Неділя 24 Березень 2019, 23:51

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Інстинкти і сучасні технології. Чи забирати у дитини гаджет якщо її цькують у соцмережах?

17.12.2018

Главред, 17 грудня 2018 року

Захист власної дитини – це здорова реакція батьків. Часто ми захищаємо дитину, орієнтуючись на інстинкти. Логіка у цьому є. Бо це – перевірені мільйоном років моделі поведінки. Але проблема у тому, що ці моделі може й добрі, але кардинально змінились обставини і те, що було добре мільйон років не спрацьовує сьогодні. Я навіть скажу більше – досвід Вашого доінтернетного дитинства уже не дуже пригодиться дитині.

Коли Ваша дитина стає жертвою інтернет-цькування (кібербулінг) найпершою і найприроднішою реакцією батьків є роз’єднання дитини і джерела небезпеки. Простіше кажучи, батьки забирають у дитини телефон/планшет/комп’ютер, щиро віруючи в те, що оберігають дитину.

І вони отримують результат. Але це – результат переважно у самопереконанні. Нібито дитина тепер у небезпеці і батькам можна заспокоїтись. Проблема цькування вирішена. Але – ні.

Соціальні мережі розвиваються і без Вашої дитини. І не сьогодні-завтра цькування у Інтернет може вилізти у реальне життя – через ігнорування дитини у школі, розповсюдження чуток чи просто «косі погляди» й ухмилки. Врешті-решт, не розуміння дитиною чим завершилась проблема у соціальних мережах (перепалка, викладення компромату, реакція друзів і т.д.) також тиснутимуть на дитину.

Батькам варто пам’ятати, що дитина, позбавлена періодичного (на рівні з її однокласниками) доступу до інтернет-мережі, сьогодні ризикує опинитись в ізоляції. По-перше, технічно – дитина вибуває зі спілкування зі своїми однолітками у соцмережах. По-друге, світоглядно – вона не володіє інформацією, яку обговорюють в Інтернет однокласники, а тому у реальному світі зменшуються «точки дотику» групи та дитини. Просто памятайте, що для підлітків віртуальний світ – одна з важливих частин їхнього реального життя.

Саме тому, для дитини позбавлення спілкування у соціальних мережах, може бути гіршим покаранням, ніж сам кібербулінг у них. У результаті, наступного разу Ви можете не дізнатись про її проблеми, бо вона переживатиме, що її знову за них покарають. Або дитина знайде можливість виходу в інтернет і без Вашого дозволу.

Це не означає, що нічого не треба робити при кібербулінгу. Це говорить про те, проблема значно глибша. І її не вирішити методами «зроби що небудь, щоб було спокійне сумління». Протидія кібербулінгу потребує значно більше зусиль, ніж просто висмикнути з розетки комп’ютер.

Богдан Петренко