Понеділок 17 Червень 2019, 20:17

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Найближчим часом «гра в мир» буде основним напрямком Кремля для захоплення влади в Україні

09.01.2019

Вечерние вести, 8 січня 2019 року

Немає такої людини для якої не було б заповітною мрією встановлення миру в Україні. Та і опитування, наприклад, грудневе «Рейтингу» показує, що навіть у тліючому стані війна на Донбасі є основним питанням для 72%.

Логічно, що мир стає одним із ключових вимог та гасел виборчої кампанії. І здається альтернативи йому немає. Але питання у тому, який мир обрати: капітуляцію, компроміс чи перемогу. Бо це зовсім різні мири.

Мир «моя хата скраю». 13% населення не можуть визначитись, хто агресор у п’ятирічній війні. Для частини українців, важливо, щоб їх не чіпали. Відмазка: чого це прості хлопці з Рівненщини/Полтавщини повинні боронити землю якоїсь Донеччини. Реально – вони бояться і хочуть замкнутись в своїй «хаті». Їм однаково як держава (а і інколи й не важлива і яка) відновить свій патронат над ними. Головне, щоб вона займалась маркантильними питаннями: робота/зарплата/пенсія/житло/низькі комунальні.

Мир капітуляції. Фактично – це синонім «руського міра» тільки без атрибутного росіянізму зразку 2014 року (читай поки що без триколорів). Це – відновлення статусу-кво 2013 року (стосунки з Росією), але вже без Криму та з контрольованою Кремлем «Донбаською Федерацією» в складі України. Споживачі цієї категорії – це 24% населення України. Бо те ж опитування «Рейтингу» показало, що кожен четвертий українець, не вважає Росію агресором.

Мир компроміс. Це нібито реалізація мінських угод: передача Донбасу під контроль України з одночасним виключенням з процесу, а фактично – визнанням російської анексії Криму. Така собі лайт-версія попереднього «миру», але ніби то з урахуванням інтересів українців. Проблема компромісу полягає у тому, що його межа, якщо ми не ведемо війни на території ворога, завжди проходитиме по українським інтересам і територіям.

Мир перемоги. Це – мир без анексій, але з контрибуціями з боку Росії. В спрощеному розумінні його сприймають як «хорватський варіант», хоча відновлення територіальної цілісності може відбуватись і не військовим шляхом. Тут і зараз такого миру не відбудеться. Це довготривалий, а для багатьох і недосяжний, який вимагає і мобілізації суспільства і психологічної готовності влади воювати з ворогом, у тому числі й на його території.

Так ось питання вибору – не у мирі, а у його варіанті. І зазначу, що щонайменше перших три «мира» повністю влаштовують Кремль. Тому на цих меседжах буде будуватись і її інформаційна кампанія під час виборчої кампанії: мир в країні, нездатність української влади захистити власних громадян, влада та патріотизм як джерело насилля.

Це не говорить про те, що в країні ближчим часом буде спокійніше. У нас вистачає і своїх ідіотів для розхитування ситуації. Це говорить про те, що найближчим часом «гра в мир» буде основним напрямком Кремля для захоплення влади в Україні. І не важливо як відбуватиметься окупація – чи шляхом прямого приходу проросійських сил до влади чи через підготовку підґрунтя для масштабної «руської весни» в разі їх програшу на президентських/парламентських виборах. Руський мір – це мир на багнетах. Традиції Імперії не змінюються.

Богдан Петренко