П'ятниця 29 Травень 2020, 22:14

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Булінг і дитячі самогубства

19.09.2019

Site.UA, 19 вересня 2019 року

Є дві крайні форми реакції на булінг у жертви. До них доходить рідко, але ніхто не застрахований від того, що ваш випадок – це не крайність.

Перша модель – зовнішня агресія, коли діти виміщують зло на своїх кривдниках або на комусь іншому. Щонайменше, переважна більшість шкільних розстрілів, про які ми чуємо у США, і є «відповіддю» принижених. Частіше вони просто стають кривдниками, але для інших – для менших, або – в інтернеті.

Але є і інша форма – це аутоагресія. Внутрішьоспрямована агресія. Простіше кажучи суїцид. Близько 40% спроб самогубств мали за собою проблеми дітей у спілкуванні з однолітками. Простіше кажучи – їх цькували. Від активних (пряме насилля) до пасивний форм (бойкот).

За даними досліджень у Фінляндії, діти, які ставали жертвою переслідувань, у 4-ри рази більше схильні до суїцидальних настроїв, ніж їх однолітки, які не були об’єктами булінгу. Щодо віку – то звичайно найризикованішим є підлітковий. Але цього місяця у США відбувся суїцид на ґрунті цькування 10-ти річного хлопчика. Тому вік уже не є запобіжником.

Чому дитина після цькування цькування йде на суїцид? Ну, по-перше, у підлітків ще немає сформованого уявлення про причинно-наслідковий зв’язок. Вони не зовсім розуміють незворотності смерті, часто їм здається, що їх урятують, зрозуміють і полюблять. А по-друге, вони вважають, що їхнє життя – це справедливий аргумент у доведенні своєї правоти чи то у шкільному конфлікті, чи як засіб «покарання» батьків або – об’єкта нещасного кохання.

Для усіх – і дорослих, і дітей – суїцид відбувається унаслідок відсутності нормальних соціальних зв’язків. Так, 85% самогубств мали на меті привернути до себе увагу.

93% усіх самогубств планувались. У середньому планування відбувається протягом 2 тижнів. Зараз можна знайти купу ознак того, що у дитини щось не в порядку. Але – якщо Ви бачите як різко змінюється Ваша дитини, її усамітнення, її заяви про непотрібність, – це сигнал. Але не сигнал до паніки (ви ж не хочете, щоб дитина ще більше замкнулась). Це сигнал до того, що дитині потрібно ненав’язлива допомога.

Найкращий варіант – це сказати і показати, що ви любите дитину не за її досягнення, а якраз навпаки – незважаючи ні на що. Дитина має відчути і власну значимість і те, що у неї завжди є «зона безпеки і розуміння» – її батьки.

І для дітей – поясніть їм, що свою смертю вони нічого не доведуть булерам. Бо, як правило, у них немає емпатії, вони просто не відчувають біль інших.

Богдан Петренко