П'ятниця 22 Листопад 2019, 03:59

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Дитячі суїциди: старі і нові загрози

31.10.2019

Обозреватель, 30 жовтня 2019 року

За неповних десять місяців цього року сталось 97 дитячих самогубств. Порівнюючи з даними минулих років ми маємо незначне зростання. Ще не привід до паніки, бо кількість дитячих суїцидів у США на 100 тис. дітей у 4 рази вище.

Часто можна почути про причини: батьки не купили телефон, проблеми у коханні, не здане ЗНО. Але це не причини. Це приводи, яким передувала ціла низка причин. Це спрощення проблеми. Куплений телефон не врятує, як і здане ЗНО.

83% відсотків людей самостійно справляються з кризовими ситуаціями. Причому, самостійно – коли у них є «домашня» підтримка. Тобто, коли їм є кому «вилити» емоції, які у них накопились. А ось решті 17% потрібна професійна допомога. Висновок простий: більшості людей важливо, щоб їх хоча б вислухали. Вони й самі, розповідаючи про свої проблеми, будуть здатні проаналізувати те, що говорять та сформувати для себе правильний вихід. Важливо виговорити проблему. Перенести її з таємних дебрів внутрішнього світу, які лякають, у пов’язані між собою та зрозумілі людині слова.

Так ось. По-перше, підлітки часто просто не здатні висловлювати свої емоції. Для цього навіть існує спеціальний термін – алекситимія. У складних ситуаціях людей лякає більше не сама проблема, а ті емоції, які вони відчувають, але не можуть висловити словами. Не висловлені емоції загострюють стан та погіршують сприйняття самої проблеми. І стають тими причинами, які не розуміють ті, хто задумав суїцид. Бо навіть ті, кого урятували, часто не можуть самі пояснити, що їх штовхнуло.

По-друге. Підлітки вперше починають переживати «дорослі» стреси і часто не розуміють, що ці ж самі проблеми через декілька днів, тижнів, років здаватимуться не те, що не критичними, а часто потішними. У них немає досвіду переживання справжніх стресів – з одного боку. А з іншого – вони вступають у той вік, коли починають віддалятись від тих, з ким можна поговорити про дорослі проблеми – від батьків.

І третє. Особливість сьогодення, що збільшує ризики. На жаль, ми живемо у вік атомізації свідомості. Засилля інформації призводить до того, що вона втрачає важливість. Соцмережі орієнтують на вибуховий, але разовий контент. Втрачається розуміння довготривалого планування – стратегії. Діти (та і дорослі уже) зосереджуються на яскравому (драматичному) зараз, замість того, щоб розуміти і планувати, що буде завтра, через рік, через 10 років. І ось це драматичне «зараз» часто надмірно загострює і алекситимію, і «невирішабельність» «дорослих» криз. І найголовніше – таке мислення часто накручує привід у статус проблеми.

І останнє. Не треба панікувати. Треба навчитись чути і слухати дитину. А у підлітковому віці – ще й розговорити її. Бо дітям насправді потрібні не лише айфони, здані ЗНО і кроси. Дітям потрібні батьки.