Олександра ВАСИЛЕНКО, Gazeta.ua, 20 березня 2018 року

Росіяни в Криму чверть століття прожили в українській культурі. Вони “заразилися” махновщиною й тепер негативно ставляться до будь-якої влади, – каже заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко

Скільки триватиме військовий конфлікт на Донбасі?

– Наш інститут досліджував розвиток конфлікту з моменту виходу з Дебальцевого (січень 2015 року. – Країна) і до сьогодні. Втрати серед українських військових не зростають. 2015-го найбільше загиблих за місяць – 40. Зараз таких цифр немає. Конфлікт іде на спад.

Дехто вважає, що питання Донбасу вирішимо після смерті президента Росії Володимира Путіна. Але проблема При­дністров’я (конфлікт розпочався на початку 1990-х між центральною владою Молдови та самопроголошеною республікою Придністров’я. – Країна) виникла ще за Бориса Єльцина. Зміна влади ніяк на неї не вплинула. Усе залежить від того, чи Європа збільшить тиск на Путіна. Олігархи з його оточення вже незадоволені. Через санкції щомісяця втрачають мільярди. Зацікавлені, щоб Кремль пішов на поступки в українському питанні. Подальший розвиток подій залежатиме від того, що обере Путін – підтримку оточення чи перспективу стати суперлідером нації.

Як повернути Донбас?

– Це можливо лише військовим шляхом. Зараз ми на це не здатні. Військовий бюджет України – у 15 разів менший за російський.

Москва проробляє кілька варіантів розвитку подій. Найімовірніший – просувати свої ідеї через кишенькові партії на зразок “Опозиційного блоку” чи “Українського вибору”. Зроблять усе, аби на виборах до парламенту 2019 року вони подолали прохідний бар’єр.

Голова військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський каже, що за останній місяць на Донбас перекинули сотню російських снайперів. Про що це свідчить?

– Хочуть спровокувати наших військових на порушення режиму припинення вогню. Налаштувати проти них місцеве населення.

Правові важелі впливу на Росію є? Міжнародні позови проти неї можуть бути результативні?

– Анексія Криму – перший випадок у повоєнній Європі, коли відбулося відчуження території. Незалежно від того, чим закінчиться ця юридична боротьба, вона має один плюс: Україна нагадує світу про кримську проблему. Чим активніше протистоятимемо Росії в судовому порядку, тим швидше відновимо територіальну цілісність.

Чи буде миротворча місія? І чи стане вона ефективною?

– Миротворча місія не вирішить питання повернення територій. Але дозволить юридично усунути вплив Москви на окупований Донбас. Та навіть якщо РФ забере свої війська, місцеві “ополченці” нікуди не подінуться. На зміну військовому конфлікту прийдуть кримінальні розборки. Однак миротворці допоможуть відновити юрисдикцію України над нині окупованими територіями.

За чотири роки Донбас, а особливо Крим, віддалилися від України. Як їх повертати в українську орбіту?

– Не бачу у влади чіткого плану щодо повернення Криму й Донбасу в українське середовище. Відновити кордони – лише половина справи. Важливіше – грамотно провести внутрішню деокупацію.

Нарешті побудували телевежі, які мають транслювати українські канали на окуповані території. Але кримчани вже уражені імперською ідеологією, й націо­нальне телебачення відштовхне їх ще більше. Потрібно розробити програму роботи з людьми з окупованих територій. Для Донбасу й Криму треба створити телеканали, які враховували би настрої тамтешніх жителів і поступово навертали їх до українського.

У законі маємо чітко прописати, хто повинен відповідати за колабораціонізм. Аби не вийшло так, що злочинцем оголосять людину, яка нараховувала пенсії на окупованих територіях або працювала вчителем чи лікарем.

Чи можливий воєнний наступ Росії з боку Криму?

– Про це можна було говорити 2014 року. Тоді РФ намагалася створити “коридор” до ДНР і ЛНР. Тепер вони Путіна не цікавлять. Ці псевдодержави він використовує для тиску на Україну та світову спільноту, щоб узаконити анексію півострова.

Справжня мета росіян – встановити контроль над частиною Херсонщини, де розташований Кримський канал. Він подає прісну воду на півострів. Виступати прямо не наважаться.

2014 року російські війська зайшли у Крим без жодного пострілу. Чи можна вважати перемогою України те, що не пролилася кров?

– Оцінювати ситуацію із захопленням півострова потрібно не з позицій сьогодення, коли маємо війну на Донбасі, а дивлячись на ситуацію у березні 2014‑го. Була надія, що це – непорозуміння, яке швидко завершиться. Не сподівалися на повномасштабні воєнні дії з боку Росії. Путін скористався цією розгубленістю.

Якби тоді дали воєнну відповідь, то отримали б громадянську війну. Росія заявила б, що “нас там нет”, однак продовжувала б допомагати зброєю кримським військовим, які перейшли на її бік. Світові події на півострові представили б як внутрішній конфлікт.

Ще один варіант – війна із залученням флоту, що стояв поблизу берегів Криму. Влаштували би провокацію: переодягнені в українську військову форму росіяни напали б на базу РФ. Наступного дня Путін увів би війська.

Росія може вдатися до терактів у Криму – і звинуватити в них українців?

– Можуть зробити це, щоб залякати місцевих жителів. Потім звинуватять проукраїнських активістів. Антиукраїнські настрої утримують разом неоднорідну кримську спільноту. Півострів – це не суто “русский мир”. Тамтешні росіяни чверть століття прожили в українській культурі. Вони “заразилися” махновщиною, негативно ставляться до будь-якої влади. Поки що під удар потрапляє керівник Криму Сергій Аксьонов. Далі ця лють перекинеться на Путіна і його оточення.

На півострові розмістили ракетні комплекси. Для чого?

– Вони не мають практичного значення. Такі самі розміщували в Сирії, але вони не змогли захистити російське летовище від атак.

Які надалі плани Росії на Крим?

– Перетворять півострів на військову базу. Також Путін намагається змінити демографічну ситуацію, заселивши Крим росіянами. Насамперед нинішніми і колишніми військовими. Вони мають не лише витіснити українців і кримських татар, а й силовими методами утримати півострів у складі РФ.

Які плюси від анексії отримала країна-­агресор?

– Її використали для підняття морального духу нації. Після 2014 року Путін отримав значну підтримку росіян, за рейтингами. При цьому не зробив нічого для поліпшення їхнього життя.

Війна на Донбасі – теж на руку Путіну?

– Тут навпаки – росіяни отримали купу проблем. У Ростовській області, яка межує із зоною конфлікту, злочинність 2014 року зросла на 40 відсотків. Із РФ на Донбас поїхали маргінали. Хто повернувся живим, привезли вибухівку та зброю. Навіть побутові конфлікти тепер вирішують силою.

У нас теж зросла кількість злочинів із використанням зброї.

– Так. Багато людей перейшли певну моральну межу. Припускаю, що колишні бійці АТО захоплюватимуть районні держадміністрації, аби їм нарешті видали обіцяні акти на землю.

Економічний колапс чи розпад Росії може бути ще одним фактором, крім воєнного, за якого повернемо Донбас і Крим?

– Розпад РФ на окремі республіки не стане для України однозначним. Це допоможе витіснити російську армію з Донбасу. Але потім війна може початися між російськими регіонами. Через кордон до нас хлинуть біженці, військові злочинці, зброя. Аби захиститися від цього всього, потрібно буде зводити суцільний мур на кордоні.

Чим для Москви закінчиться отруєння колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його дочки? Для чого це було Кремлю?

– Хотіли залякати працівників спецслужб РФ, щоб ті й далі працювали тільки на Путіна. Також сигнал пролунав для бізнес-оточення Путіна, яке зацікавлене в поступках щодо Донбасу – задля зняття санкцій. Показали, що може статися з ними та їхніми близькими.

Отруєння зіграло на руку Путіну напередодні президентських виборів. Росіянам вкотре показали, що навколо них – самі вороги. І тому потрібно 18 березня прийти на виборчі дільниці й проголосувати за “сильного” Путіна з ядерною ракетою.

Кремль намагається нав’язати всім двополюсну картину світу, де він протистоїть Заходу. Але це неможливо хоча б тому, що на світовій арені з’явився ще один потужний гравець – Китай.

Україна сподівається, що Європа і США посилять санкції проти Росії, й це допоможе зламати її хребет і повернути Донбас та Крим. Але чимало країн зберігають тісні економічні стосунки з РФ і не збираються обривати їх.

Які ще ризики стоять перед Україною?

– Терористична активність. Путін хоче показати Заходу, що Україна не може гарантувати своїм громадянам безпеку. Масових і кривавих терористичних атак не буде, бо це призведе до об’єднання народу навколо фігури лідера. Тому Петро Порошенко на виборах 2014 року отримав 54 відсотки. Теракти будуть точкові.

Небезпеку становить і початок президентської виборчої кампанії в Україні. Можливо, застосовуватимуть надзвичайні методи впливу – замахи і самозамахи.