Неділя 27 Травень 2018, 06:12

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Війна Кремля проти України побудована на нашій халатності

08.05.2018

Богдан Петренко, Газета по українськи, 7 травня 2018 року

Історія повторюється двічі, один раз у вигляді трагедії, другий раз – у вигляді фарсу. Ці слова Гегеля, написані ще в позаминулому столітті, описують ситуацію в сучасній Балаклії. Вона знову вибухнула. Але фарсом це стало лише для тих, хто щиро не любить Україну.

Єдиним позитивом у цій історії є те, що Міноборони не “відморозилось” як раніше, а відразу заявило, що ніякої диверсії не було. Однак закинули відразу декілька версій. Перша – пожежний танк наїхав на снаряд, що не розірвався. Друга – загорілася трава на території, де йшли роботи з розмінування залишків снарядів, що не вибухнули з минулого разу. А ще була версія від мера Балаклії, що того дня відбувались планові роботи з розмінування, які нібито і призвели до загорання трави.

Тому, вина нібито лежить на наших військових. Тобто, коли питають, чи це була халатність, то відповідь так. Мали бути дотримані такі заходи пожежної безпеки, щоб ніякий сухостій не загорівся. Військові знали, що працюють на небезпечній ділянці. А в армії, де вміють фарбувати траву, вміють і вручну зачищувати від неї територію. Звісно, якщо захочуть. Більше того, відбулось і певне психологічне послаблення. Віра у те, що снаряд не потрапляє двічі в одну вирву мабуть все ще культивується у підручниках з військової справи.

Але коли питають чи не російська це диверсія, то теж можна сміливо заявити, що так. Вибухи відбулись через снаряди, що не здетонували рік тому – від минулої атаки росіян. І не факт, що минулорічна диверсія не призведе і до третьої чи четвертої серії вибухів у Балаклії – саме через те, що територія усипана нерозмінованими снарядами.

І в тому, що дві версії існують паралельно немає нічого дивного. Вся сутність сучасної війни Кремля проти України побудована на нашій халатності. Тобто не було б безалаберності (не лише в армії, а й в державному апараті), не було б військової агресії. Цілеспрямована проукраїнська політика щодо Криму та Донбасу протягом 1991-2013 років стримувала б Путіна від анексії та війни.

Що ми маємо у сухому залишку? Перше і найголовніше. Прихильники версії про внутрішній слід (військову халатність) в усіх вибухах на складах отримали чергове підтвердження для своїх переконань. І в цю версію тепер повірять й частина тих, хто раніше сумнівався. І наступна диверсія уже не сприйматиметься суспільством так однозначно, як сприймались вибухи на військових складах у перші роки війни.

Друге, це безумовно удар по репутаційній обороноздатності країни. Коли вибухає вдруге в одному й тому ж місці, це говорить про існування величезних управлінських проблем в армії. Звичайно, репутаційна обороноздатність не сидітиме в окопах і не відстрілюватиметься. Але вона – це те, що психологічно стримує ворога від активізації реальних військових та диверсійних дій на території України.

Як би там не було, але обидва ці фактори говорять про те, що ризики підривів військових складів зростають. Ворог завжди б’є там, де слабше.