Четвер 18 Жовтень 2018, 10:23

Український Інститут
Дослідження Екстремізму

Закон про цькування: чи є ефективність у правовому регулюванні?

04.10.2018

Liga.net, 3 жовтня 2018 року

Учора Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект про запобігання булінгу. Більшість новин звернули увагу виключно на «штрафну частину» проекту. У нас суспільство завжди полюбляло каральні складові. Але в законопроекті є ще інша –змістовна складова.

Змістовна складова – це робота навчальних закладів з випадками булінгу. Зокрема, школа повинна мати у відкритому доступі план заходів з протидії булінгу, затверджений порядок подачі заяви про випадки цькування та її розгляд. І взагалі – мати чіткий порядок реагування на випадки булінгу.

Перше питання – це ідентифікація булінгу. Проект передбачив, що про випадки цькування зобов’язані повідомляти учасники освітнього процесу: вчителі та діти. Це підхід, характерний для Заходу, – зокрема, у провінції Альберта (Канада) також існує відповідальність за недонесення про цькування. Однак, сумнівно, що він лише через норму в законі може прижитись в Україні. У нас довгий період у суспільну мораль упроваджувався напівкримінальний «кодекс честі», за яким повідомлення про злочин (не говорячи вже про якісь дрібні правопорушення) ідентичне за значенням «стукацтву» і вважається порушенням правил соціального співжиття. Нам необхідні зміни не лише на правове поле. Але й до суспільно-моральних цінностей. Ми повинні розділити категорії «стукацтво» та «повідомлення про порушення». На жаль, так швидко як внести зміни у закони, цього не зробити.

І ще одна важлива деталь, щоб закінчити тему «повідомлення про цькування». Це не поставлено у обов’язок батьків. Тобто, батьки не зобов’язані повідомити навчальному закладу про цькування. Так, скажете Ви, нічого страшного, – батьки й так несуть відповідальність за свою дитину. А якщо вони отримали повідомлення не про свою дитину? Основне джерело інформації про цькування у школі – це свідки. Жертви взагалі рідко кому говорять, бо як правило зневірились у дорослому реагуванні. Тому, створювати дисбаланс між вчителем та батьками недоречно. Батьки повинні також бути зобов’язані повідомляти про випадки цькування.

Міністерство має розробити план заходів та порядок реагування на випадки булінгу. Інколи у мене виникає питання, а чому ті чи інші питання не можна вирішити без законів. Хіба Міносвіти не може зробити це без того, щоб закон напряму це вказував. Але завжди на те питання готова відповідь. І вона називається «формалізм». Якщо відповідна норма існуватиме у законі, то її обов’язково будуть виконувати. Принаймні, формально.

Та як би формально не виконувався проект, найпозитивніший момент у його прийнятті полягатиме у тому, що суспільство починає розуміти, наскільки важливо подолати цькування у школах. Зараз ми просто емоційно переживаємо за власних дітей. Але раціонально, профілактика булінгу має глобальні наслідки для суспільства: зниження насилля у суспільстві, перехід від агресивних до діалогових моделей вирішення конфліктів, формування відповідальних та ініціативних громадян, а не заляканої сірої маси, яка сподівається, що держава вирішить усі питання за них.

Богдан Петренко