Неділя 13 Липень 2020, 02:32

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Найкращий президент

18.05.2020

Кореспондент, 18 травня 2020 року

Кучма – найкращий президент?

Спочатку тут мав би бути гнівний пост про те, що саме на Кучму – серед усіх президентів (бо насамперед відповідальність лежить на самих українцях) я покладаю відповідальність за сьогоднішню ситуацію в країні: за формування олігархату як явища в Україні, за багатовекторність у міжнародній політиці, яка пізніше почне вилазити нам боком і війною, за формування традиції переслідування опозиції. Врешті-решт саме він став причиною появи у політичній еліті Януковича – антигероя двох революцій в Україні.

Але потім подумав, що це надто емоційно саме для мене – бо я лише один раз у житті посадив голос – коли на повторному висуванні Кучми у 1999 році кричав “ні”. І ще – участь у Помаранчевій революції – коли я щиро вірив, що усунення кучмізму як явища змінить країну. До речі, жоден інший президент в Україні не заслужив, щоб його прізвищем називали специфічний політичний режим.

Тому буду раціональним.

Щодо рейтингів Президентів – насправді вони показують, що чим далі від сьогодні, тим більше ми забуваємо про погане, яке було тоді. Показово, до речі, випадає Кравчук, – який після того як програв вибори не пішов у почесне небуття, а відзначився у сумнівних як для екс-президента проросійських політичних проектах.
Рейтинги президентів говорять не про підтримку, а про нашу коротку пам’ять. Треба було ще Грушевського включити – він би всіх “порвав” і мав би найвищі рейтинги. Бо період коли він керував країною ніхто не пам’ятає, навіть небагатьох, хто живий до сьогодні. А його період був значно складнішим, ніж сьогодення.
І ще одна тенденція – як правило “кращими” стають ті президенти, на період правління яких припадає або юність або – відносна молодість респондентів. Це характерно для всіх, крім Ющенка. Тому – рейтинг визначають коротка пам’ять посилена ностальгією за часами молодості.

І до плюсів – добре, що рейтинг Президентів України взагалі існує. Щонайменше, він говорить, що на відміну від багатьох інших пострадянських держави – у нас завжди був вибір – навіть тоді, коли у нас хотіли його забрати