Ніхто не спроможний мислити із стиснутими кулаками.Джордж Джин Нейтан
Главная>Новини>Зустріч Зеленського з Путіним у Казахстані: куди ведуть Україну ініціативи Назарбаєва?
Зустріч Зеленського з Путіним у Казахстані: куди ведуть Україну ініціативи Назарбаєва?
15.11.2019
Про ініціативу від Назарбаєва провести зустріч в Астані – 14 листопада у коментарі експерта Інституту сайту 112 каналу.
“Ми розуміємо, що такої зустрічі бути не може, оскільки немає тих підстав, які би до неї призводили. Ніщо не заважає Путіну і Зеленському зустрітися в “нормандському формат”, не залучаючи західних посередників. Тобто в межах “Нормандії” провести віч-на-віч в окремій кімнаті. Чи потрібно тут посередництво Назарбаєва? Мені здається, що ні. Казахстан просто намагається підвищити власний імідж за рахунок такого посередництва”, – переконаний заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Він же додає важливу річ: “Вся ця історія із заявою Назарбаєва ще більше принижує українську сторону, бо вона нібито демонструє російській стороні, що готова йти на поступки заради контактів з РФ. Але Назарбаєв гне власну лінію, аби не лише одна Білорусь виступала як країна-посередник. Ви подивіться, диктатор Лукашенко вже їде до Австрії – з нього знято несприйняття європейськими столицями. Подібного хоче досягти й Назарбаєв”.
Нурсултан Назарбаєв, який вже відійшов від влади після 30-річного правління, прагне елементарного визнання. “Людина вже літня, і в останні свої роки намагається досягти бодай якихось міжнародних успіхів”, – резюмує Богдан Петренко.
Богдан Петренко також вважає, що Росія в жодному разі не наполягала би на швидкій зустрічі двох президентів, оскільки це позбавляє її можливості напрацювати новий пакет забаганок. “Зустрічі бути не може, це фактично підтвердила й російська сторона, яка нині висуває ті самі вимоги, що й перед зустріччю в “нормандському форматі”.
Прискорення контактів з Україною для Росії не є вигідним. Якби гіпотетична зустріч Путіна і Зеленського відбулася найближчим часом, це означало би, що Україна не виконає додаткових умов, які їй могла би нав’язати російська сторона. Наприклад, нова забаганка полягає в тому, щоб “формулу Штайнмаєра” було імплементовано в українському законодавстві. Принаймні так це прозвучало зі сторінок російських ЗМІ, які, вочевидь, просто зреагували на чергову заяву Путіна, але подали це як вже узгоджені позиції. Тому Росія й надалі відтягуватиме зустріч, аби вибити собі якомога більше поступок”.
Чого хоче Зеленський, достеменно невідомо, але Назарбаєв зробив Україні погану послугу. “У подібних заявах російська сторона в будь-якому випадку зацікавлена. Бо це ще раз доводить їм, що вони рухаються в правильному напрямку, “дотискаючи” Україну. Бо Україна шукає будь-яких виходів на РФ, які би дозволили їй провести “нормандську зустріч”, – наголошує Богдан Петренко.
Чи варто очікувати реального прогресу від “нормадської зустрічі” – 11 грудня 2019 року у коментарі експерта Інституту Богдана Петренка Радіо НВ.
Росіяни зі своєю логікою “тому що так прописано в Комплексі дій з виконання мінських угод”, зовсім забувають, що крім цього документу, є ще перший “мінськ”, у якому відзначено, що війська мають зупинитись на позиціях, де вони перебували 19 вересня 2014 року. Тому перед тим, як розповідати, що спочатку вибори, а потім контроль за кордоном (а хронологічно воно так і прописано), – давайте виконаємо п. 1 Комплексу дій (повне припинення вогню) і “перший мінськ” (забирайтесь з Дебальцева). Проблема у тому, що українська влада ведеться на російський порядок денний. Так, щоб зробити його більше відповідним українським інтересам. Але все-рівно, порядок денним лишається російським.
Ну а повне припинення вогню – це послаблення військового тиску з боку Росії та зміна вектору невдоволення населення на контрольованих республіках з України на російських маріонеток. Тому – не варто очікувати, що війна стихне до Нового року. Але для видимості інтенсивність обстрілів може знизитись. Ненадовго.
Про те, як можна оцінити наслідки зустрічі в нормадській групі – 10 грудня у коментарі експерта Інституту Богдана Петренка сайту 112 каналу.
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко каже, що відсутність згадок про Крим – не в жорсткості російської позиції, а в тому, що Крим та Донбас – взаємопов’язані речі. Варто Кремлю дати послаблення в одному питанні, як миттю згадають друге. “Без Криму не буде і вирішення проблеми Донбасу. Війна на Донбасі триватиме доти, доки невирішеним лишатиметься питання Криму. Тут або Україна змириться з його утратою, або Росія півострів неочікувано “поверне”. Бо як тільки ми вирішимо питання Донбасу, наступним на порядку денному постане Крим”, – переконаний Петренко.
А оскільки не можливий ані один, ані другий сценарій (тобто і Україна своєї території не зречеться, і Росія її не віддасть), війна на сході має всі шанси тривати нескінченно довго. “Було з самого початку зрозуміло, що питання Криму винесено за дужки домовленостей. Про нього немає згадок у комюніке, на чому від самого початку наполягав Путін. Але, ймовірно, Крим згадували під час тет-а-тету, бо на прес-конференції Зеленський підкреслив, що Україна не йтиме ні на які територіальні поступки”, – каже Петренко.
Богдан Петренко зауважує, що “Україна не є тією державою, яка встановлює порядок денний. Вона мусить підіграти одному з цих двох гравців. Зманіпулювати існуючим порядком денним, аби зрештою відстояти свої інтереси”.
“Зрозуміло, що зараз ми – на перетині двох інтересів: Сполучених Штатів, які намагаються продати Європі свій скраплений газ, і Росії з її власним паливом”, – додає Петренко.
Вибір того, на чиєму боці краще грати, для експерта є очевидним. Ставку краще робити на Америку, говорить він. “Рішення США по санкціях відриває перед Україною більший простір для маневру. Так само, як і рішення судів у суперечці між Газпромом та Нафтогазом, і польське лобі, яке наполягає на тому, щоб Північний потік-2 був наповнений не більше ніж на 50%”.
Водночас ще нічого не вирішено, нагадує Петренко, і вже найближчі події покажуть, куди саме прямує Україна.
Формула Штайнмайера пізніше буде вписана у тіло чи у прикінцеві положення закону про особливий статус Донбасу. І експерт Богдан Петренко вже передчуває, м’яко кажучи, непросту реакцію частини суспільства на цю законодавчу новацію. Але це буде згодом, бо наразі дія закону про особливий статус пролонгована ще на рік.
Чи є перспективи запровадити обмеження права голосу для тих, хто не сплачує податки? Про це у коментарі експерта Інституту.
“Встановлення виборчих цензів призведе до негативного ставлення з боку країн Заходу, істотно знизить як підтримку з їх боку в євроінтеграційних прагненнях, так і у війні з Росією.
Найголовніше. Встановлення будь-якого нового виборчого обмеження, яким би справедливим воно не здавалося, призведе до параду інших цензів, які виглядатимуть нібито справедливими: верхня планка за віком (щоб виключити людей з деменцією), інтелектуальною здатністю (відкинемо тих, хто не має критичного мислення), службою в армії (хто не захищав Батьківщину, логічно не має права нею керувати). Поява таких цензів призведе і до інших, які також можуть знайти обгрунтування: за доходами, за місцем проживання, за політичними (геополітичними) поглядами”, – говорить експерт.
Заступник директора українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренкокаже, що податок на додану вартість (ПДВ), як складова ціни величезної кількості товарів приносить до бюджету 38% всіх доходів від податків. Водночас податки від доходів фізосіб становлять лише 21%.