Вівторок 13 Листопад 2018, 07:00

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Стріляти у дітей. Коли падає планка?

11.09.2018

Богдан Петренко, Обозреватель, 10 вересня 2018 року

Вчора у Миколаївській області пенсіонер відкрив вогонь із саморобної зброї по дітям. Я не уявляю, що могли йому зробити діти. Особливо, зважаючи на те, що вік наймолодшої постраждалої 5 років.

Власне, це не перший випадок, коли неадекватні дорослі стріляють в дітей в Україні. На жаль, йдеться не лише про зону бойових дій. Йдеться про мирну територію, на якій здавалось би діти мали б почувати себе у небезпеці. Мабуть, одним із перших кричущих випадків відбувся у 2015 році. Тоді охоронець у Козині з дробовика стріляв у дітей, які, на його думку, не там вирішили покупатись. На початку літа п’яний помічник нардепа з гумової зброї стріляв у дитину в Києві. А місяць тому в Одесі облили дитину кислотою, бо він грався під вікнами.

Я б зараз написав би про те, як на злочини впливає легалізація чи заборона легалізації зброї. Але зараз мова не про те. Не лише технічний доступ чи заборона доступу до зброї визначають спроможність “дорослих” стріляти в дітей.

Проблема, щонайменше, у декількох чинниках. Перше – це поляризація суспільства. Якщо хтось не погоджується з твоїм баченням ситуації, то він автоматично стає ворогом. Якщо хтось не виконує твої правила, то він автоматично прирівнюється до злодія. Можна відкривати вогонь.

Друге – свої інтереси стають домінуючими за інші. Навіть якщо інші інтереси гарантовані Конституцією чи охороняються законом. І це проблема не лише наших політиків, які корпоративні інтереси ставлять вище за національні. Це все більше стає і проблемою наших громадян. Причому, “свої інтереси” – це як власні, так і інтереси господарів. Мораль, право – ні про це не чули. Вогонь.

Третє – засилля насилля. Популяризація агресивних методів впливу і головне – їх ефективність для того, хто застосовує насилля – призвело до того, що суспільство опустило планку, коли можна натиснути на спусковий гачок. До того ж технічні можливості натиснути на гачок зросли. Зброї на руках стало більше.

Четверте – безвідповідальність. Як правило, до ЗМІ потрапляють кричущі випадки злочинів, здійснених мажорами та посадовцями. І всі ці історії закінчуються тим, що про них забувають. Немає безумовної поваги до закону. А якщо його немає у еліти, то його не поважатимуть і низи.

Коли переходиш моральну межу, складно повернутись назад. Можна списувати всі проблеми на державу, поліцію чи СБУ, але не вони, а кожен з нас встановлює моральні норми прийнятності. І тому, кожен з нас своєю поведінкою закріплює ту червону лінію, через яку неможливо переступити