Неділя 17 Листопад 2018, 03:00

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Російські військовополонені в Україні: “ихтутнет”?

22.05.2018

Богдан Петренко, Газета по-українськи, 21 травня 2018 року

З початку війни на Сході України взяли в полон 25 кадрових російських офіцерів. Йдеться про осіб, чиє затримання було задокументоване ЗМІ. Офіційна статистка – 49 громадян Росії притягнули до кримінальної відповідальності за війну на Донбасі. Звичайно, не всі вони військові, частина з них – так звані добровольці.

На кінець грудня, як заявила тодішній омбудсмен Валерія Лутковська, в Україні утримували 10 кадрових російських військових, які брали участь у війні.

Не так і багато на фоні більш, ніж 10 тисяч загиблих українців. Чому? Причин багато. Треба розуміти тактику російської “гібридної війни” – у військових забирають усі документи, які засвідчують їхнє громадянство, і нібито приймають в громадянство так званих республік. У цьому випадку довести, що конкретна людина – це громадян РФ, досить складно. На гострі ділянки як гарматне м’ясо засилають місцевих “бойовиків”. Треба врахувати, що і частина військових уже заходили в Україну в межах “приватних” військових компанії – тобто, структур, які повністю фінансуються Кремлем, але позбавлені офіційного статусу.

До того ж частину росіян обміняли на українських військовополонених відразу після потрапляння у полон. За домовленостями командирів, які керували підрозділами, що безпосередньо вели бої. Без з’ясування їхнього громадянства. Питання життя кожного нашого військовополоненого для командира було значно важливішим, ніж гіпотетичні можливості притягнення Росії до відповідальності у міжнародних судах.

Чи можуть російські військовослужбовці бути доказом військової агресії РФ? Для українців – однозначно. Більшість не мають сумнівів у тому, хто розпочав, і хто підтримує війну. Але чи може це слугувати вагомим юридичним доказом у міжнародному суді? Особливо, зважаючи, що у Росії людину ніколи не вважали цінністю. Там головна мета патріотичного виховання – пожертвувати своїм життям заради держави. Усі чи більшість російських військовополонених були звільнені заднім числом з лав армії РФ, тому довести юридично їхню “офіційність” складно. Та і кількість полонених не особливо вражає. Тому їх можна використовувати не як головний, а як один з юридичних доказів.

Нехтування життям власних громадян може бути причиною, чому росіяни не дуже охоче повертають своїх військовополонених. У тому числі, чому вони не особливо проявляють бажання обмінювати їх на українських політв’язнів у Росії. Політика “ихтамнетства” розповсюджуються на все – не лише на перетин кордону, але й на поховання убитих на війні “добровольців”. Кремль, до того ж, зацікавлений у збереженні українських політв’язнів на своїй території. Це вагомий постійний тиск на Україну, де життя громадян має більшу цінність, ніж у Росії. Тому сподіватись на те, що їх зможуть швидко обміняти “всіх на всіх” – безперспективно.

Але існують проблеми і в українській політиці. Поки що немає усвідомлення того, що Росія веде війну не лише на Донбасі. Протистояти тероризму потрібно і на мирній території. Ми не використовуємо наступ в інформаційній сфері, а лише оборону. Зокрема, російські військовополонені, скільки б їх не було, так і не стали медіаперсонами в українських ЗМІ. Де їхні страшні історії? Де інтерв’ю з їхніми рідними, матерями, друзями? Бо якщо ми хочемо обміняти медіаперсон рівня Кольченка, Сенцова чи Балуха, маємо створити відповідних антиподів з російських військовополонених. Як це було з Александровим та Єврофєєвим під час обміну на Савченко.

А поки що Росію все влаштовує. Про її військовополонених говорять абстрактно, бо навіть на українських телеканалах затриманих росіян “ихтамнет”, а наші політв’язні лишаються вагомим тиском на політику держави.