Понеділок 21 Вересень 2020, 13:07

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Пам’яті 08.08.08. Що зупиняє російську агресію?

08.08.2020

Кореспондент, 8 серпня 2020 року 

У серпні 2008 року Президент Польщі Лех Качинський заявив, що після Грузії Росія піде на Україну, потім на країни Балтії, а потім і на Польщу. До України Кремль уже дійшов.

Щоправда, Лех Качинський цього не побачить. І є версія, що його якраз вбила Москва, інспірувавши катастрофу президентського літака ТУ-154.

На момент тієї заяви (а це було 12 серпня 2008 року) у Тбілісі, під час бойових дій, висадився “президентських десант” (до речі, і з нашим Ющенком). Можливо високий статус того десанту зупинив просування росіян? Чи посилення міжнародного тиску на РФ? Навряд. Бо ні одного ні іншого не було, якби спротив не чинили самі грузини. І я все більше схиляюсь до думки, що російську агресію зупинили (і зупинятимуть) далеко не зовнішні чинники. А небажання людей, переважної більшості простих грузинів, які жили на територіях, що контролювались Тбілісі, щоб їх окупувала Росія. Неприйняття Росії грузинами. Сприйняття РФ як ворога.

У сучасній війні, яка є війною нового типу – війною за ідентичність – військова сила буде другорядною. Війська, що заходять на території, де їх вважають окупантами, – матимуть менше шансів затриматись там. Навіть якщо вони будуть в рази потужніше за тих, хто обороняється. Завжди буде спротив. Заходячи на території, де росіян ненавидять, вони матимуть менше шансів виправдати свою присутність. І для зовнішнього, і для внутрішнього споживача – для міжнародної спільноти і для самих росіян.
Так, можна покластись виключно на контроль над громадською думкою, особливо, коли країна – неототалітарна. Але тоді аргументами «опозиції» стануть не слова, а труни. І чим більше будуть ненавидіти росіян на територіях, де стоять їхні війська, тим більше подібних аргументів буде приходити у Псков, Якутію, Дагестан. Та і 100% контролю над інформаційним простором в умовах соцмереж досягти вже неможливо.
Тому – чим більше неприйняття окупанта, тим менше в нього шансів зайти чи то своїми танками, чи своїми політиками.
Але, історія, як відомо, нас вчить лише одному. Тому, що вона нічого не вчить.
На сьомому році війни у країні, яка втратила 15 тис. власних громадян убитими росіянами зростають рейтинги проросійських партії. На сьомому році війни третина населення на вільній території все ще вважає, що в країні «громадська війна». А влада (свідомо чи під тиском) намагається зробити так, що все і виглядало «громадянською війною», все більше схиляючи до переговорів з тими, хто без Москви.
І коли у вас наступного разу запитають звідки почне наступну військову агресію Росія – з Криму, з Донбасу, з Придністров’я, після анексії – з Білорусі, – можете впевнено відповісти, що агресія почнеться з «окупації голови» того, хто поруч, і хто скаже «а какая разніца, ліш би мір».
Богдан Петренко