13 лютого 2019 року експерт Інституту прокоментував для видання “Український простір” перспективи вступу України до Північно-Атлантичного Альянсу.

“Насамперед ми маємо розділяти реальні перспективи вступу та внутрішні стимули, що дає проголошення євроатлантичної інтеграції. Бо головне завдання країн НАТО – колективна безпека через стримування агресії, а не через включення до нових конфліктів. Людською мовою це означає, що нас не візьмуть в Альянс доти, доки у нас триватиме збройних конфлікт. Але ми можемо проголошувати шлях до інтеграції. Але повинні розуміти, що цей шлях – це не вирішення проблеми цілісності та російської агресії чужими руками. Це швидше внутрішня зміна системи безпеки України під натівські стандарти та розбудова власної здатності протистояти ворогові, у тому числі й військовим шляхом.

Для прихильників «хорватського сценарію», до речі, вступ до НАТО – це зовсім не варіант, бо договір передбачає, що «сторони зобов’язуються, як це визначено у Статуті ООН, вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили». Тому, навіть у разі гіпотетичного прийняття України в Альянс, від нас вимагатимуть вирішити проблему територіальної цілісності насамперед мирним шляхом.

Натомість проголошення інтеграції в НАТО, це: а) сигнал світові, на чиєму боці Україна, тобто формування міжнародної політичної підтримки Україні (у тому числі й це – показник, що у нас з Росією цивілізаційних конфлікт, а не просто військове зіткнення двох пострадянських держав); б) сигнал Кремлю, що його місія з утримання України в сфері своїх інтересів зазнає провалу (а відповідно і демонстрація російській громадській думці провальності імперської політики Москви); в) сигнал українцям, що країна рухається в бік НАТО, що певним чином є відповіддю на символічні запити щодо безпеки (дає відчуття українцям, що вони не самі в своїй боротьбі з агресором); г) сигнал для українських чиновників як дороговказ для проведення реформ. Фактично, ми повинні розуміти, що інтеграція України в НАТО цілком відповідає гаслу німецьких соціал-демократів початку століття: ціль – ніщо, рух – усе”, – наголошує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Більше читайте у матеріалі “Україна декларувала рух до НАТО. Які перспективи?“