П'ятниця 19 Жовтень 2018, 04:19

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Сепаратизм по-донецьки чи по-українськи?

27.02.2018

Богдан Петренко, Вечерние вести, 27 лютого 2018 року

Український сепаратизм. Програмування ненависті

Серед 2 тис. виявлених бойовиків ПВК «Вагнер» СБУ змогла ідентифікувати 40 українців. Паралельно з цим пройшла інформація про те, що в Сирії загинуло щонайменше троє так званих «українців». Але проблема не у тому, скільки зрадників серед бойовиків «Вагнера» (2% – це не такий високий показник). Проблема в іншому – у тому, що в більшості новин пройшла інформація те, що ці троє загиблих «земляки» – мешканці Донецької області. Але щоб ускладнити питання – за даними, озвученими СБУ українці у ПВК «Вагнер» – не лише уродженці окупованих територій. Бо є мешканці Маріуполя (!). Все.

Який інформаційний залишок після цієї новини? Акцентування на тому, що мешканці Донецька та області беруть участь у кремлівських приватних військах ще більше відштовхує громадян України від Донбасу. Зрозуміло, що йде гра на стереотипах. Ніхто б не звернув увагу, якби вони були уродженцями Поділля чи Волині. Але «мешканець Донецької області» привертає і увагу до новини, і робить її психологічно прийнятнішою для багатьох українців. Термін «уродженець Донецької області» підвищує градус новини, робить її читабельною.

Аналогічна ситуація і серед повідомлень про кримінальні злочини. Навряд чи комусь  буде цікаво, яка мала батьківщина у злочинця з Полтавщини. Але якщо кримінал здійснив уродженець Донбасу чи Криму, то це можуть винести навіть у заголовок новини.

Але проблема значно гостріша, ніж інформаційна прийнятність. Бо йдеться не про «донецький сепаратизм», а про поширення серед українців ненависті до донеччан, загострення сепаратизму українського. Тобто, поширення думки про відділення Великої України від її частини – Донбасу.Український сепаратизм – це чіткі образи, які виникають у нашому мозку від словосполучення «уродженець Донецької області».

Граючи на стереотипах про «донецьких», ми просто поглиблюємо межу між нами і віддаляємо навіть потенційну можливість повернення цих людей в Україну. І для них, і для нас. Стереотипи, в які ми віримо, не дають нам зрозуміти, що серед донеччан є більші патріоти України, ніж серед деяких львів’ян.

І ця проблема насадження міфів та гри на стереотипах – це проблема медійної грамотності українців. І не лише журналістів. Це – проблема самого суспільства. Бо журналіст нам дає те, що ми хочемо почути. І якщо ми хочемо почути про те, що переселенці – це суцільний кримінал, а за межею зіткнення залишились лише «прихильники Путіна», то ми це і почуємо. Але будьте впевнені у тому, що якщо ми готові сприймати таку інформацію, то інформаційну війну Росії ми програли. Бо чим більше негативу буде нав’язано донеччанам, луганчанам чи кримчанам, тим більше збройний конфлікт сприйматиметься як громадянська війна. В чиїх це інтересах треба пояснювати?