Вівторок 13 Листопад 2018, 07:01

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Війна на Донбасі: чи буде ескалація після Кубка світу?

09.07.2018

Богдан Петренко, Газета по-українськи, 9 липня 2018 року

Після 15 липня руки Кремля вже не будуть зв’язані страхами, що Кубок Світу в РФ проігнорують через агресивну політику. А враховуючи, що ніхто з учасників так його й не бойкотував, як Олімпіаду-80 у Москві, зростають ризики того, що військові дії на Донбасі відновляться. Теоретично.

По-перше, історична пам’ять. Зимові ігри в Сочі 2014 року відбувались через 6 років після прямої інтервенції РФ до Грузії. Їх також не проігнорували. І саме після них Росія розпочала окупацію України.

По-друге, політичне значення ескалації конфлікту. Восени цього року на території контрольованих Кремлем так званих ЛНР і ДНР відбудуться “парламентські вибори”. Зрозуміло, що презентувати економічні чи соціальні досягнення ні Захарченко, ні Пасічник не зможуть. Тому, електорат традиційно зганятимуть на дільниці залякуваннями про повернення “укропів” та відновлення повноцінної війни. І чим ближче до осені, тим більшими будуть загострення на фронті.

По-третє, за період що передував мундіалю та під час його проведення українські військові суттєво покращили свої позиції у “сірій зоні”. Зайняли стратегічні позиції, які гіпотетично можна використати для подальшого наступу. Відповідно:

а) Кремль не зможе закрити очі на повзучий наступ. Тому не виключена “ответка”: окупація “республіками” територій у “сірій зоні” та спроби вибити українських військових з позицій, які можуть нести стратегічну загрозу;

б) наближення позицій Збройних сил України та противника у “сірій зоні” (на відстань вогневого контакту) та зняття заборони Кремлем на активацію військових дій під час КС-2018, призведуть до активізації зіткнень уже в другій половині літа 2018 року.

Ні для кого не секрет, що бойові дії після Дебальцевого відбуваються виключно в межах “сірої зони” – нічийної території між позиціями ЗСУ та окупаційних військ, підконтрольних РФ. Вихід за її межі, особливо для України – це визнання Києва стороною, яка порушила Мінські домовленості. І вагомий привід для світу, який і так шукає причини зіпхнути проблему війни виключно на Україну, зняти санкції з Росії. Тому якщо українські війська колись і перейдуть межі “сірої зони” – то виключно після усвідомлення, що військової сили буде достатньо, щоб оперативно вийти на кордон. А Росія не зможе або не встигне надати військову допомогу “республікам”. Але найближчим часом такий варіант можливий лише в одному випадку – Путін прийме рішення “злити” частину територій “республік”, підігравши під вибори котромусь з кандидатів.

Щодо Росії, то для неї виведення війни за межі “сірої зони” гальмується не стільки посиленням міжнародного тиску. Для Кремля – це більше питання затягування процедури зняття санкцій, відновлення довіри у світі до РФ, доступу до світових ринків. І звичайно, фінансове утримання нових територій. Але найголовніше – відновлення активний бойових дій і наступу – це втрата шансів провести проросійських кандидатів та політичні сили на президентських та парламентських виборах в Україні.

Фактично, висновок може бути один. Про що б не домовилися 16 липня Путін та Трамп, активізація бойових дій відновиться і триватиме щонайменше до листопада. Далі – все залежатиме від того, як і на кого поставить Кремль. Якщо він захоче поставити на “партію війни” в Україні, то бойові дії триватимуть і далі. Якщо на “партію миру” – то після листопада можливе затишшя. Але все що відбуватиметься на фронті – буде або в межах “сірої зони”, або як диверсії, теракти, провокації в тилу.