Вівторок 13 Листопад 2018, 22:41

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Війна з перервою на футбол

13.07.2018

Богдан Петренко, Обозреватель, 13 липня 2018 року

15 липня завершується Чемпіонату Світу. А на наступний день – 16 липня – запланована зустріч Трампа з Путіним. Що чекає Україну та Донбас у постфутбольному світі?

Чесно кажучи, якби не виклики «Слава Україні» Віди, то для нас цей ЧС-2018 був би повністю провальним. Тому, якщо в нас видають якісь нагороди «За відвагу в інформаційній війні», то перший претендент на неї є.

Після чемпіонату страхи Кремля трохи притупились. Ніхто з учасників не проігнорував мундіаль, як 1980 року радянську Олімпіаду – після введення військ в Афганістан. Більше того, 6 тис. куплених нашими співгромадянами квитків на матчі в Росії показують, що війну на «українському фронті» можна продовжувати. Піпл хаває.

І для активації війни є низка причин. По-перше, восени цього року на окупованих територіях Донбасу мають відбутись вибори. Але пориву голосувати за партії «великих економістів сучасності» Захарченка і Пасічника у людей в «Л/ДНР» немає. Звичайно, «народним ЦВК» не складно «намалювати» 106% підтримки, але треба створити хоч якусь видимість народного єднання. І краще за війну ніщо не згуртовуватиме електорат і не гнатиме його на дільниці. Тому осінні загострення цілком прогнозовані.

По-друге, за час підготовки до ЧС-2018, проросійські сили на Донбасі втратили значну частину стратегічних позицій у «сірій зоні», які зайняли наші військові. Прогнозовано, що після чемпіонату буде знято заборону на активацію бойовиків у «сірій зоні». А відповідно, не виключена «атветка» – посилення спроб відбити нові позиції у ЗСУ. Більше того, будь-яке наближення позицій на відстань вогневого контакту, це – створення зони постійних бойових зіткнень.

Оптимальним для Кремля сьогодні – це примусити Україну розвинути наступ за межі «сірої зони». Це може стати стимулом для західних партнерів зняти санкції з Росії. Тим більше, що частина політичних сил на Заході і так намагаються знайти причину, як відновити стосунки з Росією. Але зі своєї волі Україна це не зробить. Не лише тому, що немає психологічної готовності вести таку війну. Але й через розуміння, що військової міці в Україні недостатньо для того, щоб протистояти другій армії світу. Хіба що буде гарантія, що Росія не допоможе «республікам». А сьогодні така гарантія можлива лише в одному варіанті – Путін прийме рішення «злити» частину Донбасу, підігравши під вибори котромусь з кандидатів на президентських виборах в Україні.

Щодо Росії, то вона також не зацікавлена виходити за межі сірої зони. Після ЧС та зустрічі з Трампом у Кремля буде більше можливостей для затягування війни та розхитування ситуації в світі щодо скасування санкції. Але найголовніше – відновлення наступу на Донбасі – це втрата для Путіна шансу провести проросійських кандидатів та політичні сили на президентських та парламентських виборах в Україні.

Висновок один. Росія активізує бойові дії, але в межах сірої зони, щонайменше до листопада цього року (вибори в Д/ЛНР). Далі, найімовірніше, вона поставить на «партію миру» в Україні (тобто, тих хто виступатиме за те, щоб дозволятись і поступатись Росії) – і бойові дії до березня 2019 року будуть згорнуті.

Війна не буде ціллю Кремля, тим більше до виборів у Росії ще дуже довго. Вона буде методом впливу на внутрішню ситуацію в Україні. І вона залишатиметься такою до того часу, доки у Москви буде відчуття, що вони контролюють війну в Україні.