П'ятниця 19 Жовтень 2018, 03:34

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Опинитися на самоті: чому українські діти цькують однолітків?

11.06.2018

Жанна Безп’ятчук, BBC News Україна, 11 червня 2018 року

Зовнішність, вимова, поведінка, успіхи в навчанні, статки родини – все це може стати причинами цькування дитини. Тривалі агресивні дії щодо іншого в світі називають булінгом.

Україна – в першій десятці країн Європи за його поширеністю з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.

Торік 67% українських дітей або були жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу, за даними ЮНІСЕФ. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповіли про пережите.

Чи не вперше в Україні заговорили голосно й одверто про цю проблему. BBC News Україна досліджувала її прояви та причини.

- Має бути факт фіксованого нещасного випадку, щоб ми могли його розслідувати. Його немає. Ми робили запит у дитячу поліклініку ‒ нам не відповіли звідти.

- А висновків судово-медичної експертизи вам не достатньо?

- Там так написано, що ми не можемо розібрати. Чому ваша дитина не звернулася до медсестри?

- Чому ваш психолог не приходила до сина перед уроками? Школу не цікавить психологічний стан дітей!

- Вона приходила.

- Вам показати мій робочий графік?

Це фрагменти діалогів між педагогами та батьками учня школи у місті Здолбунів на Рівненщині під час засідання шкільної комісії з розслідування нещасного випадку.

BBC News Україна була присутня на ньому.

Впродовж понад години вчителі й батьки обмінюються взаємними звинуваченнями, зокрема й у наклепі. Жодного компромісу, рішення, спільного розуміння навіть не проглядається. Конфлікт лише поглиблюється.

Весь цей час сам постраждалий хлопчик сидить поруч із батьками й слухає сварки дорослих. Більшу частину часу його практично не зауважують.

За правилами він мав дати свідчення. Його мати й батько на це погодилися. Втім, з’ясовується, що комісія досі не опитала інших дітей, причетних до інциденту.

Зрештою, вирішують, що мають опитати інших школярів.

“ПІДСТРИЖІТЬ СВОГО СИНА”

Мати Лариса Котюжанська, яка сама працює вчителем, ділиться відео, на якому її 10-річного сина б’є кілька однокласників (BBC News Україна не називає прізвищ та номера школи в інтересах дітей – Ред.). Хлопці застосовують прийоми професійної боротьби: заламують руки, валять на підлогу.

Решта дітей галасують, дехто кричить, щоб ті припинили битися, дехто – щоб той, кому заламують руки, сів за парту.

“Моя дитина прийшла у 5 клас 1 вересня торік. Відтоді її цькували. Це робив хлопчик фізично сильніший за нього. Після одиничного випадку, коли він плакав у туалеті, ми ні до кого не ходили. Просили класного керівника поговорити. А потім його один, другий раз побили, а в третій уже руки виламували”, – розповідає мати.

Додає, що хлопчика ображали ще й через довге волосся. Батьки інших дітей радили його підстригти й у такий спосіб вирішити проблему.

Побачивши відео бійки батьки постраждалого звернулися в поліцію. Там провели розслідування.

Слідча Анастасія Ярцева зробила висновки, що винним у завданні легких тілесних ушкоджень є лише один із хлопчиків, інший вдався до необхідної оборони.

А той, кого б’ють, теж нібито бився. Слідча посилається на свідчення інших дітей. При цьому у постанові про закриття кримінального провадження дії того, хто постраждав, не кваліфікуються як необхідна оборона.

Батьки цього хлопчика розповідають, що опинилися на самоті: ні педагогічний колектив, ні інші батьки класу, ні місцеві посадовці їх не підтримали.

Батьки інших дітей звернулися до соціальної служби, щоб та забрала в них дитину. Але там цю заяву, як розповідає Лариса Котюжанська, серйозно не сприйняли.

Педагоги та дирекція цієї школи відмовили BBC News Україна в коментарях на камеру.

Вони переконані, що зробили все, аби вирішити проблему, й вважають, що про булінг у цій ситуації не йдеться.

У школі проводили раду профілактики, бесіди з дітьми, тренінги й батьківські збори, де розглядали цей випадок, залучали психолога й соціального педагога. Зрештою, педколектив бачить основну проблему в діях батьків постраждалого хлопця, а не в стосунках дітей.

БАТЬКО ЗАЦЬКОВАНОГО ХЛОПЦЯ ГОВОРИВ У ТИШІ

У Європі в такій ситуації застосовують механізм шкільної медіації. Спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їх батьками та вчителями.

Всі отримують право висловитися, розповісти не лише про довідки, що “підтверджують побиття”, але й про свої почуття, про своє бачення ситуації. В Україні поступово теж запроваджують цю практику.

Про свій досвід розповідає Оксана Дацюк, спеціаліст з медіації, заступник директора з виховної роботи гімназії міста Жмеринка Вінницької області: “Ми розглядали ситуацію, коли в класі зацькували повненького хлопчика. Одна мама була приголомшена, що її донька могла писати бридкі речі про нього в Інтернеті. Вона сказала, що сама була гладкою у дитинстві. Після цього інші діти почали говорити, що це ж така сама дитина, як вони, навіщо цькувати його? Батько хлопця розповів, як він переживав. Ми його слухали в повній тиші”.

За один навчальний рік Оксана Дацько проводить понад 50 медіацій лише в своїй гімназії. Педагог відзначає, що в цьому постійно виникає потреба. Вона також проводить тренінги для інших шкіл по всій Україні.

Пригадує найскладніший випадок, який доводилося розглядати. Побилися між собою дівчата так, що одна потрапила до лікарні. Вже мали відкривати кримінальне провадження. Але конфлікт вдалося залагодити завдяки медіації. Дівчата казали після того їй: “Дякуємо, що допомогли нам одна одну почути”.

ЩО СТОЇТЬ ЗА ІСТОРІЯМИ УСПІХУ?

Лідер проекту Pianoбой Дмитро Шуров зняв кліп “Все Що Тебе Не Вбиває”, присвячений саме проблемі булінгу, й ініціював однойменний флешмоб у соцмережах.

Музикант пообіцяв, що приїде з концертом до тієї школи, чиї учні найактивніше коментуватимуть флешмоб. Перемогла школа № 4 зі Стрия Львівської області.

Дмитро Шуров дотримався свого слова й приїхав до міста: на святі останнього дзвоника школярі танцювали разом із батьками під його пісні.

В інтерв’ю BBC News Україна музикант розповів: “Ми хочемо, щоб діти, батьки вчителі розмовляли про це більше. Хочемо, щоб це не замовчувалося. Люди дуже цікавляться історіями успіху. Але мало хто знає, скільки стоїть за цим різних невдач і випробувань”.

Він визнає, що сам пережив булінг, як і багато інших відомих людей.

СЛОВО ЗА ДОРОСЛИМИ

Дорослі не зможуть ізолювати дітей від важких ситуацій і переживань. Це вічна й невід’ємна складова життя. Але вони можуть допомогти вирішувати й створювати максимально сприятливе для цього середовище.

Вирішувати, а не замовчувати чи заперечувати. Це особливо актуально в такому посттоталітарному суспільстві, як українське, наголошують експерти.

“Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності”, – пояснює дитячий психолог Юлія Ларіна в коментарі BBC News Україна.

Інколи діти роблять це, бо самі пережили насилля над собою або ж не розуміють, якими мають бути межі в стосунках.

“Сам винен”, “стань на його місце”, “будь вище цього” – найтиповіша реакція дорослих, яка призводить до хибних наслідків. Щоб припинити булінг, його треба визнати. Але в консервативних українських школах намагаються уникати конфліктних питань”, – переконана Юлія Ларіна.

В українських школах педагоги замовчують проблему булінгу, бо бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ. А то й не розуміють, що їм робити з цим усім. Іноді значення має, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.

Анна Нужна – випускниця Національного педагогічного університету ім. Драгоманова. Пригадує, що за шість років навчання жоден викладач психологічних та педагогічних дисциплін не пропонував розглянути тему булінгу серед дітей. На одному зі спецкурсів Анна сама про це попросила.

Її бачення того, як це вирішувати, викладачка назвала неправильним.

“Я запропонувала залучити батьків, вчителів, психолога до вирішення проблеми такої дитини. На це викладачка мені відповіла, що я неправильно оцінила ситуацію і поставила трійку”. На її думку, дитину треба переконати нікому про це не розповідати, бо мовляв вона сама вже доросла і може розібратися з кривдниками.

Психологи також наголошують, що в ситуацію обов’язково мають втрутитися авторитетні дорослі. Саме вони повинні дати зрозуміти дітям, що так поводитися не можна за жодних обставин. Жертвам булінгу це поверне відчуття опори й того, що іншим людям вони не байдужі.

“Проблеми нібито не існує. Коли вона викривається, то шкільній адміністрації здається, що це погано позначається на честі школи”, – каже Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту досліджень екстремізму.

Його громадська організація проводить антибулінгову інформаційну кампанію “Стоп шкільний терор”.

Честь школи часом є важливішою за дитину. Така установка є спадщиною радянської системи, переконані експерти.

Дмитро Шуров після свого виступу в Стрию озвучив ту саму проблему: “Українці звикли жити в системі, де людина не є важливою. Це прищеплювалося багато десятиріч. Тому нам так важко через це перестрибнути”.

На його думку, шкільний булінг – це прояв саме цієї системи. Власне, про це й пісня “Все що Тебе Не Вбиває”.

Поступово це все змінюється, переконаний музикант.

“Виховання у нас формує не якісну, а кількісну особистість, тобто орієнтовану більше на меркантильні цінності: зарплата, метраж у квартирі. Люди питають, скільки твоя донька чи син заробляють. Ніхто не питає, чи щасливі вони”, – зауважує Богдан Петренко.

І додає, що й батьки самі часто-густо не розмовляють з дітьми про те, що, приміром, означає бути щасливим.

Експерт звертає увагу на те, що найчисельнішою групою, на яку впливає булінг, є саме свідки. Діти зазвичай не вдаються до показового цькування без “глядачів”.

Зрештою, у глибшому сенсі жертвами булінгу є всі діти: і ті, кого кривдять, і ті, хто це робить, і ті, хто пасивно чи активно за цим спостерігає. З усіма треба працювати, зокрема залучати дітей до спільної емоційно значущої діяльності.

В українських дітей формується звичка бути свідком булінгу й не реагувати або ж ще й заохочувати кривдників. І це позначається на психології уже дорослих людей.

А хто з нас хоча б раз у житті не був свідком булінгу?

BBC News Україна наводить поради психолога Юлії Ларіної в ситуації, коли булінг уже відбувається.

Якщо ви потрапили в ситуацію булінгу :

Визнайте, що ви берете участь, спостерігаєте або потерпаєте від насилля. Коли ми називаємо явище, отримаємо змогу про нього думати, як про щось конкретне.

Прислухайтесь до своїх почуттів: вам страшно, соромно, ви обурені, гніваєтеся, відчуваєте безпорадність, розгублені, тощо. Це допоможе заспокоїтися і вирішити, що робити далі.

Пригадайте, що ситуація приниження та насильства не є прийнятною. Жодна людина не має право принижувати чи завдавати болю іншим. Ви не повинні це терпіти.

Подумайте, з ким ви можете про це говорити; друзі, батьки, родичі, сусіди, колеги, шкільні вчителі, тренери, психологи, соціальні робітники, лікарі. В ситуації булінгу завжди потрібна допомога.

Почніть вивчати цю тему. Є достатньо сайтів з чіткими рекомендаціями, як вчиняти в ситуації булінгу батькам, дітям, вчителям.

Продумайте стратегію дій саме для вашої ситуації та почніть поступово її втілювати. Головне, заручитися підтримкою та рухатися вперед.