Четвер 19 Вересень 2019, 13:51

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

М’яка авторитаризація або як «нахилити» свій же парламент

03.09.2019

Ліга, 3 вересня 2019 року

Вісім (!) змін до Конституції за один день. Щоправда, 7 з них лише у першому читанні. Але 6 так чи інакше стосуються функцій Верховної Ради. Причому, відверто не у бік посилення законодавчого органу.

Такий порядок денний Верховної Ради на вівторок. І це лише початок – друге засідання нового парламенту. Парламенту, який перетворюється на безлику машину з узурпації влади. До того ж – через обмеження власних повноважень.

Нічого дивного тут немає, бо є підтримка більшістю народу цих ініціатив. Парламент завжди був найбільшим цапом-відбувайлом у політичній системі України. Навіть у 2014 році, коли депутати були лише обрані, але ще навіть не зібрались на засідання, вони вже мали недовіру більшу, ніж довіру. Це називається інституційна недовіра. І стосується вона не стільки самого інституту. Це – недовіра українця до власних сусідів, які голосували «не за ту» партію. Це – внутрішня недовіра у суспільстві. Бо парламент – це просто зріз політичних поглядів українців.

І зараз видимість суспільної згоди зберігається виключно тому, що всі депутати, які пройшли від Слуги народу, все ще сприймаються як єдине ціле. Але це лише поки що.

«Нахиляти» парламент, спихувати на нього всі проблеми, які існували в Україні, намагались всі. По-перше, винний потрібен за будь-яких обставин. Навіть коли його немає. А по-друге, завжди здавалось, що обмеження стосуватимуться лише ворожих депутатів, а не твоїх. Але досвід становлення авторитарних режимів показує, що репресивна машина накриває усіх: спочатку ворогів, а тоді і своїх.

У що перетворює депутатів скасування імунітету? В кнопкодавів, залежних не від свого виборця, а від тих, хто контролює правоохоронну систему. Може будуть менше красти без імунітету? Хаха. Наведіть мені приклади депутатів, яких притягнули до кримінальної відповідальності за фінансові злочини після закінчення їх повноважень? Після того, як вони втратили недоторканість.

І найцікавіше, що скасування недоторканості стосуватиметься не лише опозиціонерів. Зняття недоторканості – це чудовий метод «покращити» дисципліну голосування всередині партії влади. Доки вони не зрозуміли наскільки вони не однорідні.

Але це все буде потім. Зараз «народ вимагає крові», – хай і в правовому вимірі, як заявив новий Генпрокурор, але вимагає. У тому числі й зменшення кількості нардепів і бажано – зниження їх зарплат. А ще краще – показового притягнення когось до відповідальності. Можна навіть не відразу. Можна тоді, коли почнуться реальні провали у державній політиці – для того, щоб відвернути увагу.

І хотілося б вірити, що у вівторок Верховна Рада захистить свою незалежність. Хоча б через збереження свого імунітету. А Офіс Президента отримає першу «червону лінію» в розширенні своїх повноважень. Бо, якщо не вдасться цього зробити мирно у сесійному залі завтра, то не виключено, що незалежність гілок влади доведеться відстоювати іншими методами. Бо яка б підконтрольна не була Верховна Рада, в Україні є ще один гарант Конституції – народ. І революції (чи путчі) як метод вирівнювання повноважень чи усунення тих, хто забіг за червону лінію дозволеного, ще ніхто не скасовував.