Неділя 15 Грудень 2018, 23:45

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Прогнози на червень: російські привіти та внутрішня гризня

04.06.2015

Богдан Петренко, опубліковано на Обозреватель, 03 червня 2015 року 

Травень, не зважаючи на суперзаполітизованість його свят, спочатку давав надію на затишшя. Ні голодних бунтів, пов’язаних з підвищенням комунальних тарифів, ні наступу сепаратистів на Донбасі, який постійно пророкують від початку перемир’я.

Але постсвяткове відчуття спокою – оманливе. Як показує сумна статистика, втрати українських військових у зоні АТО продовжують зростати. Безповоротні – в арифметичній прогресії – 35 загиблих (26 у квітні, 21 у березні). Натомість кількість поранених зросла різко – 208 (100 у квітні, 93 у березні). Швидше за все, – це говорить про збільшення провокацій – «сліпих» обстрілів українських позицій. Тому про повне примирення поки що не йдеться. І бої у Мар’їнці це доводять. Хоча, «рупор промацування потенційних можливостей Кремля» Жириновський заявив, що пора закінчувати цю «бодягу» і дотримуватись «Мінська-2». Ось так, після фільму про Крим сепаратисти на Донбасі для «імператора» стали «рускім міром другого сорту», а тепер – «бодягою».

Саме російська внутрішньополітична ситуація значною мірою визначатиме ситуацію з екстремами в Україні в перший місяць літа. Справа в тому, що 12 червня – День Росії. У «країні видовищ» кожне наступне свято вимагає більшої помпезності, ніж попереднє. Минулого разу можна було намахати прапорами «кримнаш» на 86% підтримки Путіна. Але, економічна блокада, зниження добробуту в Росії і «царське» бажання пробити рейтингову стелю вимагають або маленьких перемог всередині країни, або великих трагедій у сусідів. Можна було б до свята нарешті загасити лісові пожежі в Бурятії, але – краще довести стабільність на прикладі дестабілізації в іншій країні. Зрозуміло в якій.

Ускладнюється ситуація в Криму. Росія випробовує нові важелі посилення лояльності населення. Верховний суд РФ визнав законним віджим майна на півострові. І, щоб не сумнівались у цілеспрямованості цієї акції,  уряд Росії схвалює законопроект про знесення самобудів у Криму без суду. Зрозуміло, що більшість власників самобудів «випадково» належить до найменш лояльної окупантам групи – кримських татар. Якщо ти український патріот, то віддавай майно за свої переконання та лишайся з одним прапором. До речі, як показала реакція окупантів на роковини депортації кримських татар, за нього також можуть затримати. Навіть не за прапор, а за те, що комусь здалось, що він був.

Внутрішня ситуація в Україні також підливає відро бензину в палаючий ешелон нафти. Червень є останнім повним місяцем політичного сезону. А це говорить про те, що його треба закінчити так, «щоб пам’ятали». Зростання цін на все та гальмування реформ не дозволяють це зробити гідно. Тому, інший варіант – зробити це голосно. Щоб піплу було що обсудити до осені.

І з меркантильної точки зору. Мертвий сезон на те і мертвий, що в цей час ніхто не приймає важливі кадрові рішення. Тому, саме у червні можна очікувати найспекотнішу боротьбу за те, щоб утримати або отримати владні крісла та зробитись «недоторканими» до початку нового політичного сезону. Тому, маса інфобруду, чорного піару один на одного, – це краще, що може нас очікувати в першій половині літа. Тим більше, що скоро місцеві вибори. І кандидат у багні по пояс виглядає краще, ніж кандидат у багні по горло. Неважливо, евфемізм це чи ні. Головне – результат.

7 червня виповнюється річниця президенства Петра Порошенка. Прогресивна частина людства почала святкувати його ще з 25 травня – дня виборів. А найрадикальна – з моменту останнього підриву магазину «Рошен» у Києві. До речі, це не перший напад на мережу, яку вже рік обіцяє продати Президент. Станом на 11 січня прес-служба «Рошену» нарахувала 4 напади на магазини. Проблема у нападі на заклади, що пов’язані з Президентом, полягає не в стільки у пошуку винних, скільки у цілеспрямованому формуванні у громадській думці персоналізації відповідальності за провальність реформ у державі. Мусування у ЗМІ невиконаними обіцянками Президента – це ще не гірший варіант відсвяткувати річницю. І найголовніше – невідомо від кого можна очікувати більшого багна – ззовні чи від своїх.

Власне червень має і святкову для України дату. День Конституції. На жаль, уже класичними стали загрози провокацій під час масових заходів та «російських вітань» на кшталт наступу на минулий День незалежності.

У червні почне проглядатись питання вступної кампанії. Щонайменше 6 разів доведеться перетнути випускнику, який закінчив школу в окупації, лінію зіткнення для отримання всіх необхідних документів для вступу до вишів вільної України. Непроста ситуація поглиблює відчуження між державою та українцями в окупації. Ми втрачаємо підтримку «там», а це означає, що настрої різних частин України будуть поляризуватись і далі.

Сьогодні український народ фрустрований, а це формує недовіру і до органів влади і до їх спроможності оберігати та захищати пересічного громадянина. І найнебезпечнішою тенденцією є легітимація насилля як засобу захисту інтересів. І подолати її може не мертвий сезон чи паперові реформи, а реальні зміни, які відчують усі.