Вівторок 12 Грудень 2018, 00:43

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Дитячі флешмоби і дорослі статті Кримінального кодексу

08.10.2018

Обозреватель, 8 жовтня 2018 року

Учора в Києві незвичним способом був пограбований магазин. Півсотні дітей різного віку просто заскочили до нього та винесли все, що потрапило до рук.

Перше, що видається у вічі – масовість. За даними очевидців, дітей було 50-70. Навіть зважаючи на схильність свідків перебільшувати кількість злочинців у екстремальних ситуаціях, все-рівно число дітей було завеликим як для банальної шайки.

Друге – це різний вік дітей. Виходячи з даних свідків, вони мали від 10 до 15 років. Про що це говорить? У реальному житті 15-ти річні не дружать з 10-літніми. Єдине місце де вони можуть пересікатись – це групи у соціальних мережах. Там дійсно можна написати про те, що тобі і 15, і 95 років.

Третє – злочин не мав на меті наживи, бо діти частково розкидали награбоване по дорозі. Беручи до уваги всі фактори, можна говорити про те, що цей злочин – це своєрідний акт посвяти дітей у якусь групу. Щонайменше, для самих неповнолітніх. Необхідність пройти грандіозне випробовування для того, щоб стати повноцінним членом групи. До речі, подібні випробовування використовуються недарма. Вони гуртують групу. З одного боку – через відчуття плеча того з ким виконуєш випробування. А з іншого – тепер цих дітей можуть шантажувати їхньою причетністю до злочину ті, хто стояв за цим груповим злочином. Тобто, їх куратори. Перебуваючи на гачку, вони вимушені зробити й інші запобіганки тих, хто реально об’єднав їх у групу. Замкнене коло – з одного боку діти добровільно вступили до групи, а з іншого – вийти звідти безболісно вони вже не можуть.

Випадки, схожі на таку ініціацію відбувались і раніше, але – з дорослішими нападниками. Зокрема, улітку цього та минулого року групи молодих радикалів зупиняли електрички, били вікна та розмальовували їх. Ніякої наживи вони не переслідували. До речі, різниця між нападами на місцеві поїзди була без одного тижня рік. Наче якийсь випускний екзамен.

Якщо це посвята у якусь радикальну групу (чи то політичну, чи то футбольних хуліганів), то такі випадки можуть велику періодичність. Якщо йдеться про зовнішнє кураторство (а цього теж не варто виключати), то подібні прецеденти повторяться значно раніше. Розбалансування внутрішньої ситуації може проводитись різними шляхами – не лише дорослим тероризмом, підтримкою сепаратизму, а й подібними «дитячими хрестовими походами». Відповідно і профілактика, і боротьба має вестись як в живому світі, так і в цифровому. Тільки ж повноцінна боротьба, а не заміна боротьби заборонами (груп, соціальних мереж, доступу підлітків до Інтернету). Заборони роблять плід солодшим.

Богдан Петренко