соціології.

Соцопитування проводилось у жовтні по всій Україні, окрім тимчасово окупованих територій. У квітні прихильників самосуду над політиками було менше на 2,5%. Найбільше підтримують народну розправу над ними на заході країни та виборці Юлії Тимошенко.

Чому все більше українців бажають влаштувати розправу над політиками та що може зменшити ці настрої у суспільстві, в інтерв’ю Радіо НВ розказав Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму.

Богдан Петренко

Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму

— Зростання бажання розправи над політиками — це суто українські реалії чи світова тенденція?

— Розправа над політиками — це один із елементів самосуду. Самосуд завжди трапляється у ситуаціях, коли є критична недовіра до влади або відбувається поляризація настроїв у суспільстві. Самосуд ми на сьогоднішній момент спостерігаємо в різних якостях, зокрема він проявляється у певній недовірі до органів влади і в намаганні взяти на себе відповідальність.

Давайте подивимося, наприклад, на Сполучені Штати. Як стверджує ФБР, там планувався замах і викрадення однієї з губернаторок-демократок через те, що вона нібито посперечалась з Трампом щодо коронавірусу.

Це не є українською тенденцією. Якщо ми говоримо про коронавірус, наприклад, він може і не викликати прямої протидії. Тобто суспільство невдоволене, але на кого проявляти цю невдоволеність, воно ще не розуміє. Та водночас сформувалася потреба проявити це незадоволення, зокрема якимись насильницькими наслідками. Можна згадати, наприклад, захоплення заручників у Луцьку, потім було захоплення заручників у Києві, у банку, — це є елементами недовіри до влади і проявами насилля.

— Які прояви народної розправи превалювали в сучасній Україні?

— У нас узагалі був, мабуть, один із найпростіших — це обливання зеленкою. Воно спостерігалося в нас завжди. Із погляду на сьогоднішні події, мабуть, це один із найтолерантніших проявів насилля щодо політиків.

Потім у нас була «сміттєва люстрація». Коли політиків як державного, так і місцевого рівня, люди намагалися виловити на вулицях і «люструвати» через сміттєві баки. Надзвичайна проблема, якщо стане не просто агресія, а будуть певні жертви.

— Чверть українців, які готові на самосуд над політиками, цього може вистачити для соціальних заворушень чи вибуху у країні?

— Є певний попит. Дослідження 2015−2018 років показують, що у нас є 12−13%, які визнають, що самосуд, застосування власної сили до політиків — це єдиний спосіб досягнути справедливості. Нібито небагато, 12%, але ще є 36%, які засуджують самосуд, але в окремих умовах можуть його провадити. Це величезний відсоток, це навіть не ті 25%, які показує останнє дослідження КМІСу, це фактично половина населення України тією чи іншою мірою дає певну підтримку застосуванню самосуду щодо людей, які здійснили несправедливість.

Узагалі в таких критичних ситуаціях в Україні завжди є пошук ворога. Це у людській свідомості закладено, і часто це закладається і з боку засобів масової інформації, які штучно поляризують ситуацію в Україні. Дуже часто для людей пошук ворога чи вигляд ворога набуває рис певних політиків, люди будуть шукати негативи в політиках іншого електорату, і я не виключаю, що вони можуть проявляти це.

Питання в тому, чи переросте це невдоволення у зовнішній процес. Мені здається, що у зв’язку з величезною незадоволеністю українською політикою, у зв’язку з недовірою до влади, на сьогодні достатньо буде запалити якогось «сірника». Умовно кажучи, якийсь політик не неправильно вчинить у політичному плані чи неправильно проголосує, а от коли буде здійснений відвертий злочин проти людей і будуть люди гинути, то це може підняти хвилю. Є підстави, є передумови, але немає ще запалу, того гноту, який би підпалив цю «вибухівку».

— Чи потрібно гасити такі настрої серед українців та як це робити правильно?

— Якщо ми говоримо про Україну, то тут може бути лише один напрямок: перезапустити судову систему, зробивши її такою, яка би відповідала запитам суспільства. У нас проблема у тому, що наша судова система не здатна притягнути публічних людей до відповідальності.

Якщо ми повернемося до історії інших країн, наприклад, до Сполучених Штатів, там дійсно відбувалися самосуди у середині XIX століття, суди Лінча. Були так звані комітети пильності. Коли влада на місцях була просякнута якимись корупційними діяннями чи злочинними діяльностями, народ збирався і здійснював самосуд, причому в цьому брали участь і судді, і прокурори, і адвокати.

Вони притягували до відповідальності тих, хто їм здається, є корупціонером, а потім вони обирали нову владу і саморозпускалися, був ще такий варіант. Але самосудом вирішити проблему неможливо, це як виняток я зазначаю.

У Німеччині, коли вона була роздроблена, також були певні самосуди, які переросли і фактично вже почали лякати людей. Тому проблема з недовірою до політиків і з бажанням застосовувати насилля чи самосуди до політиків, може бути вирішена шляхом запровадження дієвих процедур в Україні, які дозволять притягувати цих політиків до відповідальності. Тому що ми ж розуміємо, що демократія — це насамперед панування процедур. І коли політик, який здійснив злочин, незалежно від його політичних поглядів, буде притягнутий до відповідальності, це певною мірою заспокоїть українське населення.