Понеділок 22 Квітень 2019, 05:21

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Хто має зупинити булінг?

15.01.2019

Главком, 15 січня 2019 року

Нещодавно виявився ще один вид цькування в мережі – виставляння жертв на сайтах для продажу. Звичайно це не продаж, а просто один з механізмів приниження (чи «жарту», якщо дивитись очима кривдника).

Я цілком усвідомлюю, що конкретні приклади у новинах і навіть у моєму блозі можуть стати причиною для наслідування цієї форми цькування. Але в цьому конкретному випадку, виявити того, хто це зробив не так і складно. Навіть якщо оголошення швидко зникло. Є процедури реєстрації на сайті оголошень та адреси пристроїв, з яких воно опубліковано. Тому якщо наслідування і буде воно відразу обернеться проти переслідувачів. Головне, щоб цим перейнялись батьки, які б і змогли дотиснути поліцію в пошуку правопорушника. Бо сподіватись виключно на ініціативність державних органів – це марно витрачати свій час. Ініціатива на державній службі карана.

Поки що закон про протидію булінгу не підписаний, хоча і був проголосований майже місяць тому. Як до речі не призначено й освітнього омбудсмана та його апарату, що мав би запрацювати з 1 січня. У нас сформувалась дивна культура управління – головне прийняти нормативний акт, а як він буде виконуватись, уже не важливо. Декоративність важливіша за результативність. Хоча б тому, що для результату треба ще постаратись.

Найбільша проблема не у непідписаному законі. Чи у швидкості запровадження посади освітнього омбудсмана. Бо є інші правові норми, за якими можна притягнути до відповідальності правопорушника. І є інші омбудсмани. Було б бажання протистояти. І головне, щоб це бажання було не у поліції, не у вчителів, і не у законотворців. Головне, щоб питанням майбутнього своєї дитини переймались найзацікавленіші у цьому – батьки.

Ми все ще боїмося чи соромимось відстоювати наші права і права дитини. Тільки давайте не плутати захист прав – з одного боку і сваритись з вчителем/ батьками/ дітьми – з іншого. Все таки юридично довести свою правоту і покричати одне на одного, не чуючи аргументів іншої сторони, – це різні речі.

І найбільші проблеми виникають тоді, коли йдеться про порушення нефізичних прав. Честь, гідність, психічне здоров’я – навіть напередодні третього десятиліття XXI століття для багатьох лишаються виключно книжковими термінами. Ми ще не готові їх відстоювати, які б супердемократичні закони у нас не приймались.

А тому – найбільша проблема – у головах. У психологічній, а не юридичній здатності захищати свої права. І доки ми будемо вірити в те, що за нас це зроблять інші, доти наші права і продовжуватимуть порушуватись. І доти нас робитимуть жертвами, а ми лише продовжуватимемо обурюватись новими формами цькування.

Богдан Петренко