Четвер 19 Вересень 2019, 13:54

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Держава не має потрібних важелів впливу на сім’ю

01.06.2019

Газета по українськи, 31 травня 2019 року

Почастішали повідомлення, що зросла кількість злочинів, учинених малолітніми. Більше того, знижується вік, коли діти долучаються до криміналу. І недавня історія про “банду” 12-річних – це підтверджує.

Але статистика демонструє інші цифри. Кількість злочинів, які вчинили неповнолітні торік навіть знизилась, за даними Генпрокуратури. З 5608 справ у 2017 році до 4750 у 2018. Тобто на 15%. Ми просто живемо у світі інформаційної революції, де негативні новини швидко розповсюджуються. А коли подібними новинами переповнена стрічка соцмереж та новині сайти – складається враження, що вони не поодинокі, а системні.

Це не виправдання до подальшої бездіяльності, а швидше – заклик підвищувати свою медіа-грамотність.

І у будь-якому випадку, ми живемо у світі, де є підстави до зростання підліткової злочинності. Це і популяризація насилля. І забагато вільного часу – особливо під час канікул. І, звичайно, постійне нав’язування моделі поведінки, за якою обов’язково треба бути лідером (не важливо яким шляхом). Та як на мене, найголовніша причина – надмірна екстернальність українців – перекладення відповідальності на інших. Особливо – на державу. Патерналізм – навіть у вихованні. Батьки переконані, що вихованням мають займатись школи. Школам або ніколи, або вони “заточені” під освіту, надання знань, а не під виховання. У результаті – отримуємо покоління дітей, яке виховане вулицею та соцмережами. А приклади батьків? Батьки часто не слідкують за своєю поведінкою при дітях, – а діти завжди копіюють своїх батьків: від насилля у сім’ї (не важливо – фізичного чи психологічного) до нетолерантного ставлення до сусідів.

А держава не має достатньої можливості (як на Заході) втручатись у сім’ю. Бо у нас сформована “презумпція батьківства”. Дітей сприймають, як власність батьків. Не можна відібрати дитину, якщо є сигнали про насилля, треба щоб були прямі докази. На жаль, обмеженість соціальних працівників, держави призводить до того, що вони не мають нормальних важелів впливу на сім’ю. І не лише для санкцій, але й для реального моніторингу справ.

І ще надмірний потяг до покарань. Поширена думка, що всі проблеми можна вирішити виключно каральними методами. Що збільшення відповідальності за злочин призведе до зменшення таких правопорушень. Та я поставлю інше питання – декриміналізація злочинів за вбивство дозволить вам убивати? Я сумніваюсь. Бо найбільшої ваги у нашій поведінці має внутрішнє переконання, а не зовнішні норми. Розуміння, що таке “добре”, а що таке “погано”. Тому – виховання, а не виключно покарання, шлях до змін.

Богдан Петренко