Понеділок 10 Грудень 2018, 04:27

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Обережно міни: чи захищена Ваша дитина?

05.10.2018

Газета по-українськи, 3 жовтня 2018 року

Минулого тижня у окупованій Горлівці на міні підірвалось 4 дітей, троє з них загинули. На жаль, це не перші й не останні жертви війни серед дітей.

Щодня, за даними ООН, у небезпеці підірватись на міні проживає 220 тис. дітей на Донбасі. Тобто, для цих дітей війна стала частиною їх життя. Вони призвичаїлись до того, від чого пересмикує дорослих на мирній території. За даними ЮНІСЕФ, ледь не щотижня одна дитина ставала жертвою російської агресії на Донбасі. За даними ОБСЄ – 40 дітей у 2017 році отримали поранення чи були вбиті. Від мін та снарядів, що не детонували, – дві третіх жертв. Тобто, близько 30 дітей щороку – жертви мінного терору. І це, нагадаю, в умовах локалізованої війни, війни, що вже три з половиною роки не виходить за межі «сірої зони».

Подібні випадки трапляються не лише з боку окупованої частини. Діти стають жертвами і на нашій території. І одна з причин – це дитяча цікавість – «знайшли– захотіли розібрати». Звичайно, найтотальнішим методом могла б стати загальна евакуація дітей з мирних територій. Але це не можливо з декількох причин. І насамперед, – через відсутність цілісної програми відселення дітей. Але не меншого значення має й те, що дітей не можна вивозити без згоди батьків. А батьки або не знайшли себе як переселенці, або захотіли лишитись там – у прифронтовій чи у сірій зоні. Тому, значною мірою це і відповідальність і батьків, і держави, яка не змогла профінансувати і популяризувати ідею тотального вивезення дітей з прифронтової зони.

Друге – це уроки мінної безпеки. На Донбасі, починаючи з другого року війни з теорією уже немає проблем. І волонтери, і школи, і міжнародні організації постійно розповідають дітям про вибухонебезпечні предмети. І якби такого просвітництва б не було, кількість жертв була б значно вища. Проблеми є в іншому. Це та сама дитяча цікавість до забороненого (заборонені стежки, закриті зони, небезпечні предмети). І тут мала б допомогти не лише пряма доктрина, але й цілеспрямоване формування сучасних «міських міфів», а простіше – дитячих страшилок – у тому числі й щодо мін. І розповсюдження цих міфів через ті канали, щодо яких у дітей найбільша довіра – через соціальні мережі.

Коли говоримо про уроки безпеки, то ми не повинні забувати про мирну територію. Тут щодня трапляється прецедент з вибуховими пристроями. За даними МВС – за неповний рік – на кінець вересня – нараховано 213 таких випадків. Бо наслідком війни є розповсюдження насилля всією країною – як технічного (розповсюдження зброї), так і психологічного (здатність його застосовувати). І коли в нас знаходять розтяжки у Полтавській області, то загроза існує на всій мирній території. Проблема у тому, що поза війною діти мають менше знань щодо мінної безпеки, але дитячої цікавості, потягу до забороненого – не менше.

І останнє – не слід забувати про те, що навіть після закінчення війни, її відлуння буде вбивати навіть не роками, а десятиліттями. Тому, шкільні предмети – насамперед щодо безпеки дитини – повинні поповнитись ще однією складовою – міни та вибухівка. Краще почати готуватись системно зараз, ніж так, як у нас завжди робиться – після. Бо «після» в цьому розумінні означає те, що діти почнуть гинути і на мирній території.