Вечерние вести, 25 листопада 2019 року
Щодо українського розвідника Матюхи. Мене більше хвилює не верифікація «українського Штирліца», а те, з якими меседжами він повернувся.
1. Роль КПРФ. Комуністи відповідно до заяв Матюхи, є посередниками між Кремлем та «окупованими територіями». Логіка у цьому є – Кремль ніколи не збирався брати на себе відповідальність за фейкові проекти. Але її немає у тому, щоб цей меседж взагалі вносити. По суті це – розділення образу ворога. З одного боку це виглядає як відбілювання Кремля з частковим перенесенням відповідальності на КПРФ. Це до речі, дуже зручно буде тоді, коли росіян притягуватимуть до відповідальності за військові злочини в Україні – можна буде валити усе на КПРФ.
2. Росія в разі провалу «мінського формату», має «план Б» – проведення референдуму про приєднання «ДНР» та «ЛНР» до РФ. Для цього нібито проводиться перепис населення «там». Це більше звучить як стимул для України прогнутись на «нормандській зустрічі» (щоб не втратити окупований Донбас). І як підтримка проросійських настроїв в ОРДЛО – бо розчарування у Росії там величезне, тому крім крапкового вкидання російських паспортів проросійській частині населення треба чергову «морковку». Щодо реальності – то Росії Донбас не потрібен. Не для того, вона його руйнувала війною і вивозила звідки виробництво, щоб його приєднати. Та і його приєднання призведе до збільшення міжнародного тиску на РФ. І найстрашніше для Кремля – об’єднання проблем Донбасу і Криму в одне питання.
3. План В. Продовження російської військової експансії в Україні. Стратегія Росії щодо розширення свого впливу передбачає різні варіанти розвитку подій. У тому числі й військову експансію. Питання у тому, що військова експансія буде можлива лише за сприятливих для Кремля умов. Тобто – зростання проросійських настроїв, зниження потенціалу військового спротиву та відвертання міжнародної спільноти від підтримки України. Нікому не потрібно збільшувати зону окупації, якщо за неї доведеться ще більше платити і відновлювати після боїв. Тому план продовження військової окупації України у Кремлі є. Але він пилиться у шухляді, в очікуванні чергового послаблення нашої країни. Він явно не є пріоритетним. На відміну від інформаційного тиску військовою експансією.
Висновок з меседжів «штірліца» робіть самі.
Богдан Петренко
Взагалі люди схильні до того, щоб спрощувати розуміння світу. Добро/зло і ніяких напівтонів між ними. Дуже просто було пов’язувати негатив з одним явищем чи групою. Персоналізація зла.
Це дає усвідомлення, що позбувшись конкретного зла – можна знайти панацею від катаклізмів чи захворювань. Найпростіше знайти зло в інших. В таких, що вирізняється з натовпу. Умовно кажучи убивши відьму (хто у нашому селі найкрасивіший?) можна запобігти/зупинити епідемію хвороби.
Не дивно, що у ранішні періоди історії всі природні катаклізми пов’язувались з конкретним і персоналізованим злом. В різний період це були християни, євреї, цигани. СНІД взагалі вважався «чумою геїв». Навіть людські жертви богам – це також персоналізація зла.
Це пов’язано з нерозумінням від чого виникла проблема. І звичайно, спробам покрити інформаційний вакуум простими відповідями. Тому доки в інформаційному просторі не будуть надані чіткі відповіді на те, що коронавірус а) повністю виліковний; б) створена вакцина; в) зрозуміло звідки він взявся, доти люди будуть шукати загрозу в простих відповідях і загрозах. У тому числі й у китайцях (а насправді в усіх, хто має азіатську зовнішність). Сто-двісті років значного науково-технічного прогресу – ніщо в порівнянні з мільйонами роками еволюції та забобон. В період страху тваринне витісняє в людині соціальне. Те ж саме стосується і нашого гуманізму – не зважаючи на відносну толерантність до представників інших націй, в людях досить сильно засів страх перед іншим. Перед іншими культурами, національними особливостями чи цілими расами. Тому, коли загрози виникли серед китайців – це формує негативне ставлення до всіх азіатів поза місцем їхнього проживання.
Інформаційні революції породжують нові загрози – і це не епідемії, які сьогодні ВООЗ здатна ліквідувати. А інфодемії, тобто інформаційні хвилі про загрози захворювань, які посилюються завдяки ефекту соцмереж. Це коли проблема обростає емоційними доповненнями: чутками, вкидами, неправдивими відомостями.
Боязнь викликана і тим, що ми живемо в період посилення рівнів безпеки у світі. А коли виникає непередбачувана небезпека, то вона видається трагедією. Зазначу, що на 2% смертність ще століття б тому ніхто не зважав, а людей лякали зовсім інші – смертельніші захворювання.
Схожа з коронавірусом ситуація спостерігалась і з вірусом Ебола – через його епіцентр в Африці і упереджене ставлення до вихідців з Африки. До речі, у ситуації з коронавірусом, важливим можуть бути і історичні паралелі з чумою. Найбільша хвиля «чорної хвороби» в Європі XVI століття була занесена також з Китаю (до того ж теж зі Східної його частини).
Не виключено, що у ситуації з короновірусом в Китаї, ми матимемо (або уже маємо – уже практично не можливо розрізнити реальність і трактування у ЗМІ) продовження інформаційне. Коли паніку будуть штучно підтримувати. І не лише заради медичних зисків. Але й заради створення штучних перешкод для економічного зростання самої КНР, як головного конкурента усіх сьогоднішній основних світових гравців. І в такому випадку расизм щодо азіатів може штучно підтримуватись.
Та і паніка у суспільстві, у тому числі й українському, – штучно підтримуватись. Заради переходу паніки у соціальні конфлікти та формування уявлення про нездатність держави (привіт з Росії). Для економічних зисків (фармакологічна промисловість). Чи заради внутрішніх політичних зисків – відвертання уваги від дійсно важливих питань.
Офіс Президента пообіцяв судове розслідування проти журналістів “Схем”. Банковій не сподобалось розслідування, в якому Зеленський під час вильоту з Оману скористався тим же літаком, на якому прилетів до цієї країни секретар Радбезу РФ і колишній керівник ФСБ Ніколай Патрушев.
У команді Зеленського мені з самого початку подобалось одне – їхня здатність працювати з інформаційним полем. Та схоже останні проблеми зі “Схемами” довели: їм зручно грати лише за своїм сценарієм і грати лише головні ролі.
Бо судитись з журналістами – це грати в “російську рулетку”. Причому наодинці. Результат – завжди прогнозований.
Перше. Суди в Україні по політичних темах – це дуже довготривалий процес. Судді не хочуть приймати швидких рішень. Адже сьогодні одна влада, завтра друга. А їм не хочеться вилетіти зі свого місця за прийняття політично мотивованого рішення. А цей суд буде не просто довготривалим. Кожне його судове засідання буде інформаційно мейнстрімним. Тобто щоразу, коли справа доходитиме до суду, президенту згадуватимуть його поїздку в Оман, яка і без Патрушева була малоприємною для його рейтингу. А кількість переглядів цього розслідування з кожним судовим днем зростатиме на тисячі.
Друге. Кожного разу, коли відбуватиметься суд, зростатиме й інтерес до теми таємних домовленостей Офісу Президента з Росією. Знову з’являтимуться нові й старі матеріали про приховані від українців переговори з Кремлем. І не важливо, були вони чи ні. Це просто привід, щоб знову про них писати. А у нас дуже погано ставляться до двох речей – до таємних домовленостей і до дружби з Росією.
Третє. Будь-які суди влади з журналістами – балансування над прірвою “переслідування свободи слова”. Владу будуть звинувачувати у придушенні та спробах контролювати інформаційний простір. А це – налаштування проти себе інших журналістів і громадської думки. Причому, не будемо забувати, що “Схеми” – це проект бренду зі світовим ім’ям – “Радіо Свободи”. Тому йтиметься не лише про громадську думку в Україні, але й за кордоном. Нам мало того, що і так з нашим іміджем у світі робить Росія?
Але чи був інший вихід в Офісу Президента, ніж погрожувати журналістам? Звичайно, був. Вони прекрасно вміють відволікати увагу. Врешті-решт, можна було, щоб хтось з депутатів “Слуги народу” “випадково” затупив на якійсь резонансній темі. Чи заявити про позачергове збільшення пенсій. Або про розкриття злочину за участю якого політика з від’ємним рейтингом. Але точно – не лізти глибше у болото, в якому рейтинг президента і так почав топитись.
Газета по-українськи, 11 лютого 2020 року
Сьогодні день безпеки в Інтернеті. І гадаю, це чудовий привід нагадати, що ми живемо зовсім в іншому світі, ніж жили 20 років тому.
Людство проводить в мережі все більше часу. Тому сюди – в Інтернет, крім котиків та кумедних мемів, перетягнулась і злочинність. До того ж – вся, що існувала у реальному світі. Навіть фізичне – від доведення до самогубства до визначення місця перебування потенційної жертви.
Та як на мене, найпоширеніша проблема безпеки, яка виникає у мережі, – це залежність. Найпоширеніша, бо нею уражені майже всі діти. Вже сьогодні у 80% дітей помірна залежність. У 10% залежність – критична. Переважна частина дітей проводять в смартфонах від 6 до 10 годин на добу.
Соціальні мережі стають частиною нашого життя. Без них складно уявити соціальну активність. Але, це палка з двома кінцями. Будь-що у великих дозах перетворюється на отруту. Клаптикове світосприйняття, складність розуміння великого об’єму матеріалу, проблеми з логікою, у спілкування з іншими людьми, особливо за межами екрану, – це все наслідки інтернет-залежності.
Можете відбирати гаджети, але це не вирішить проблеми. Це так само як забрати у дитини 20 років тому вулицю. Хочеш не хочеш, а ти все одно на неї повертається. Тому, щоб діти не були залежними не варто починати з негативу. Просто зробіть три речі: приклад, увага і заміщення.
Приклад. Не хочете, щоб діти проводили багато часу в мережі – не «зависайте» в ній самі. Дитина несвідомо копіює своїх батьків, грає в «дорослих», тобто в ті ж ролі, що старше покоління. У тому числі й в «зависання в інтенеті», І перед тим, як боротись з залежністю в дитини, подумайте чи немає залежності у вас?
Увага. Сучасні діти – «продукт» уже «цифрових» батьків. Тобто, тих, які й самі зростали в епоху становлення та поширення гаджетів. І ці ж батьки, щоб полегшити собі процес виховання, не задумуючись давали планшети/телефони дитині. У нас з’явилось ціле покоління, виховане інтернетом. Щоб не було залежності – проводьте самі час з дитиною. До речі, цей метод «лікує» залежність як у дітей, так і у дорослих.
Заміщення. Дитина може не знати інших видів активності, крім зависання у мережі. І щоб дитина не була залежною, щоб її не тягнуло назад в мережу, їй має бути цікаво офлайн. Тому найкращий вихід – це знайти дитині цікаве заняття. До того ж не лише віддати на гурток. А, наприклад, знайти цікаве заняття разом з батьками. Тоді можна відразу убити два зайці.
Роль інтернету буде зростати однозначно. Наше завдання не обмежити це зростання, а створити правила поведінки у ньому. Як свого часу для зростаючої чисельності авто були створені правила дорожнього руху.
Богдан Петренко