Неділя 24 Березень 2019, 23:45

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Булер: покарати і забути?

26.12.2018

Кореспондент, 26 грудня 2018 року

Більшість людей у своєму виборі спираються на примітивні моделі поведінки. Так зручніше, бо не треба думати і так робили роками.

Така ж ситуація складається і коли виникає питання: що робити з дитиною, яка цькує інших дітей. У цій моделі відповідь, як правило, проста – покарати. Бо так легше. Так не треба придумувати, що з ним робити і завжди є залізний аргумент: «зло має бути покараним». Особливо, коли йдеться про дитину, яка зачіпає Вашу. Тоді ще вмикається батьківський інстинкт, який часто вимикає розум.

Почнемо з простого. Кожен п’ятий булер просто не розуміє, що він робить. Для нього знущання над іншими – це жарт. Тому перший крок – це пояснити всьому класу, що таке цькування. Булер може не усвідомлювати, що він «зло». Він просто не усвідомлює наслідків, які несуть його знущання.

Друге. Кожна людина, а особливо дитина, коли її починають прямо і безапеляційно звинувачувати, починає шукати виправдання своєї поведінки. І знаходить. То не так подивився, то він перший почав. Все. Булер знайшов для себе виправдання насилля. Зло, яке знаходить своє виправдання, стає добром. Прямі звинувачення не переконують. Більшість досліджень по цькування орієнтуються на те, щоб дати зрозуміти булеру, що він не правий, але не звинувачувати у «злі».

Пряме покарання – це шлях до консервації зла. Дитина все рівно каналізуватиме свою агресивну, але після покарання уже в іншій формі: через своїх «шісток» чи через нефізичні методи цькування. І повірте, часто вони ще гірші для психіки жертви, ніж було до покарання.

Третє. Булер – не кримінальний елемент. Щонайменше, на перший етапах цькування. Тому, правильніше було б його адаптувати, навчити співпереживати іншим, дати навики співжиття у колективі, ніж покарати і випхати з колективу і подарувати людству чергового потенційного злочинця.

Четверте. Навряд чи Ви знаєте, що переживає сам ініціатор цькування. Можливо він сам є постійною жертвою насилля. Тому, перед тим як щось із ним робити, треба зрозуміти, чому він так поступає. Не виключно, що у нього є лідерські здібності, які не затребувані. Можливо, йому не вистачає моменту змагальності, і його треба відправити на спорт. А може йому треба психологічна (а то й й психіатрична) допомога. Чи може треба змінювати ситуацію в його сім’ї?

І останнє. Якщо Ви – батьки – самі повчаєте/караєте іншу дитину, то а) ви самі перетворюєтесь у правопорушника, причому несете юридичну відповідальність; б) автоматично перетворюєте власну дитину на ізгоя, бо дитячий колектив не пробачає втручання інших «елементів» у свою структуру; в) ви не авторитет для інших дітей, тому ваші моральні установки, – це просто виплеск Вашої емоції, а не засіб впливу на іншу дитину.

З булером треба працювати. Але, треба працювати і над собою, щоб не кидатись в емоції.

Богдан Петренко