Четвер 18 Липень 2019, 04:34

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Як убивають соціальні мережі

17.05.2019

Ліга, 17 травня 2019 року

40% людей на своєму досвіді зіштовхувались з цькуванням в Інтернеті. 72% зіштовхувались з кіберцькуванням як свідки. І цей відсоток буде зростати. Бо ми все більше і більше часу проводимо у соціальних мережах. 

Про це що вони небезпечні знають усі. Але у нас все ще побутує уявлення, що особливістю кіберцькування є фізичне насилля.
З одного боку, це логічно, бо технічно – це неможливо. Навіть жоден комп’ютерний вірус не здатний сьогодні убивати. Але, з іншого боку, є непрямий вплив. Україна пережила дві хвилі паніки щодо «груп смерті» у соцмережах. Тому ми цілком розуміємо, що якщо не прямо, то опосередковано налаштувати на убивство через соціальні мережі цілком можливо.
Останній яскравий приклад на днях стався у Малайзії. Школярка в Instagram виставила опитування – жити їй чи померти. 69% опитаних проголосували за смерть і, після цього, дівчина покінчила життя самогубством. Звичайно, коли у підлітка немає внутрішньої готовності це здійснити, то ні «групи смерті», ні опитування не можуть призвести до суїциду. Соцмережа – не причина самогубств у прямому розуміння цього слова. Вона – привід, щоб підштовхнути до того, до чого уже внутрішньо готовий.
То чому соцмережі убивають? Перше – вони надають відчуття анонімності. Анонімність не просто знижує вплив норм соціальної поведінки на кривдника, вона перетворює жертву в очах кривдника з людини в аватар, нікнейм. Тобто, дегуманізує жертву. Так само як у реальному житті солдату простіше убивати, просто натиснувши на кнопку, яка запустить ракету і вб’є сотні людей, ніж коли він дивиться в очі жертві.
Друге – зростання спілкування у соцмережах зменшує прямий контакт. І часто емоції, присутні в реальному спілкування, пропадають в спілкування через мережі. Ти не бачиш, що відчуває людина, з якою ти спілкуєшся. Ти не відчуєш інтонації, з якими висловлюються фрази. Соцмережі дегуманізують спілкування. І технічно більшість яскравих емоційних моментів перетворюють у сірість переписки – нехай і з смайликами. А про те, що розширення часу проведеного в Інтернет призводить до посилення відчуття самотності (одна з причини самогубства) – уже говорилось не раз.
Третє, – суто технічний момент. Якщо у когось у планах причинити фізичне насилля конкретній людині, то не складно визначити місце перебування жертви, яка зловживає соцмережами і локалізацією.
Четверте – зворотна залежність кібербулінгу – це хеппіслеппінг, – коли здійснюється фізичне насилля лише заради того, щоб викласти фото і відео з ним у мережі та отримати купу лайків. Насилля заради рейтингів.
Тому соцмережі можуть убивати. По-справжньому. Але це не означає, що їх треба заборонити. Це як електрика. Яка теж може убивати, але без якою ми вже не можемо жити. Тому – треба дотримуватись заходів безпеки, ізолювати, а не обрізати всю проводку в будинку. 

Богдан Петренко