Неділя 17 Лютий 2019, 14:07

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

ЄвроКонституція

10.02.2019

Кореспондент, 10 лютого 2019 року

Зміни в Конституцію щодо зовнішнього вектору трансформації – це сигнал переважно для внутрішнього споживача.

Перше – це бажання Президентом здобути електоральні бонуси за рахунок привласнення ідеї євроінтеграції. Плюс – вступ до НАТО – це гра на безпекових запитах українців. НАТО багатьма сприймається як якась панацея вирішення проблеми російської агресії. Тому ця тема не просто лягає не лише у концепт виборчої кампанії. Вона лягає у концепт культури українців – віри в те, що за них проблеми вирішать інші. Тому завжди треба бути обережним, щоб віра в месіанство (в тому число й НАТО) не замінила реальну боротьбу і з зовнішнім агресором.

Друге. Теоретично внесення змін до Конституції мало б зняти проблему вибору зовнішнього вектору з порядку денного. Але, на практиці небажання інтегруватись в ЄС та особливо НАТО користується достатньою популярністю серед частини українців, тому питання вибору порушуватиметься і після змін до Конституції.

Третє. Внесення змін до Конституції дає можливість визначати неконституційними акти, які суперечать євро та євроатлантичній інтеграції України. Та для цього необхідно, щоб у нас встановилась незалежна судова гілка влади, бо на сьогодні Конституційний Суд – це виключно інструмент в руках влади. І навіть у разі прийняття цих змін, гіпотетична зміна влади може призвести до того, що ці ж зміни Конституційним Судом можуть бути визнані неконституційними. Тим більше, що парламентське голосування, особливо в умовах зовнішнього тиску на Верховну Раду та кнопкодавства всередині, завжди можна поставити під сумнів.
Зрозуміло, що для тих, хто прийматиме рішення щодо інтеграції України в НАТО чи ЄС конституційні зміни не матимуть значення. Таким чином, відбувається заміна реальних кроків з інтеграції конституційними обіцянками її здійснити. Але – надважливою є мобілізаційна роль поправки – як засіб цілеспрямування діяльності влади. І чи спрацьовуватиме вона в реалі (тобто, відбуватиметься внутрішні процеси для підготовки країни до вступу в НАТО чи ЄС) – залежить від того, наскільки нагальним у суспільстві (а не в законах, навіть Основному), буде запит на інтеграційній процеси. 

І ще важлива особливість перед тим як порушувати питання про те чи буде працювати ця норма, варто згадати, що в Конституції записано, що Україна – це правова держава. Але насправді норми права в Україні та реальні норми поведінки поки що дотичні, але не синонімічні. Частина норм виконуються формально, частина – не виконуються зовсім. Тому питання інтеграції – це не лише запис у Конституції – це і практичне впровадження, в тому числі й цілеспрямований тиск громадян на владу з вимогою реалізувати на практиці усі норми, що записані в Основному законі.

Богдан Петренко