Неділя 05 Липень 2020, 03:38

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

“Низька якість дітей” і стерилізація: один політик вже ділив українців на сорти

25.06.2020

Обозреватель, 25 червня 2020 року

Заяву про “низьку якість дітей” голови комітету соцполітики Третьякової уже розглянули з усіх боків.

Тому нічого не казатиму. Скажу лише, що свого часу один політик уже ділив українців на сорти, а тепер сам сидить у вигнанні, а його базові виборці – в умовах окупації, беззаконня та бойових дій.

Скажу про інші заяви Третьякової – про стерилізацію та про соціальне іждивенство.

На початку мого трудового життя довелось працювати в управлінні у справах неповнолітніх. Недовго правда.Тому пережив лише два прецеденти вилучення дітей з неблагополучних сімей. Точніше одне, бо в другому випадку не було нікого вдома (“ура”, – сказав тоді водій, для якого це теж був стрес). Це було складно. І навіть не від того, в яких умовах жили малі діти (гірше, ніж на картинці). А від того, що батьки навіть не противились тому, що в них забирали дітей. Стояли наче “ліві” свідки. Мовчки.

Пізніше десь прочитав статистику, що в 50% дитина з неблагополучної сім’ї до досягнення повноліття стає на облік в (тоді) міліції. Плюс типу генетика всі діла. І, звичайно, купа життєвих історій про те, як в діти у неблагополучних батьків перетворюються самі в таких же неблагополучних батьків.

Надивишся такої фігні і починаєш думати про те, що стерилізація – це єдиний вихід.

Не впевнений. Бо є інші 50%. І так само є інший досвід. Декілька моїх близьких знайомих були з неблагополучних сімей. І нічого – вони нормально живуть і не йдуть по стопам своїх батьків. А особливо зважаючи на те, що з ними ніхто не панькався – вони більше пристосовані до самостійного життя і можуть навіть більшого досягти.

І тому я більше проти стерилізації, ніж за.

Хоча б тому, що все це просто виключно в теорії. А на практиці – як проводити чітку межу між “дозволити” і “заборонити” народжувати? Між втрутись у чуже тіло і не втручатись? Фактично – це ж як примус до аборту.

А ось, щоб я зробив – так це відновив би практику примусового лікування від алкоголізму. Так було б більше толку для збереження модних для багатьох традиційних сімейних цінностей і менше неблагополучних сімей. Як і менше злочинів на побутовому ґрунті.

А ось щодо соціального іждивенства я погоджусь з Третьяковою – якщо збільшувати соціальні пільги – збільшуватиметься кількість бідних. І не лише тому, що бідним стає економічно вигідно. А й тому, що частиною пільг користуються ті, хто може собі дозволити все оплатити. Ті ж безкоштовні землі, безкоштовні квартири, субсидії, матеріальна допомога – це все лягає на плечі і платникам податків. Наприклад тим, хто квартири купує (з доданою вартістю за квартири умовного прокурора). Тобто, ми з власної кишені (а державний бюджет це кошти кожного) оплачуємо не суспільне благо, а чиєсь приватне благо.

Це не означає, що треба скасувати всі пільги. Це означає, що кількість тих, хто отримує пільги, більша за кількість тих, кому реально потрібна допомога. А відповідно – допомога тим, хто реально її потребує – менша або її зовсім не виплачують. Коротше дуже багато “липи” і дуже багато тих, хто просто на них в прямому сенсі цього слова живуть, хоча за станом здоровя могли б і працювати. Держава не справляється з усім об’ємом. А їх штампують і штампують.

І під кінець. Про проституток. Чесно кажучи, замовляти проституток – менший моральний проступок, ніж ділити на сорти українських дітей. І встановлювати хто якої “якості”. Тому я гадаю, що Третьякова має піти з посади голови Комітету. А соціальна політика в країні нарешті вийти на дійсно якісно інший рівень.

Богдан Петренко