Четвер 19 Вересень 2019, 13:55

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Цемах, партія миру і популізм на війні

05.09.2019

Газета по-українськи, 5 вересня 2019 року

Коли мене запитуватимуть чим поганий популізм, це ж те що вимагає народ, я знатиму який приклад наводити. Я наведу звільнення Цемаха – людини, яка мала стати свідком злочину уряду країни-агресора. Людини, яка б могла сприяти пролонгації міжнародних санкцій проти Кремля. І можливо – визнання Росії спонсором тероризму. Могла, але через популізм нашої влади не стала.

Я уже не порушую питання – чи знав щось Цемах про російський «Бук» чи про збитий рейт MH17. Бо ми цього уже не взнаємо. Але якщо він затримував обмін, і лише після його звільнення Путін заявив, що обмін підходить до фіналу, то є лише два варіанти. Або він таки знав. Або Кремль зробив усе можливе, щоб українці повірили у те, що він знає. А потім – принизив нашу владу, примусивши віддати свідка. В обох випадках Україна програє.

А тепер ще слідкуйте за руками. Якщо в обмін потрапляють ще й українські військовополонені моряки, то нас Кремль «нахиляє» не один раз. Є рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права, який вимагає від РФ звільнити цих моряків. І є прохання Нідерландів не віддавати ключового свідка. У результаті цього, безумовно, «рівноцінного обміну», ми отримуємо наших бранців, а росіяни отримують

а) бранців (схоже у такій же кількості);

б) виконання рішення Міжнародного трибуналу з морського права;

в) гальмування офіційного визнання судом Росії винною в трагедії з Боїнгом над Сніжним у 2014 році;

г) визнання української влади ненадійним партнером Заходу;

ґ) втрата бажання Заходу допомагати нам у протистоянні з РФ (хто захоче допомагати тому, хто сам собі не хоче допомогти?);

д) потенційне зниження санкційного тиску.

А ні, забув про ще одне наше досягнення: Зеленський – президент миру. Так, ми реально йдемо до миру з Росією семимильними кроками, тільки здається що у кінцевій точці слово «МИР» втрачається на фоні букв «КАПІТУЛЯЦІЯ».

Звільнення наших військовополонених – це важливе завдання. Але, питання не у тому, скільки людей звільнять. Життя кожного важливе. Проблема у тому, що у нашої влади оперативні завдання (повернути полонених) стають важливіші стратегічні цілі (захист суверенітету, у тому числі й власного). Але для них – як у соцмережах – головне хайпонути зараз. Це і є популізм.

А іще одне. Я б все таки на місці Цемаха відмовився повертатись під «руський мір». Його цінність для Кремля не у тому, що він вміє, а в тому, що він бачив. Такі люди швидко йдуть у небуття. І його історію уже ніхто не почує. А він уже нічого й не побачить. Проси притулку на Заході!

Богдан Петренко