П'ятниця 19 Жовтень 2019, 02:44

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Кібер- і реальний булінг: що страшніше?

19.09.2019

Обозреватель, 18 вересня 2019 року

Ні, комп’ютер сам не вб’є. Убиває людина. Фізично битимуть на вулиці. Тому, звичайно, здається, що булінг у реальному житті жорстокіше.

Я не буду тут розкривати інші форми інтернет-злочинів, які не мають відношення до булінгу (хоча їх часто прив’язують): групи смерті, кібергрумінг, онлайн шахрайство, кібератаки та інтернет-тероризм (починаючи від формування терористичних груп і закінчуючи псевдомінуванням). Хоча вони демонструють, наскільки небезпечним для реального життя є віртуальний світ.

Кібербулінг – це не просто онлайн-версією звичайного цькування. Він може бути продовженням цькування дитини у реальному житті. Але він суттєво відрізняється від «живої версії» булінгу.

Перше, кібербулінг може мати фізичні наслідки. Відповідно до американських досліджень, онлайн-цькування збільшує кількість спроб самогубства на 8,7%. Якщо це трансформувати в українську статистику самогубств – більше 200 спроб суїцидів щороку. І це лише серед неповнолітніх.

Друге. Технічні особливості кіберцькування: анонімність – дозволяє не просто ховатись за фейковими акаунтам. Вона позбавляє візуального контакту, а відповідно знижує соціальну відповідальність та збільшує агресію. Так само як військовим простіше натиснути на кнопку, запустити ракету і вбити сотню людей, ніж убити одного противника штик-ножем.

Третє – раптовість. У кібербулінгу немає чіткого поділу «кривдник-жертва-свідки», як це відбувається у реальному житті. Не обов’язково, наприклад, щоб жертва мала низьку самооцінку, а кривдник – фізичні переваги. Жертва у реальному житті може стати булером у віртуальному просторі. А свідки, як тільки натискають likeчи «поширити», відразу перетворюються у кривдників. Раптовими жертвами кіберцькування можуть стати і люди, які взагалі не користуються Інтернетом. Так, одним із напрямків кібербулінгу є хепіслепінг. Це коли людину можуть побити незнайомі люди, раптово і ні за що. Для того, щоб зняти на відео, викласти у мережі та отримати мільйон переглядів.

Четверте. Кібербулінг важче піддається покаранню. Часто згадують, що перше судове рішення стосувалось саме кібер-версії цькування. Нагадаю, у тому інциденті в соцмережу було злито відео, на якому застосовувалось фізичне насилля. Та, якщо розібратись, то це відео в Інстаграм було швидше доказом насилля, а не самим злочином.

П’яте. Кібербулінг не має локалізації. Для нього немає поняття «в домику». Бо діти мають доступ до соцмереж будь-де. Вдома, на вулиці, в школі. Навіть забрати дівайс – не вихід. Бо соцмережі – це те місце де дитина проводить більшу половину свого свідомого життя. Заберете телефон – вона зайде з телефону друга. Це її реальність. Це те, де протікає справжнє, в розумінні дітей, життя.

Богдан Петренко