Неділя 16 Грудень 2017, 09:20

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

«Напад на символи, як-от Окуєва, підриває патріотизм в Україні, а це стержень, на якому тримається українська єдність», – експерт із досліджень екстремізму Богдан Петренко

30.11.2017

Інтерв`ю Богдана Петренка польсько-українському порталу PolUkr

В Україні протягом 2014-2016 років зареєстровано 18 кримінальних справ про замахи на високопосадовців. Хоча майже всі злочини не розкриті, у більшості з них експерти бачать «російський слід».

Ось найбільш резонансні вбивства:

– 30 жовтня на залізничному переїзді під Києвом невідомі обстріляли джип учасників АТО, чеченців Адама Осмаєва і його дружини Аміни Окуєвої. Окуєва загинула, Осмаєв – поранений. Злочинці втекли.

– 2016 рік почався зі смерті 22 лютого мера Старобільська Володимира Живаги, якого знайшли на ґанку міськвиконкому з вогнепальними пораненнями. СБУ затримала кілера.

– 20 липня 2016 року внаслідок вибуху авто в центрі Києва загинув журналіст Павло Шеремета. Попри обіцянки, винні не знайдені.

– 23 березня 2017 року серед білого дня в Києві, біля готелю, застрелили екс-депутата російської Думи Дениса Вороненкова.

– 31 березня через вибух авто в Маріуполі загинув полковник СБУ Олександр Хараберюш. 31 жовтня глава СБУ Василь Грицак назвав ім’я вбивці – Юлія Прасолова, яка зізналася, що підірвала машину за 15 тисяч доларів, які потребувала для купівлі амфетаміну.

– 27 червня внаслідок вибуху авто у Києві загинув полковник розвідки Максим Шаповал.

– 8 вересня у центрі Києва внаслідок вибуху авто загинув грузин, який воював добровольцем в АТО, Тимур Махаурі.

– 25 жовтня цього року внаслідок вибуху мопеда біля телеканалу «Еспресо» в Києві постраждав депутат від «Радикальної партії» Юрій Мосійчук, політтехнолог Віталій Бала і киянка Надія Тарасенко. Загинули охоронець Руслан Кушнір і колишній працівник поліції, підполковник Михайло Мормель.

Про цілі цих резонансних вбивств Polukr.net розпитав заступника директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка.

– Чи можете класифікувати вбивства, які сталися в Україні протягом останніх трьох років?

– Так. Перша категорія – це спецслужбовці, які ведуть реальну боротьбу проти російської агресії. У цьому пункті важливо, що після вбивств Хараберюша і Шаповала прозвучала версія, що нібито ці теракти організовані спецслужбами так званих «ДНР» і «ЛНР». Росія робить це, щоб показати світові, що війна в Україні – громадянська, як це постійно стверджує офіційна Москва.

Друга категорія – вбивства Бузини і Калашнікова у 2015 році. Ці особи – символи так званого «русского мира». Їх ліквідація мала показати світові нашу схильність до «фашизму», показати, що в нас нетерпимість досягла такої межі, що Україна не може вважатись демократичною країною для західного світу.

Третя категорія – це проукраїнські символи. Як-от Окуєва. Напад на символи має вагоме значення, бо підриває патріотизм в Україні, а це чи не єдиний стержень, на якому тримається українська єдність.

 

Четверта категорія – неоднозначні політичні вбивства. Йдеться насамперед про Мосійчука і Тимура Махаурі. У цих випадках прослідковується і російський слід, і певні економічні суперечки, і чеченський слід.

Головна мета цих вбивств, по-перше, усунути знакових діячів українського спротиву. По-друге, сформувати в населення думку про безпорадність наших правоохоронців. По-третє, щодо вбивства Вороненкова, коли винні українці, до того ж патріоти, – сформувати негативне ставлення до останніх, розколоти патріотичні середовища.

– А як щодо версій замаху на Мосійчука?

– Першу версію замаху озвучив сам Мосійчук – це рука Кремля. Якщо це так, то ціль РФ – посіяти паніку, незалежно від наслідків для депутата. Росіяни не зацікавлені в убивстві конкретного українського політика, бо наразі жоден з них не об’єднує українське суспільство і не має електоральної потуги, яка могла б змінити ситуацію в Україні.

Друга версія – чеченський слід. Він певною мірою підтверджується тим, що Окуєва була помічницею Мосійчука. Я б не зосереджував увагу на цій версії, бо як причина замаху йшлося, що колись Мосійчук на відео розстрілював портрет глави Чечні Кадирова. Не думаю, що Кадиров вбиватиме всіх, хто розстрілює його портрет, бо довелося б убити багато українців, які до нього погано ставляться.

Третя версія – українська. Її можна розділити на дві. Перша – Мосійчук був причетний, за версією української прокуратури, до великих корупційних дій. Усьому суспільству показували фільм, де він начебто брав величезні хабарі. У країні, де настільки розширилися межі насильницької поведінки, що вбивають за куди менші гроші, наприклад, коли дівчину вбили за 500 грн боргу, за таке могли вбити. Друга українська версія – протистояння в середовищі українських патріотів. Частково її озвучив Мосійчук, який заявив, що замах здійснили російські агенти в середовищі українських патріотів.

Виконавцем міг бути як росіянин, так і українець. Його національність не має значення, бо замовник міг бути іншої національності. Замовник зацікавлений лише в тому, щоб сховати сліди, обірвати ланцюжки, тож, як правило, підставляється у таких випадках інша особа, виконавець.

– Хто зараз найбільше в групі ризику?

– Якщо говорити про групу ризику, то в ній насамперед українські військові. Їм найбільше довіряють українці. Тут ціль – деморалізація українських армійців. Це зараз єдиний державний інститут України, який має понад 50% довіри населення. Зламати цю довіру – одне із завдань гібридної агресії Росії. Друга ціль – сіяти ворожість між українськими патріотами. Якщо ЗСУ захищають територію України, то українські патріоти захищають її ідеологічно.

Інші категорії населення у відносній безпеці. Росія не зацікавлена в масових терактах в Україні, бо вони призвели б до мобілізації населення і вимог надати більше повноважень правоохоронцям. Це веде до поліцейської держави. А Москва не хотіла б такої України. Будь-яка міцна державність в Україні Кремлю не потрібна. Основа мета РФ навпаки перетворити Україну на «недієздатну державу», failed state.

– Глава СБУ Василь Грицак представив вбивцю полковника Хараберюша – 29-річну наркоманку з Донбасу. Про що це може свідчити?

– По-перше, це жінка. Отож, українським правоохоронцям не слід звертати уваги на гендерну різницю. Якщо є підозри, то потрібно перевіряти, незалежно від статі. Важко збагнути, як 29-річна наркоманка могла вбити контррозвідника, який розумів, що живе в прифронтовій зоні в Маріуполі, якому слід було обережно ставитись до пересувань і дотримуватися підвищених норм безпеки.

Але я б не акцентував на виконавцях. СБУ має виходити на замовників. Варто відслідкувати і показати весь ланцюжок від замовника до виконавця, ширшу картину, щоб не потрапити у ворожу маніпуляцію нашою громадською думкою, що начебто самі українці чинять ці вбивства, а іноді ще й патріоти.

– А хто переважно може бути замовником таких терактів – ГРУ Росії, ФСБ, лідер Чечні Рамзан Кадиров, хтось із так званих “ДНР” і “ЛНР”?

– Можемо робити висновок по тому, кому вигідний поділ українського суспільства, усунення знакових персон. Це, безумовно, Кремль, який теж старається обривати всі ланцюжки від замовника до виконавця.

На інформаційному рівні зараз багато українців не впевнені, що замахи останніх років – справа рук Москви. РФ робить “вкиди” в наш інформаційний простір, що за цим начебто стоїть не Росія, а хтось інший, росіяни часто розмивають нашу громадську думку безліччю паралельних версій події.

– Чому українські спецслужби та контррозвідка настільки безсилі щодо цих замахів і вбивств?

– По-перше, наші спецслужби займаються не тільки антидержавними злочинами. Це неправильно, що СБУ займається економічними злочинами, наркотрафіком. Це розпорошує її сили і дає підстави, щоб громадськість вірила, що СБУ «кришує» бізнес. Це частково не позбавлене правди. СБУ має зосередитись на антидержавній діяльності, тоді довіра до них зросте.

По-друге, рівень професійності українських спецслужб почав реально зростати лише після початку військових дій проти Росії. Наші спецслужби протистоять російським, а ті мають великий досвід диверсійної та терористичної роботи, вербують своїх агентів. Цей досвід у них ще з СРСР. Тобто має значення також молодість і недосвідченість наших спецслужб.

По-третє, до 2014 року російський вплив на СБУ був вагомий. Ще від початку відділення СБУ від радянського КДБ не всі українські спецслужби пройшли люстрацію. У таких структурах важливе значення має передача досвіду. Така закрита система змінює світогляд людини. Коли молоді працівники приходили в СБУ, то старші колеги орієнтували їх, що в Росія – вічний друг і брат.

По-четверте, це технічна проблема, пов’язана з надмірною бюрократизацією СБУ. Вона, на відміну від диверсійних груп ГРУ РФ, обмежена бюрократичною роботою, написанням величезних звітів. Це зв’язує руки українським спецслужбам. ГРУ і ФСБ можуть провадити диверсії руками будь-яких структур, навіть, як показує практика, приватних, і без бюрократії.

– А багато українців схильні вчинити таке вбивство за гроші?

– Складно говорити про кількість людей, але зросла кількість підстав, щоб вчинити вбивство в Україні.

По-перше, відбулася дифузія насильства. Якщо раніше насильство було локалізоване на Донбасі, то умовне зменшення інтенсивності боїв, яке спостерігаємо від 2015 року, розуміння сторонами конфлікту, що лінія зіткнення фактично не зміниться, не буде найближчим часом прориву, посприяли розповзанню насильства. Йдеться про розтікання людей, які були на Донбасі. Там, зокрема, з українського боку воювала невелика частина тих, хто брав участь у військових діях не тому, що патріот, а через те, що це їхній стиль життя.

По-друге, відбулася дифузія насильства в технічному сенсі. Зросла кількість нелегальної зброї у населення.

По-третє, моральні норми прийнятної поведінки в Україні змінилися. Якщо раніше граната, що вибухнула в кафе, ставала топ-новиною усіх інформаційних випусків протягом кількох днів, то нині це питання можуть навіть не особливо висвітлювати. Це вже не щось надзвичайне. Норми дозволеної поведінки стали іншими. А це підвищує ризик, що кількість осіб, схильних до злочину, ще більше зросте.

– Що суспільство і державні органи мали б робити, аби попередити такі речі?

– По-перше, державні органи і суспільство мають спільно старатися збільшувати довіру до правоохоронних органів. А останнім слід працювати результативніше. Також поліція та СБУ мають ефективніше презентувати свою діяльність, більше пояснювати, бути прозорими. Українське суспільство має відчувати, що це його поліція і СБУ, що вони частина суспільства, а не закритий інститут.

По-друге, потрібно депопуляризувати насильницькі моделі поведінки. І держава, і громадянське суспільство зацікавлені, щоб працювали ненасильницькі моделі вирішення проблем. Щоб я, умовно, пішов до міськради з претензіями, влаштував там мирний мітинг, хтось із міськради вийшов і вислухав мене, прийняв до відома мої претензії і, можливо, навіть вирішив щось. Але нині, на жаль, коли я прийду до міськради, то мене без насильства, мабуть, ніхто не почує, ніхто не вийде до мене. Потрібний суспільний контракт між владою, правоохоронцями і суспільством. Також слід постійно показувати в медіа, доводити до школярів і студентів, що ненасильницькі методи боротьби ефективніші, ніж насильницькі. Також технічно має відбутися реформа СБУ, аби вона нарешті боролася тільки проти антидержавних речей. Варто теж створити Державне бюро розслідувань, яке мало почати роботу вже 20 листопада, але якого, на жаль, не буде через політичні розбіжності та небажання частини правоохоронців і Генпрокуратури віддавати свої повноваження. Це повинен бути незалежний орган, який буде займатися кримінальними справами, відповідник американського ФБР.

Але вирішення проблем насильства в Україні не буде, доки не вирішимо проблем з Росією. Москва буде постійно зацікавлена, щоб продукувати теракти, політичні вбивства, підтримувати рівень екстремізму в Україні.