Четвер 29 Жовтень 2020, 03:30

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Ріст злочинності та відчуття (не)безпеки: громадська думка проти статистики

14.09.2020

UNIAN, 14 вересня 2020 року

Чи є у вас відчуття, що кількість злочинів навколо вас невпинно зростає? Таке ж відчуття у майже половини населення країни. А точніше, відповідно до липневого опитування Демініціатив, 43,5% українців вважають, що ситуація з безпекою в країні погіршилась.

Доллю масла до вогню – це опитування проводилось ще до того, як у липні-серпні Україною прокотилась хвиля захоплення заручників. Тому наразі цифри можуть бути й більші.

Майже п’ять років тому очільник МВС Арсен Аваков написав у пості на фейсбуці, що одним критеріїв оцінки правоохоронців мають стати результати опитування. Якщо так, то саме цей критерій оцінки – негативний. І не лише у відчутті небезпеки українцями. А й у тому, що до жодної інституції, яка має захищати нас, і до жодного її керівника, у громадян немає довіри.

А якщо я скажу, що за 9 місяців цього року кількість зареєстрованих злочинів була менше, ніж за 9 місяців минулого – на 14%? А по тяжких і особливо тяжких зменшення у межах 10%. І я вже чую аргумент: а чия це статистика? І чи може статистика правоохоронців щодо самих себе бути об’єктивною? Втім, будь-яка статистика не може бути об’єктивною. Але особливо, якщо її джерелом є структури, рівень довіри до яких не підіймається вище «мінус 20».

Ось і виходить, що «об’єктивнішими» видаються не цифри, а відчуття. Відчуття невпинного падіння, помноженого на традиційний песимізм українця. І, знаєте, який буде висновок до цього всього? Не той, що все не так і погано, як здається. Він не допоможе. А той, що ми насправді живемо не у справжньому світі, а у тому, який відчуваємо.

Що у нас буде далі? І в реальному житті, і у відчуттях є очікування гіршого. Бо ніхто не скасовував наслідків війни, економічної кризи, від перетікання безробіття у злочинність, агресію виборчої кампанії та загострення психічних відхилень на фоні «проблеми 2020». Сюди ж включаються і штучні чинники зовнішнього інформаційного впливу – гібридна війна проти України, частиною якої є нав’язування страху за власну безпеку. І відчуття нездатності захистити громадянина з боку держави. Тому не дивно, що нам будуть нав’язувати страхи «повернення 90-х» з кожним резонансним злочином в країні.

Що робити? Можна довго і багато часу переживати за власну безпеку. Писати про це гнівні пости і вірити, що безпека залежить не від вас, а виключно від зовнішніх чинників (реформи поліції, легалізації зброї, зміни керівництва правоохоронних органів). Але лише мала частина людей намагаються хоч щось змінити у власному житті для своєї ж безпеки самостійно – наприклад, замок на дверях. Доки ми самі не навчимось нести відповідальність за своє життя, всі спроби перекласти цю відповідальність на політиків, чиновників, поліцію будуть марними. І громадяни, і органи влади, і правоохоронці лише шукатимуть винного – для того, щоб виправдовувати свою бездіяльність.